789 Записки... — 10 і 20 лип. [1857].
XIX
Одначе і тут ще не наступив край мордованню нашого поета в широкій тюрмі. Канцелярська мертвота чи не хотіла, чи не спроможно їй було зразу зняти з Шевченка кайдани і зразу випустити його на волю. Вона, випускаючи його з новопетровської хурдиги, приборкала його. З Уральська прислали до новопетровського коменданта приказ лишень про те, що "рядовой Шевченко уволен в отставку". Але ж на те, щоб виїхати з Новопетровського і по дорозі ніде не зачепитися, треба було мати "установленный вид". Здавалось би: чого тут мірковати? Взяти батальйонному начальству написати і одіслати в Новопетровське, щоб доручили Шевченкові той "вид", та на тому і край. Ні, се було б вельми просто, було б зовсім по-людськи, та не було б по-канцелярському, було б "не по формі".
Комендант Усков, прийнявши приказ з Уральська, наказав ротному командиру Косарєву виписати Шевченка з реєстру жовнірів і оголосити про се по роті. Більш нічого Ускову й не можна було зробити, і ніхто не тямив, що ж далі діяти? Де добути Шевченкові "вид"? Комендант 23, липня повідав Тарасові, що не може видати йому білет на виїзд через Астрахань до Петербурга, бо немає ще приказа "по корпусу", і що коли того приказа не привезе наступна пошта з корпусу, так чи не доведеться Шевченкові плентатися до Оренбурга за "видом". Се значило зробити тисячу зайвих верстов! Про се Тарас не вельми ще сумує, сподіваючись, що в Оренбурзі за запомогою приятелів його Герна і Бюрно, він полагодить свої діряві фінанси, але йому велика шкода, що він вже не застане в Петербурзі вистави /395/ в Академії художеств і надовго відтягнеться побачення його з граф. Толстими — добродіями його.
26 липня Тарас вислав до графа Федора Петровича лист з подякою за визволення. Міркуючи з Усковим далі, стали на тому, що треба підождати нової пошти. Щоб розважити нудьгу нового дожидання, Тарас умовився з Фіалковським і з Обеременком іти в яр і там "чаєм шклянкою та горілки чаркою" справити "прощання". Але Фіалковський зрадив, бо загрався в "орлянку", і Тарас з Обеременком замість яру справили "прощання" під вербою. А вночі на 29 липня Тарасові наснилися Артемовський, Куліш, Лазаревський і "все дороге серцю". Під вечір того ж дня Шевченко змалював собі вид з Новопетровського, сподіваючись колись з того малюнку зробити акварельний малюнок. Вернувшись під вербу, він застав тут свого приятеля Обеременка і умовилися "завтра раненько піти в балку снідати".
З записок поета (5 серпня) відаємо, що 31 липня Усков несподівано згодився дати йому білет, і о 9 годині ранком 2/14 серпня р. 1857 Шевченко на рибальському човні поплив з Новопетровського на Астрахань.
Таким чином, Тарас Григорович Шевченко перебув в Новопетровському форті, яко "рядовий", шість літ і дев’ять з половиною місяців. В неволю полонили його 5 квітня р. 1847. Виходить, що взагалі в неволі його мордовано десять літ, три місяці і двадцять шість день. Час сей становить трохи що не четвертину всього віку поета і четвертину найліпшу, ту саме, коли талант його став широко розвиватися всіма сторонами. Розвиток його спинили і примусили невимовно тяжко страждати за Україну. Солдатська неволя, найпаче неволя, приміркована Обручовим, дійсно проковтнула, як мовив сам поет —
Моє не злато — серебро,
Мої літа, моє добро.
Вона проковтнула величезніший скарб не тільки України, не тільки Слов’янщини, а скарб усіх освічених людей.
Тепер, щоб виразніше зрозуміти добутки такої довгої і невимовно тяжкої неволі, уявім собі два образи того самого Шевченка: уявім його таким, яким ми бачили його в січні р. 1847, коли він бояриновав на весіллі у Куліша, і таким, яким він виїхав з Новопетровського форту.
З боку фізичного побачимо страшенну різницю.
Під "червону шапку" взяли Шевченка веселим, бадьорим, /396/ 33-літнім, з міцним здоров’ям, з густим русявим волоссям на голові. З-під "червоної шапки", як мовив Костомарів, вернули його з здоров’ям навіки покаліченим, сивобородого, з головою чисто лисою!
Духово-морального образу неволя і покалічення його організму фізичного не перемінили. "Усе оце моє, — каже Шевченко, — невимовно тяжке горе, усі різні недуги мої, усе приниження минули, ніби не чіпаючи мене. Найменшого сліду вони не лишили. Кажуть, що досвід єсть найлуччий наш учитель. Але гидкий досвід пройшов повз мене невидимкою. Мені здається, що я і нині (після заслання), точнісінько такий самий, яким був і десять літ назад. В мойому образі внутрішньому не перемінилася ні єдина риса. Чи добре се?.. Добре. І я з глибини моєї дякую Богові за те, що він не дав отому страшному досвіду зачепити своїми залізними пазурами моїх думок, поглядів і віровань, ясних, наче у дитини. Дещо вияснилося, покруглішало, набралося більш природного розміру і вигляду, але все те є добутком старого Сатурна, що летить незупинно, а не добутком гіркого досвіду" 790.
790 Записки... — С. 21[ — 22 (Запис від 20 черв. 1857 р.)].
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
в дорозі з заслання
(2 СЕРПНЯ 1857 ДО 27 БЕРЕЗІЛЯ 1858 р.).
І примиренному присняться
І люде добрі, і любов,
І все добро, і встане вранці
Веселий, і забуде знов
Свою недолю; і в недолі
Пізнає рай, пізнає волю
І всетворящую любов.
Шевченко ("Кобзарь". — Т. II. — С. 188)
І
За три дні переплив Шевченко на хисткому човні Каспійське озеро-море і о 5 годині вечора 5/17 серпня 1857 р. дістався в Астрахань. Колишня столиця татарсько-астраханського царства, а тепер місто портове не сподобалося Тарасові. Підпливаючи до Астрахані, поет бачив біля берега сотні кораблів і цілий ліс щогол і гадав собі, що Астрахань — щось похоже на Венецію під час дощів, але ж... Побачив, що, хоча рукав Волги завбільшки як Босфор і підперізує, але не Золотий Ріг, "а купу гною смердячого". Кажучи правду, що могло сподобатися поетові в Астрахані? Хоча він цілих сім літ нічого не бачив, опріч дикого степу та убогих будівль казарменних у Новопетровському, а проте його чуття художницьке не вияловіло, любов до зграбного, до гарного не виснажилася. Тим часом Астрахань і тепер ще місто майже не культурне, а тоді тим паче. "Будівлі убогі, на улицях брудота, ні готелів, ні путящих ресторанів нема; крамниці убогі, тільки бібліотека мізерна, жіноцтво неприродно біле і переважно сухорляве. Панує твар комлицька 791. Вираз її простодушний і рахманний". Тарас спостеріг, що ліпші слуги і робітники з комликів. "Житло комликів, — каже він в своєму журналі, — кибітка, професія — рибальство і взагалі важкі роботи".