І з’явились українські букварі, спершу Кулішова "Гра матка", а потім у Полтаві О. Строніна. Остання Шевченка не вдовольняла.
"Скажіть мені, — говорив він одному свойому знайомо-/582/му, — задля кого вона написана? Я не знаю задля кого, але не задля тих, кого треба навчати розуму?" 1262
Поет взявся компонувати елементарні книжки задля народу і скомпонував свій "Южно-русский Букварь" 1263. Буквар той займає 24 сторінки, іп 32: заведено туди "Отче наш", молитву Єфрема Сирина і Символ Віри. Через те й мусив він перейти через дві цензури — світську і духовну. Остання почала була змагатися. Мусив хорий Шевченко надягти фрак і їхати до петербурзького митрополита Сидора та благати дозволу 1264. Митрополит не відмовив і 21 листопада цензура дала дозвіл друкувати буквар.
Після "Букваря" Шевченко гадав скомпонувати і видати аритметику такої величини і на таку ж ціну, 3 коп., як і "Буквар": потім етнографію і географію по 5 коп., далі — історію України по 10 коп. за примірник. "Якби Біг поміг оце мале діло зробити, то велике і само зробилось би", — писав він до Чалого 4 січня р. 1861 1265.
Коли "Буквар" був надрукований, Шевченко, не виходячи вже через недуг з хати, взявся розсилати його по Україні. Тисячу примірників він відіслав в Полтаву до Ткаченка, щоб віддав тому, хто кермує недільними школами 1266. Другу тисячу прислав в Київ до М. К. Чалого, пишучи до його: "Я і чув, 1 читав, що митрополит Арсеній (Москвин) дуже возревновав о сільських школах і жалкує, що не печатають дешевих букварів. Покажіть йому мій "Буквар", і якщо вподобає, то я пришлю хоч 3000, звичайно, за гроші, бо се не моє добро, а добро наших убогих воскресних шкіл". А ті 1000 примірників прохав д. Чалого розпустити по повітових школах 1267.
1262 Русская речь. — 1861. — № 19 — 20. [Лесков Н. Последняя встреча і последняя разлука з Шевченко].
1263 "Букварь южнорусский". — Ред.
1264 Киев[ский] телегр[аф]. — 1875. — № 25. [Козачковський А. Из воспоминаний о Т. Г. Шевченко].
1265 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 26.
1266 Древняя и новая Россия. — 1875. — № 6. [С. 196. Лист від 4 січ. 1861 р.].
1267 Основа. — 1862. — Кн. V. — С. 26. [Лист від 4 січ. 1861 р.].
Покладаючи таку надію на Арсенія, Шевченко не відав, що отець Москвин був запеклий обруситель і ворог світської освіти. Про школи він "ревнував" тільки про парафіяльні, та й то більш як про декорацію свого піклування, а тим часом змагався і словом і ділом проти організації по селах Київщини світських шкіл. По його наказу Київська консисторія /583/ видала (правда, вже після смерті Шевченка) за № 5955 такий циркуляр, щоб потай оповістити попів, аби вони усіма силами не давали дирекції світських шкіл заводити свої школи по селах. Попам велено було прихиляти своїх парафіян, щоб вони цуралися світських шкіл, коли ж урядники міністерства освіти заведуть свою школу світську в якому селі, так щоб попи і громади не давали задля тієї школи ні хати, ні книжок, ні дітей 1268.
До того ж треба сказати, що д. Чалий не вдався з Шевченковим "Букварем" до митрополита, а перепоручив сю справу отцю Петру Лебединцеву, чоловікові хоч трохи й прихильному до української ідеї, але занадто вже обережному. Отець Петро не пішов простою стежкою, а кинувся "політиковати"... "Політика" та довела до такого лишень скутку, що отець Москвин, глянувши на "Буквар" і не беручи його до рук, тільки й промовив: "А! Южнорусский..." На сьому і край! 1269
До єпископа Чернігівського Філарета подав того "Букваря" Тризна. Глянувши на "Буквар", єпископ мовив Тризні, що треба віддати спершу на розгляд консисторії. "Як не поверни, — писав 31 січня Тризна до Шевченка, — а від Філарета нічого не діждешся. Директор (шкіл світських) теж мнеться і каже, що "Букварів" в училище мало треба".
Такі звістки про "Буквар" вже ж не радували хорого Шевченка: а тут ще й Куліш, як оповідає д. Чалий 1270, заходився іронізовати, що "Шевченко почав "Кобзарем", а скінчив "Букварем".
1268 Зоря. — 1887. — № 7. — С. 236.
1269 Див. у Чалого, с. 181.
1270 Киевская старина. — 1895. — Кн. II. В тому листі Шевченко віщовав, що з Орловського "будуть люде". Віщовання його справдилося: Орловський, як знаємо, став відомим художником, але задля України з того не вийшло користі.
Чи придатен був Шевченків "Буквар", чи ні, з погляду педагогічного і національно-освітнього, про се й я не говоритиму, але не Кулішевим би устам личило іронізовати над Шевченковими заходами коло освіти народної. Шевченкові спонукання завжди були чистими, високоблагородними, він ніколи не відвертався від народу, від його темноти і злидарства, а навпаки, завжди любив народ, завжди тужив і страждав з народом, з його тугою і його стражданнями. Шевченко, і се його величезна заслуга віковічна, і нас, людей інтелігентних, повернув лицем /584/ до народа і примусив нас полюбити народ незрадливо. За Шевченком, як се відомо було Кулішу дуже добре, дійсно не було "зерна неправди за собою".
XIV
Минув листопад і перша половина грудня. Шевченко, очевидно, послухався був лікарської поради доктора Барі, берігся і не виходив з хати. На превеликий жаль, приятелі його не досить звернули увагу на той вплив самітності, який вона неминуче повинна була зробити на недужого Шевченка. Годилося б було вчинити так, щоб не лишати його самотою, не давати йому поринати в свої думки, в своє тяжке минуле та в хмарне сучасне життя. Від сього треба було його відводити, а на те годилось би близьким до його людям постановити, щоб чи по черзі, чи як інакше, а завжди щоб була біля його близька йому людина. Сього, на жаль, не зробили.
З листа його до Чалого, написаного 2 грудня 1271, знати, що до його "щодня заходив Орловський", але ж Орловський тоді був вельми молодим, і розмова з ним не могла вдовольнити 47-літнього страдальника!..
Увечері 6 грудня провідав Шевченка Черненко. Тарас був доволі веселий, казав, що на здоров’я йому ліпше, що йому остогидло вже сидіти в "арешті", і він гадає небавом виходити. Черненко остерігав його, радив берегтися і не виходити цілу зиму.
"Щоб і на Різдво б то не виходити? — мовив до його Тарас. — А кутя? ні, не всиджу: колядовати хоч рачки вилізу до куми", — і похвалившись, що 2 грудня провідала його кума його Н. В. Т. 1272, він прочитав Черненкові свої вірші, написані зараз після того, як пішла від його кума. То відомі вірші: