Могилу маленького Ускова Тарас пильно доглядав. "Він зробив малюнок пам’ятника, кермовав роботою, був, властиво, будівничим пам’ятника і зробив його з білого каменя прекрасно в лицарському штибі"687.
Вже ж хоч би яке черстве серце не було у батьків, а не змогло б воно не обізватися, немов струна до струни, до того серця, що так полюбило їх дитину любу; тим паче повинно було обізватися до Тараса серце добряги Ускова і його жін ки. Ускови "полюбили Шевченка наче свого рідного, близького чоловіка, він став не тільки щоденним, дорогим для них гостем, а товаришем, спільником і горя і радощів, став сем’янином їх. З початку дехто з офіцерів ремствовав, що комендант саджає за стіл попліч з ними простого жовніра, але з часом призвичаїлися і замовкли" 688.
666 Основа. — 1862. — [Кн IV. — С. 20 — 21]
687 З листа пані Ускової. — [ІЛ. — Ф. 77. — № 127 — Арк. 77, зв.]
688 Ibidem. — [Арк 71]
І от з того часу починаються повагом деякі, хоча й невеличкі, полегкості задля Шевченка яко жовніра, засланого "за політичне злочинство".
Усков помітив і звернув увагу декого з офіцерів, що Шевченко зовсім не вдатен до служби в "строю", і можна б його виписати в "нестроевые"; або хоча не обтяжати його марне військовими "науками", себто маршированням і муштрою з рушницею, та й не вимагати від його такої ретельної служби, якої вимагає військовий статут і дисциплі-/349/на від звичайного "рядового" жовніра. Досить з його, щоб він перебував в "строю" тільки тоді, коли сього жодним чином не можна вже уникнути.
Оце була перша пільга Тарасові після трохи що не повних трьох років перебування в "смердячій казармі" Новопетровського форту. Зарянко 689 каже, що з часу приїзду Ускова Шевченкові можна стало жити не в казармі, як досі було; став він жити зимою в кого-небудь з офіцерів, а літом в альтанці в комендантському саду. Се звістка не зовсім вірна: сад і альтанку спорудили пізніш, а щодо життя в кватері кого з офіцерів, дак сього сам Тарас уникав, знаючи, що сього не можна по закону. Певна річ, що сього й Усков не тільки не дозволив, але й не порадив би. Правда, був у форті один офіцер Мостовський, що підсоглашав Шевченка жити з ним, але Тарас подякував за се. Та й запросини Мостовського були р. 1855, а не 1853 690.
Капітан Мостовський був артилерист, людина освічена, проста, добра й одинока. До приїзду Ускова це був одинокий офіцер з усієї залоги, опріч Маєвського, що інколи до його навідувався Тарас охоче 691. Перегодом, вже року 1855, коли сира земля прийняла царя Миколу і дух людського життя трошки повіяв у Росії, Мостовський кликав Тараса перебратися з казарми жити до його. Тарас не згодився і добре зробив, бо року 1857 по доносу якогось цейхвахтера Мєшкова 692 велено було за щось арештувати Мостовського. Шевченко кілька разів провідував його в арешті, і 28 липня Мостовський, прощаючися з ним, подякував за те, що позаторік не згодився на його благородні запросини жити у його на кватері. "Він, — читаємо в Тарасовому журналі, — тільки тепер зрозумів, яку б підлу кляузу спорудив би Мєшков з того, що ми живемо вкупі. У Мєшкова не затремтіла б рука покористуватися з військових законів, де прописано, що коли хто з офіцерів дозволить собі попросту поводитися з солдатами, той іде під військовий суд. Тепер тільки Мостовський побачив ту безодню, від якої я його відвів, знаючи ліпше за його вдачу огидливого "надворного советника Мєшкова" 693.
689 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 300.
690 Записки... — С. [86. (Запис від 28 лип. 1857 р. — Кобэар. — Т. III)].
691 З листа А. О. Ускової [ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 69, зв.].
692 Мєшков був чоловік підтоптаний, а жінка у його була молода, він страшенно її ревнував. А. Ускова пише, що у форті ходила думка, по до доносу спричинилася якась родинна історія.
693 Записки... — С. 86. /350/
Факт певний, що Шевченко майже до кінця свого страждання в Новопетровському форті перебував зимою в казармі. Так само і від вартової служби визволили його і дозволили замість себе наймати жовніра лишень навесні р. 1857, коли вже в форті стало запевне відомо, що цар призволив на амністію Шевченкові.
