537 Уймули. — Ред.
538 Раїм засновано р. 1847.
З сього коротенького нарису добре знати, яка то тяжка була подорож. Як же в сій подорожі поводився наш славний Кобзар?
Про се маємо не однакові звістки.
Капфер, що був за фельдфебеля в одній з тих рот, що /280/ перебували в Орську, розповів 539 от що: "До солдатської звичайної одежі, тим паче до походної, Шевченко не був призвичаєний, бо йому трошки пільжили (!!). Рушили в похід. День був гарячий, без вітру, сонце пекло немилосердно; киргизи поскидали навіть верхні халати. Тільки що переправилися ми через річку Ор і пішли зеленим тоді ще степом, як Шевченко зразу упав. Духота повалила його. Підбігли до його офіцери, лікарі, ротний командир почав був кричати на його, та бачить, що діло не гаразд і пожалів його. Положили Тараса на віз і рушили далі. Небавом він очуняв і поправився".
Перший біограф Шевченків, небіжчик Маслов, розповів, що увесь похід з Орська Шевченко зробив пішки, окремо від роти, яко художник-волонтер. Люде освічені, які були в експедиції, поводилися з ним яко з рівнею і де в чому услу говували йому. Перехоже життя повне інтересу, новина вражіння і привітливе поводження начальника експедиції вернули Шевченкові колишній душевний спокій і примусили забути про сучасне. Привілля широкого степу, яким переходила експедиція, нагадувало Шевченкові рідні його степи українські. Раз він був здивований випалюванням киргизами трави в степу і зараз же змалював картину тієї пожежі 540.
539 Русские ведомости. — 1895. — № 242. — 2 вер.].
540 Маслов [Маслій] В. П. Тарас Григорьевич Шевченко: Биографический очерк. — М., 1874.
Не відомо мені, звідкіль Маслов добув такі звістки; гадаю, що від княжни Рєпніної; а остання теж чула, мабуть, від когось такого, що сам не був в експедиції, а передавав з чужого голосу. "Неісходима пустиня" — як називав Шевченко киргизький степ, не могла нагадати йому українських степів, не могли його розважити і ті картини подорожі, які ми бачили вгорі..."
У другого біографа — у д. Чалого, записано оповідання капітана Макшеєва, що сам був у тій експедиції, через що звістки його мусимо признати більш відповідними дійсності. Макшеєв в перший день походу спізнався з Шевченком і присогласив його до своєї "джеломейки" (повстяна кибітка). І Макшеєв каже, що Шевченко усе йшов пішки, окремо від роти і не в одежі жовніра. Він був веселим. Походні обставини не тяжили його. В дорозі Шевченко багацько розповідав про дрібні пригоди з свого життя, але нічогісінько не говорив про політичні чи інші які великі пригоди. /281/ З ним була одна-єдина книжка — Біблія; але він мало читав і нічого не писав. Про пожежу в степу і Макшеєв розповів те саме, додавши, що малюнок з неї Шевченко зробив на прохання головного начальника експедиції генерала Шрейбера і подаровав йому той малюнок.
Що увесь похід Шевченко зробив пішки, дак се знаємо і з листів його до Бодянського і до Козачковського; але як йому тяжко й дорого дався той похід і плавба по морю, те ми бачитимемо трохи згодом.
VI
Червня 19 експедиція прийшла в Раїм і заходилася складувати судна — "шхуни" — задля плавби по морю. Заким ті судна — одно звалося "Костянтин", друге — "Михаїл" 541 — складали та риштували, минуло більш півмісяця. Увесь сей час Шевченко жив з Макшеєвим у кибітці останнього і змалював портрет його аквареллю. Нарешті 25 липня усе було готово! Парус розпустили" і
Посунули по сивій хвилі
Поміж кугою в Сирдар’ю
Байдару та баркас чималий... 542
Шість день плили лиманом Сирдар’ї і тільки 30 липня виплили в море 543.
Шевченко ішов на шхуні "Костянтин", якою командував Бутаков. Судно було невеличке. Команди на йому було 27 чоловіка і між ними чотири офіцери. Про останніх на судні була невеличка каютка, де, опріч офіцерів, містилися ще три чоловіка, між ними і Шевченко 544.
Опріч тісноти, доводилося зазнати великої недостачі в харчі і в прісній воді. Харчі були заготовлені в Оренбурзі задовго до експедиції, а через те скоро попсовались, "сухарі поцвіли, солонина почервіла, масло так згіркло, що каші з ним не можна було в рот взять, зацілів тільки горох, але його було так наомаль, що давали його раз на тиждень" 545.
541 Киев[ская] стар[ина]. — 1893. — Кн. II. — С. 246.
542 Кобзар. 1876. — Т. І. — С. 239. [Тут — "синій хвилі". — Ред.]
543 Оренб[ургский] лист[ок]. — [1898. — № 41]
544 Истор[ическия] вест[ник]. — 1886. — Кн. I. — С. 165.
545 Оренбургский листок. — [1898. — № 41].
Два місяці "Костянтин" ходив по Аральському морю; плавба була вельми трудна: досить вже того самого, що /282/ море було невисліджене, майже нікому з плавців невідоме; а через те доводилося коштовати плавцям усякого лиха. Увесь час плавби Шевченко змальовував береги Аральського моря.
Два місяці — час вельми малий на те, щоб вистежити, виміряти глибину і обплисти Аральське море. Але ж скоро наступила осінь, — плавба по морю стала неможливою; та й харчів на судах вже бракувало. Тим-то 7 вересня мусив Бутаков повернути на зимівлю. Зимовати експедиція повинна була в новому форті — на острові Косаралі, що недалеко від Раїму. До Косаралу приплили 23 вересня. Тяжко було Шевченкові зимувати в оцій пустині. Бутаков, Макшеєв і інші освічені офіцери, а з ними і Шевченко, зимували в тісній халупчині-землянці, харчі у них були дуже злиденні, напр[иклад], картопля була великими розкошами. Залогу на Косаралі правили уральські козаки, люде темні, грубіянських звичаїв і великі фанатики своєї "старої віри". Розважав свою нудьгу Шевченко інколи тим, що ходив в Раїм; але небавом мусив лишити і сю розвагу, бо трапилася йому чудна пригода. За увесь час, як виступила експедиція з Орська, Тарас не голився; виросла йому широка борода. Вона-то й спричинилася тій пригоді. Скоро він приплив до Косарала, уральці, побачивши його бороду, імкнули собі, що вже ж він ніхто більш, як не мученик за віру, і зараз подали про те звістку свойому командирові. Останній, покликавши нашого поета в захисток в очерет, упав йому в ноги і благає: "Благословіть, батюшко! ми про все відаємо". Тарас і собі імкнув: зрозумів, що його взяли уральці за попа та й поблагословив чисто так, як благословляють попи у роз кольників. Осавула зрадів, поцілував йому руку, а увечері справив такого бенкету, який Тарасові і в сні не ввижався. Але ж Тарас догадався й собі, що треба бороду зголити і небавом після того пішов до Раїму. Тут уральці з притаєним захватом зустріли його. Начальник їх, взявши у поета благословення, сунув йому в руку 25 карб. Тарас не взяв. Таке незвичайне безкористя так вплинуло на старого розкольника, що він побажав одговітися потайно в кибітці і, коли можна, запричаститися з рук такого незвичайного "пастиря — як я, — каже Тарас 546. — Отже, щоб не придбати собі якої незвичайної халепи через таких-от дурнів, я швидше покинув Раїм і почав голитися двічі щотижня.