В Петербурзі ще більше переполошилися. 15 квітня Бібіков вислав естафетою в Київ накази губернатору, куратору Траскіну і комендантові, щоб якомога пильніш спостерігати за усіма мешканцями Києва, найпаче ж за військом, за сту дентами і за гімназистами, "дабы не могли быть привлечены ни к каким неблагоразумным действиям". Опріч того, Бібіков і Орлов, уважаючи, що вистежено на Україні "между некоторыми учеными и учащимися вредное направление", порадили цареві, і цар 15 квітня згодився скинути Траскіна з посади куратора, а університет у Києві і всю шкільну округу віддати під догляд Бібікова яко куратора; разом з тим велено було Бібікову зараз же вертати до Києва 433.
433 Матеріалом на все розказане в оцій главі стала мені що автобіографія Костомарова, надрукована Н. Білозерською в "Рус[ской] мысли", 1885 р., кн. V і VI і в "Рус[ской] старине", 1880 (кн. 3); а що зібрані мною з найпевніших джерел, ще нігде не оголошених, звістки про арештований Костомарова і поводження з ним адміністрації і поліції. Хоч оці звістки здебільш безпосередньо до Шевченка не належать, але я уважав потрібним додати їх, раз, через те, що вони не можуть бути не інтересними задля моїх читачів, бо розповідають цікавий епізод з життя нашого історика, а в друге — й через те, що ми не маємо і ніколи вже не будемо мати таких подробиць про поводження адміністрації і поліції з Шевченком під час арешту і слідства. З того ж, як поводилися з ученим "дворянином", професором університету, можна без помилки вгадати і те, як поводилися з художником з крепаків!
III
Так ото саме під час того переполоху, що наробила наведена вгорі "прокламация", Шевченко приїхав в Києв 5 квітня! На йому був фрак і взагалі він був одягнений немов на баль 434.
434 Рус[ская] мысль. — 1885. — Кн. V і VI — автобіогр[афія] Костомарова.
Фундуклій добре знав Шевченка і, побачивши, що він з дороги, а такий виголений, причепурений і в такому убранні, спитав його іронізуючи:
— Чого се ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися?
— Та, бачте, — відповів Шевченко, — я поспішав до /234/ Костомарова на вінчання; він прохав мене за старшого боярина; дак я ото, заким у Броварах перепрягли мені почтових коней, поголився і причепурився, гадав, щоб з воза просто до молодого.
— Еге! коли так — дак де жених, туди треба і бояринові, — мовив Фундуклій і казав потрусити Шевченка і його пакунок 435.
З пакунку забрали шість портфелів з малюнками, пакет з паперами, скриньку з красками і три пистолі (один з них попсований). Від Фундуклія відвезли Шевченка в "кутузку", а потім з "квартальним" вирядили в Петербург. Коли саме квартальний Гришков повіз нашого поета з Києва, певної звістки нема. Гришков привіз його і віддав в "III отделение" під квиток 17 квітня саме в торжественне свято — день народження престолонаслідника, потім царя Олександра II. Вже ж Гришков їхав день і ніч, значить, на подорож до Петербурга треба було не більш як 8 днів. З сього можна без помилки гадати, що в Києві Шевченка держали в "кутузці" не менш 3 — 4 днів.
В дорозі Шевченко був веселим, безпечним; жартовав, сміявся, співав і взагалі поводився так, що на одній станції смотритель, записуючи в книжку "подорожнюю", мовив: "З виду не можна вгадати, хто тут з вас арештований і хто кого "сопровождает": чи Гришков Шевченка, чи навпаки"436.
Шевченка замкнули в окрему келію тюремну при "III отделении". Там по келіям сиділи вже приятелі його, братчики: Гулак, Костомаров і Андрузький; небавом привезли арештованих у Києві Маркевича і Посяду (властиво, Посяденка) з Полтави, Навроцького і Білозерського; Куліша заарештовали в Варшаві, професора Чижова десь в дорозі перейняли, коли він вертався з-за кордону, Савича — вернули в арешт із заграниці.
435 В праці д. Чалого є звістки, що Шевченка остерігав на поромі, як переправлявсь через Дніпро, якийсь гузарин і хотів пакунок його скинути в воду, але ся звістка, як і звістка, подана Білозерським в IX кн. "Киевской старины", 1882 р., здаються мені зовсім непевними. Про сочіння Шевченка і сподіваний арешт його адміністрація держала у великій тайні, а коли б хто з людей приватних і довідався про те, так остерегти Шевченка не можна було, бо ніхто не відав, де він, а розшукувати його не було вже часу.
436 [Костомаров Н. И. Письмо к изд[ателю] — редактору "Русской старины" М. И. Семевскому]. — Рус[ская] стар[ина]. — 1880. — Кн. III. — С. 600.
Слідство провадив начальник "III отделения" генерал Леонтій Дубельт під кермою і доглядом шефа жандарів гра-/235/фа Орлова. Цар велів, щоб при опитах був і секретар Бібікова — Писарєв. З[і] споминок Костомарова і з документів, які доводилося мені бачити, знати, що головним помічником Дубельта був "действительный статский советник" Михайло Максимович Попов, колишній, як каже Костомаров, учитель відомого критика російського Вісаріона Бєлінського 437.
Слідчі перш за все розглянули забрані в арештованих папери і інші речі. У Костомарова, опріч іншого, був перстень з написом "Св. Кирил и Мефодій", печатка з вирізаними словами "Іоанна, глава XIII, стих. 32, Н. К."; статут товариства і зшиток рукописний з творами Шевченка "превосходно иллюстрированными". У Куліша, опріч іншого, той самий, що і в Костомарова, "Закон божий", зшиток недрукованих творів Шевченкових, між ними "Кавказ" і "Сон", і проект просьби до царя, щоб дозволено було заводити на Україні школи задля освіти народу. З паперів Марковича можна зауважити тільки на листи Пильчикова та якоїсь родички Марковича Катерини Керстен, де вона доводила Опанасові "непристойность стихотворений Шевченка и ничтожество малорусского языка": на її думку, Шевченко тому писав по-українські, що "не силен был в русском языке" 438. В паперах Гулака теж знайдено статут товариства, "Закон божий" і "Наддністрянку"; нарешті, в паперах Шевченка 439 були: 1) вірш Чужбинського і Андрузького; 2) чотири листи до його Куліша: в одному з них 23 липня 1846 р. з Петербурга Куліш висловлює своє глибочезне поважання до Шевченка; в другому пише, на які добрі добутки він здобувся, подорожуючи по Україні; в 3-м каже, що коли вони взялися проясняти очі землякам, так повинні діяти так, щоб один одному помагав, по правилу Хмельницького: "Тим і стала козацькая сила, що у нас, панове-молодці, була воля і душа єдина"; нарешті, в четвертому була звістка, що харків’яне заходжуються видавати "Записки о Южной Руси" і кличуть до праці його, Шевченка і інших.