З споминок Чужбинського знати, що пани радо вітали Шевченка і один перед другим кликали його до себе."В Лубнах один пан покликав нас, — розповідає Чужбинський, не йменуючи того пана, — обідати. Ми прийшли доволі ще рано. В прихожій на лавці дрімав слуга. Господар, визирнувши з дверей і помітивши, що слуга спить, розбудив його по-своєму власною рукою. Тарас почервонів, надяг шапку і пішов геть собі. Скільки не прохали його, він не схотів вернутися. За те ж пан той, людина темна, і пімстився потім і немало горя заподіяв нашому поетові" 267.
Їздячи тоді з Шевченком, Чужбинський спостеріг, що Тарас, хоча і здавався людиною одвертою, але не любив висловлюватися. Раз якось восени, п’ючи чай на селі у Чужбинського, Тарас почав розказувати йому своє минуле життя, розказував до світу і "тоді тілько, — каже автор споминок, — я вповні зрозумів Шевченка" 268.
266 З Н. Гербелем, годованцем того ж ліцея, перекладчиком Шекспіра, Гете, Шевченка, Байрона і ін. (Див. його "Введение к поэме"; Ibidem. — С. XCIX).
267 Воспоминания... — С. 11.
268 Ibidem.
Ледві чи було воно так справді, як розповідає Чужбинський! Коли б Шевченко розповів йому своє минуле життя, так чом же Чужбинський не розповів того в своїх споминках? Кожному геть інтересніше б було довідатися від Чужбинського про життя Тараса в кріпацтві у Енгельгардта і у Ширяєва, ніж про те, як автор споминок і Шевченко пили уночі чай! Що Афанасьєв-Чужбинський вельми любив чай, і той чай, властиво самовар, надавав йому натхнення /139/ поетичного, про се розповів нам і сам Шевченко в своєму журналі. Так він пише: "Самовар своїм сичанням підбиває до діяльності. Самому на собі не довелося мені зазнати впливу самовара, а запевнився в сьому чарівному впливі на других. Во дні они був у мене приятель Афанасьєв-Чужбинський. Р. 1846 доля звела нас в "Царгороді" (готель в Чернігові). Доля затягла мене в Чернігів в справах моєї служби 269, а його, як він сам казав, поривання серця. Я знав його за невпинного і невиводного віршотворця, але я не відав, яка потайна підойма надає руху тому невтомному натхненню його. Оцією підоймою був йому самовар. Спершу я тямив: чому мій товариш не робить так, як я, що коли забажаю чаю, так кажу подати собі з буфету, а він ні; він каже подати собі самовара. А потім вже бачу, що він загадує подати собі не самовар, а натхнення. Спершу я дивом дивував: звідкіль у його, з якого джерела випливають отакі довженні вірші, а потім бачу: еге, скринька відмикається дуже просто... Вкупі з ним ми прожили великий піст. Не було в Чернігові панночки або молодиці, навіть старої баби, щоб він не написав їй в альбом віршів; та не на чотири рядки (він дрібницею нехтував), а величезну ідилію, а коли у якої чарівниці бракувало альбому, так він тоді на шістьох чи й більш аркушах просто підносив найсентиментальніше посланіє" 270. От через що я й певен, що Чужбинський помилився, думаючи, що він спізнав Тараса внутрішнього, спізнав його душу і сприятелився з Шевченком. Знаючи, якої Шевченко був думки про Чужбинського яко про чоловіка і про його кебету поетичну, ледві чи можна йняти віри і тому, щоб Шевченко радився з ним про свої твори, хоч, наприклад, і про "Тризну". Яко поета Шевченко уважав Чужбинського другим Тредьяковським, а щодо приятельства, так от його слова: "Пошли, Господи, усім людям такого друга, як Лазаревський, але знівечи оту метлицю, що поросла на ниві благороднішого чуття і викорени таких друзяків, як Афанасьєв, Борквіц 271 і Апрелєв" 272. Коли такої думки про Чужбинського Тарас тримався р. 1857, так не трудно гадати, що 14 років назад, коли вражіння від Чужбинського було зовсім свіже, вона не була ліпшою, а певніш, що була гіршою.
269 Шевченко служив тоді в Археографічній комісії у Києві. Про се буде далі.
270 Записки..., с. 43 [(Запис від 2 лип. 1857 р.)].
271 Бархвіц. — Ред.
272 Записки..., с. 43. [(Запис від 2 лип. 1857 р.)]. /140/
V
В вересні р. 1843 Шевченко після 14 років розлуки побачився з братами і з сестрами, приїхавши в свою рідну Кирилівку. Нема жодної звістки про те, коли саме він приїхав в Кирилівку і чи довго там був. Запевне тільки відомо з метрик кирилівської церкви, що 18 вересня у Тарасового брата Йосипа, жонатого з сестрою Варфоломея Шевченка — Мотрею, родився син Трохим і Тарас був йому хрещеним батьком.
Запевне не відаємо і того, куди рушив Шевченко з Кирилівки. Може бути, що в Ісківці до Чужбинського; бо останній в своїх споминках 273 каже, що раз якось восени того року увечері довго сиділи вони з Шевченком, читаючи Міцкевичеві "Dziady". Тарас сидів, обпершись на стіл і закривши лице руками, а коли Чужбинський, перечитавши сцену розмови Густава з попом, спинився, Шевченко мовив до його:
" — А що, втомився і хочеш спати?
— Ні, хочу покурити.
— А маєш що? Добре б було напитися чаю, та хлопчик спить.
— А хіба ми без його не обійдемося?
Тарас, взявши відро, пішов по воду співаючи:
Та нема в світі гірш нікому,
Як сироті молодому".
273 Воспоминания... — С. 10 — [11].
Під час того перебування у Чужбинського Шевченко багацько перечитав польських книжок. Коли надворі була негодь, він, було, й з ліжка не встає, все читає. Поляків, каже Чужбинський, він не любив, але до Міцкевича його якось особливо вабило. Байрона він знав тільки по деяким перекладам російським, Шевченко художницьким чуттям вгадував вагу великого мирового поета; але читаючи Міцкевичеві переклади творів Байрона, він приходив до захвату, найпаче від "Доброї ночі" ("Pożegnanie") з Чайльд-Гарольда. Він любив часто декламовати:
Teraz po świecie błądzę szerokim
I pędzę życie tułacze,
Czegoż mam płakać, za kim i po kim,
Kiedy nikt po mnie nie placze.
Кільки разів він брався перекладати ліричні вірші Міцкевичеві, але не кінчав і рвав на дрібні шматочки, щоб і пам’я-/141/ті не лишалося. Інші вірші виходили в перекладі незвичайно добре, але ж скоро хоч де-небудь здавалося йому не до ладу хоч трохи, він кидав і нівечив і попередній переклад. "Мабуть, — говорив він, — сама доля не хоче, щоб я перекладав польські вірші" 274.