Нарешті в день, навіки незабутній для Тараса, в день визволення його з крепацтва приймає він 22 квітня р. 1860 від Варфоломея лист з такою звісткою, що він з неї "трохи, трохи не записався в ченці".
Очевидно, що похвалка Тарасова одружитися з якою-небудь шерепою пройняла Варфоломея і розв’язала йому язик. Через півроку, після першого листа Тараса про Харитину, він нарешті написав, що "за Хариту не вмію тобі розказать, бо в мене від жалю багато жовчі розлилося. Як я їй сказав, вона питається: "Чи швидко ж вони приїдуть?" Я кажу: літом або восени. "Нехай же, каже, я піду пораджусь з батьками". Може ти, кажу, не віриш, то я тебе викуплю, покіль він приїде? А вона каже: "Я ще не думаю заміж, погуляю". А сестрі Катерині сказала: "Як викуплять, то й закрепостять на цілий вік. Не хочу, Біг з ними!"
"Мені здається, що варто її зовсім забути", — радить Варфоломей.
Варфоломеєві здавалося, що на сьому і буде край сватанню до Харити, що Тарас його послухається: але не такої був думки Тарас. Він хоч і зажурився, але надія на ліпше не покинула його: "Нехай, — пише він до Варфоломея, — Харитина погуляє до тієї весни, а ти тим часом врозумляй її потроху і жінку свою попроси, і сестру Катерину і Ярину. Скажи їй, що ми з тобою такі пани, як вона панна. Викуповувати її не треба, вона вже вільна і всі жінки й дівчата в нашім краю уже не панщане. Я вже Хариті і намисто, і дукача, і хрест купив. Ти її з очей не спускай, може, ще щонебудь і буде" 1147.
Отоді Варфоломей виразно вже виступив з своєю думкою: зганивши Хариту, він пише до Тараса: "Після того, як я з нею побалакав про тебе, мов не та дівчина стала: де взялися у свині роги: така, що ні приступу, зробилася грубіянка, без спросу шляється (волочиться), приходить спать тоді, коли вже всі поснули, завела романси з писарем. Спитаєш її: де ти була? А вона відповідає: де ж я була" 1148. Варфоломей тямив, що така звістка про Хариту хоч і вразить, зажурить Тараса, але й відтрутить його від неї.
1147 Основа. — 1862. — [Кн.] VI. — С. 15. Лист Т. Г. Шевченка до В. Шевченка від 22 квіт. 1860 р.
1148 Ibidem. — С. 18. /541/
Тим-то, щоб утішити Тараса, він подає йому звістку, що знайшов дуже добре місце під кишло, та, радячи Тарасові не журитися, що Харитина зледащіла і не хоче йти за його, додає: "Коли хоч, я зроблю так, що моя жінка висватає тобі Наталку Шендерівну. Лібдина розумна, з серцем, можна жити з нею до смаку".
А Тарас йому відписує: "Коли Харитина не схаменеться, попроси сестру Катерину і сестру Ірину, чи не накинуть вони оком у Кирилівці огрядну та чепурну дівчину, хоч і вдовицю, аби чесного роду, та щоб не стара і доладна була. Без жінки і над самісеньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате! я буду на самоті, я буду одинокий" 1149.
Невдача сватання до Харитини збільшила у Тараса почуття самітності та нудьги: він почув ще більше потребу мати біля себе друга серця. Серце його виливає свої бажання в "Молитвах", написаних саме тоді, коли Варфоломеєві звістки про Харитину зажурили, засмутили його.
Мені, мій Боже! на землі
Подай любов, сердешний рай,
І більш нічого не давай! —
благає він Бога в "Молитві" 24 мая. На другий день те ж саме! Він молить Бога:
Мені, о Господи, подай
Любити правду на землі
І друга широго пошли.
Мабуть, не вельми він сподівався, щоб сестри знайшли йому в Кирилівці бажаного друга: тим-то 30 мая він вдається з листом до Полтави до свого старого товариша по Академії, до Федота Ткаченка 1150. "Накинь оком, — пише до його, — полтавку-кирпу, чорнобривку, та на ту весну будеш у мене старшим боярином. Скажи мені, чи буде з сього, чи ні? Якщо буде, то я на ту весну прибуду в Полтаву".
1149 Лист Т. Шевченка до В. Г. Шевченка від 15 трав. 1860 р. — Ред.
1150 Древняя и новая Россия — 1875. — [№ 6]. — С. 195.
Тим часом Варфоломей знов нагадує про Наталку, додаючи, що її хоче сватати якийсь добрий чоловік. Варфоломей якось швидко знов забув, що Тарас "рідний син і брат /542/ свого народу і не може єднатися з панською кровію"! Тарас 29 червня відписує до його: "Шкода, що ота Харитина зледащіла, а мені б луччої жінки і на краю світа шукати не треба. Я її (Наталку Шендерівну) добре не розглядів (тоді як торік ото був у Корсуні). Здається, трошки педантка і не дуже чепурна, а нечепурна жінка і циганові не дружина. Коли трапляється їй хороший неледачий чоловік, то нехай їй Біг помагає" 1151.
От на сьому і край сватання Тарасового до Харитини. За невдачу не можна тут нікого винуватити. Варфоломей не гаразд тільки зробив, що воловодив Тараса майже цілий рік, а до того зовсім без потреби і неповинно кидав болотом на Харитину, ганьблячи її в листах до Тараса. Скоро Варфоломей прийняв Тарасів лист 2 листопада р. 1859 з просьбою посватати Довгополенківну, він повинен був не гаючись спитати у неї і просто, щиро відписати Тарасові про ту відповідь. Тим часом він гаявся трохи не півроку. Харитина з першого ж запитання відмовила через те, як казала вона, що їй ледві минуло 16 років 1152, і вона була справді дуже молода задля Тараса. Так треба було і відписати Тарасові, а не вигадувати невідь-що на молоду дівчину.
В своїх споминках 1153 Варфоломей виправдує себе тим, що "написати Тарасові правду — було все одно що пирнути його ножем в саме серце. Сказати йому, що він зістарівся задля 18-літньої дівчини, значило нагадати йому, що його молодість, його пора братися з молодою вже минули навіки. Вмовляти Харитину — значило приневолювати її морально. Певне, що я і моя жінка, — додає Варфоломей, — могли б умовити Харитину і видати її за "такого старого, лисого і з сивими вусами", але чи не зробили б ми Харитину безталанною? Не нарікала б вона опісля на нас?"
Ні з одним з наведених доводів згодитись не можна. Тарас сам добре тямив, що віком своїм він не рівня Харитині, але серце його жадало біля себе огрійливого, саме молодого серця. Одначе, яко людина правдива, він не образився б за дівочу правду. Коли ж Варфоломей так жалкував молодого віку Харитини, так же й Наталка була не вельми багацько старіша за Харитину, треба ж було і Наталчиної молодості шкодувати, а тим часом ми бачили, що Варфоломей брався її висватати за Тараса.