С. 101. Ми знаємо, що до визволення з крепацтва Шевченко був людина майже темна. — Кониський, як бачимо, поділяє концепцію "пізновихованого генія" (Б. Дізраелі), яку М. Чалий приклав до Шевченка і яку можна визнати лише частково. Звичайно, в дитинстві та юності Шевченко не дістав систематичної освіти, однак з великим зацікавленням та емоційністю всотував увесь масив народної та церковної культури — спершу через оточення (пісні матері, народні свята, псалми, серед них і сковородинські, думи, пісні кобзарів, історичні перекази односельців, особливо діда Івана Швеця), церковні служби й книги (Псалтир знав напам’ять). Живучи у В. Ширяєва з 1832 р., нишком брав книжки з його бібліотеки й читав ночами на горищі, підслуховував під дверима вітальні домашні читання тощо. Від часу знайомства з І. Сошенком та А. Мокрицьким зв’язки Шевченка з студентською молоддю швидко поширювались /612/ Він став бувати на виставках та в музеях. Мокрицький увів Сошенка й Шевченка в літературний гурток Є. П. Гребінки, й це мало колосальне значення для стрімкого зросту літературної освіти молодого поета. Він і сам почав писати вірші. Усе це відбувалося задовго до березня 1838 р., але, безперечно, саме яскраво виражена подвійна талановитість Шевченка спричинялася до благої зміни його долі.
С. 101. У Шевченка велика сила часу йшла на освіту і науку в малярстві. — Свідченням цього є не лише повість "Художник", де відбито у художньо трансформованій формі спогади Шевченка, а й документи з часу навчання в Академії мистецтв, а також його щоденник, у якому висловлено судження автора про десятки творів художників, композиторів, письменників, філософів тощо, які демонструють справді світовий рівень його освіченості, культури.
С. 110. Не відомо, який перший твір написав Шевченко... — Серед перших спроб міг бути вірш "Нудно мені, тяжко — що маю робити?", знайдений В. С. Бородіним на початку 60-х років у рукописному "Кобзарі" 1861 р. (у 12-томному Повному зібранні творів Шевченка вірш вміщено у розділі "Dubia").
С. 112. Мені не йметься віри, щоб Гребінка до того часу не розповів Мартосові, що Шевченко пише вірші... — Сучасна наука поділяє цю думку Кониського: багато фактів свідчать про те, що поетичними творами Шевченка вже у 1837 р., за свідченням І. Панаєва, захоплювалися його земляки (Панаев И. И. Литературные воспоминания. — М., 1950. — С. 103) Мартос же у ряді своїх тверджень виявив необ’єктивність, а часом і брутальну пиху. (Докладніше про обставини видання Кобзаря 1840 р. див.: Бородін В.С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. Дослідження та документи 1840 — 1862 роки. — К., 1969. — С. 11 — 20; а також: Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 64 — 69).
Тарас Шевченко під час від виходу "Кобзаря" до укінчення Академії художеств . (1840 — 1845)
С. 113. Коли Україна раділа "Кобзарю" — критика російська зустріла його глузуванням, глумом з української мови й народності. — Посилаючись на цю фразу у М. Чалого, Кониський підтверджує її численними цитатами з негативних рецензій, причому з часописів — "Сына Отечества", "Библиотеки для чтения", але обминає чималу кількість доброзичливих рецензій стосовно таланту поета, навіть якщо рецензент і шкодував, що ці вірші написані не російською мовою ("Северная пчела". — 1840. — 7 трав.), чи й цілковито схвальних (Литературная газета. — 1840. — 5 трав.; Отечественные записки. — 1840. — № 5; Маяк. — 1840. — № 6); не на місці в цьому разі було й цитування справді ганебного листа В. Бєлінського до П. Анненкова 1847 р. Тут біографові явно зраджує об’єктивність. (Тарас Шевченко: Біографія, с. 70 — 73). /613/
С. 116. Квітка прохав у його поезій до якогось свого альманаху... — У листі від 22 листопада 1841 р. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко прохав Шевченка вислати для видаваного І. Є. Бецьким альманаху "Молодик" якісь свої вірші. 8 грудня 1841 р. Шевченко сповістив його, що надсилає "що найшлось", в тім числі щойно написану "Ганнусю" — тобто баладу "Утоплена"; ще були надіслані "Песня караульного у тюрьмы" з драми "Невеста" і кілька дрібних поезій, з яких у "Молодику" надруковано "Н. Маркевичу" й "Думку" ("Тяжко-важко в світі жити...").
С. 117. ...звідкіль Шевченко взяв сюжет на "Гайдамаків"... — До перелічених біографом джерел поеми слід додати рукопис "Истории Малороссии" М. Маркевича, що вийшла друком у наступні роки (1842 — 1843).
С. 120. ...ще раніш "Гайдамаків", розбираючи Гребінчин альманах "Ластівка", так само як і в рецензії про Квітчине "Сватання", Бєлінський... висловив строгий осуд... — Йдеться про рецензії В. Бєлінського на альманах Є. Гребінки "Ластівка" та п’єсу Г. Квітки-Основ’яненка "Сватання на Гончарівці" (Отечественные записки. — 1841. — № 6. — С. 32 — 34), рецензію на "Гайдамаки" Шевченка (Отечественные записки. — 1842. — № 5. — С. 12 — 14).
С. 124. ...довелося йому розбирати в "Отечест[венных] запис[ках]" дисертацію Костомарова "Об историческом значении русской народной поэзии"... — Рецензія В. Бєлінського на другу дисертацію М. Костомарова, видану 1843 р. в Харкові, опубліковано у журн. "Отечественные записки".
С. 125. ...як каже Костомаров, Шевченка ніби сам народ вибрав і послав співати замість себе. — Кониський переказує статтю М. Костомарова "Воспоминание о двух малярах" (Основа. — 1861. — № 4. — С. 44—56).
...називається вона "Слепая красавица". — Така драма не відома; ймовірно, її задум втілено в поемі російською мовою "Слепая".
С. 126. Mauvais sujet — негідник (фр.).
С. 127. ...Тихорський в "Маяку"... — Йдеться про рецензію М. Тихорського на поему "Гайдамаки" (Маяк. — 1842. — № 8. — С. 82 — 106).
...Критики "Сына Отеч[ества]", "От[ечественных] записок", "Библиотеки для чтения"... — Згадано рецензії: невідомого автора (Сын Отечества. — 1840. — № 4. — С. 836 — 837); В. Бєлінського (Отечественные записки. — 1840. — № 5. — С. 23 — 24); О. Сенковського (Библиотека для чтения. — 1840, — Т. 39. — С. 14 — 16).
С. 129/ Кухаренко прохав змалювати Головатого. — Зберігся олівцевий ескіз Шевченка, що зображує Антона Головатого біля Неви (VII. — № 284).
С. 132. ...щоб запевне можна було визначити коли не день, так хоч місяць виїзду Шевченка з Петербурга... — Шевченко їхав у відпустку разом з Є. Гребінкою та його сестрою, ймовірно, виїхали вони з Петербурга 19 травня 1843 р. (Шевченко був звільнений у відпустку 11 травня, а Гребінка — 17 травня; найближчий день відходу пошт Білоруським трактом /614/був 19 травня); вони їхали через Гатчину, Лугу, Порхов, Великі Луки Гомель, Городню, Чернігів, Ніжин, Монастирище, Ічню — у Качанівку; з Гребінками Шевченко розлучився у Ніжині (Жур П. В. Літо перше: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1979. — С. 14 — 26). З Качанівки Шевченко поїхав до Києва, згодом, у червні 1843 р., — у рідну Кирилівку, як доводить П. Жур у згаданій монографії; наприкінці червня заїхав до Є. Гребінки на його хутір "Убіжище" під Борзною, а з ним разом 29 червня приїхав у Мосівку; не пізніше 14 липня він був уже в Яготині (там же, с. 121), найімовірніше — 2 липня, а наступного дня залишив Яготин і поїхав у с. Березову Рудку до Закревських.