IX
Ще навесні р. 1853 Шевченко знайшов десь біля форту добру глину і лебастер 694, придатні до ліпляних робіт, і хотів заходитися біля виліплювання фігур. Але й тут не обійшлося без перешкоди. Комендант Маєвський вмер, новий тоді ще не приїхав, а начальство, що під той час правило фортом, не тямило і вагалося: чи можна Тарасові дозволити займатися скульптурою? Чи не треба вважати її за те ж саме малювання, яке царем заборонено Шевченкові? Оце головоломне питання і стояло без відповіді, аж доки не приїхав Усков і не розв’язав вузлика простими словами: "Що не заборонене, те дозволене" 695. От тоді тільки й не боронили вже Шевченкові ліпити. Одначе для цієї праці треба було хоч трохи відповідного місця, а його саме й бракувало. "Тепер оце з нудьги захожуся над скульптурою, — писав Тарас 15 червня р. 1853 до Семена Артемовського 696. — Але, Боже! як нікчемно захожу ся біля оцієї нової для мене штуки в казармі, де міститься ціла рота солдатів. А про модель і балакати нічого! Бідолашні заходи!"
Поміж колишніх приятелів-художників був у Тараса товариш по Академії — Іохим. Тарас згадав, що він спроможен тепер в справі скульптури стати йому з великою запомогою, але довго не відважувався вдатися до його безпосередньо, боячись, що і Іохим не обізветься, не признається до його так само, як се зробили з ним інші товариші, як то напр[иклад] зробив Михайлов. "Та й чи один же Михайлов? — пише він в тому ж таки листі до Артемовського. — Як Перовський привіз до Оренбурга мого товариша по академії Гороновича 697 і коли його спитали: чи він зі мною знайомий? — він відповів, що ніколи й не бачив мене".
694 Алебастр. — Ред.
695 З листа А. О. Ускової.
696 Основа. — 1862. — Кн. VII. — С. 11.
697 Здається, не буде помилки гадати, що Горонович був українець коли не з Полтавщини, дак з Херсонщини. /351/
Одначе відважився нарешті Тарас написати до Іохима "невеличку цидулку", просячи, коли він і тепер працює коло гальванопластики, дак, певне, має у себе форми, що замінили б моделі; так-от би вислав йому одну чи дві зграбніших, та поділився б з ним порадою, як ліпше взятися до скульптури, і, нарешті, вислав би йому фізику Писаревського. Шевченко гадав собі полірувати ті фігурки, вони б стали йому за натурників або натурниць. "Проси його, брате Семене! Я виліпив був з гіпсу невеличкий барельєф і хотів один примірник послати до тебе, та не відаю, чи довезе почта таку хрустку річ; оце раз, а друге те, що соромно посилати в столицю таку нікчемну річ, як мій первісточок-барельєф. А от як дась Біг вивчуся та виліплю другого, дак тоді вже заллю його стеарином та пошлю до тебе. Я чув, що граф Толстой заходжувався пробувати виливати медалі з гутаперчу. Спитай у Іохима, чи не відомо йому, яких добутків досяг граф Толстой? От би добре було! Я б і собі придбав гутаперчу та й заходився виливати свої твори убогі. Я вже мірковав собі спорудити невеличкий гальванопластичний апарат. Так що ж! У великому місті Астрахані, опріч кумису та тарані, нічого не можна достати, навіть горшка неполив’яного, неминуче потрібного в сій справі, а про дріт з міді в Астрахані і не чули. От місто, дак місто". В листі сьому Тарас, своїм звичаєм, пильнує "вдарити лихом об землю" і жартує, додаючи: "Еге! То-то б було тобі, дурний Тарасе, не писати поганих віршів, та не впиватися почасту горілкою, а було учитися чому доброму, корисному, от би тепер як нахідка. А то посивів, дурню! — оголомозів, та й заходжується вчити фізику! Не думаю, — переходить він мимоволі з жартливого до скорботного тону, — щоб з сього що вийшло: бо я з природи вийшов якимсь недокінченим: учився живопису і не довчився; попробовав писати і вийшов з мене солдат, да який ще й солдат! Чисто копія з того салдацького портрета, що намалював Кузьма Трохимович у небіжчика Основ’яненка. А тим часом старіюся та болію. Господь його відає, з чого воно? Мабуть, з нудьги та з неволі. А краю все-таки не бачу моєї скорботної перспективи" 698. Не вважаючи на всі перешкоди, Тарас жваво взявся до скульптурної праці. Інакше не можна було й сподіватися. Зголоднілий і придавлений дух поета повинен був хоч трохи підбадьоритись. Ліплення теж частина штуки прекрасної і, в усякому разі, не те, що муштра та "тихий учебный шаг".