Направляв як бритви готові загартовані якірці.
Та не обточив він і десяти якірців, як до кузні швидко вступив гість.
— Пане-брате! Сюди один гайдук тягнеться. Сховай якірці і залізо для них.
— Чого ти боїшся? Я не панський хлоп, щоб ховатись!
— Ковалю-друже! Не тобі — мені треба критись. Своє діло козацьке до часу маю ховати!
— Ну як для тебе, козаче!
І вони якірці в цебро з водою висипали, а начиння на місце поставили.
Тут якраз і затупотіли копита на промерзлій землі.
Коваль сказав:
— Підкову згубило! Праву.
— Слухай — приміряй підкови і всі не ті! Потім піди за підковою додому. І щоб всі чули і бачили, що ти підкову шукаєш. Та довго шукай!..
— Зрозумів. А ти, козаче?
— Я його попитаю про того полового коня.
— А бо що?
— А те, що кінь крадений. На коневі три лиця. У гриві на п'ядь від чубка блисна. Над здухвиною з правого боку блисна. Зправа каштан на три поділений.
У дверях став молоденький гайдук.
— Добрий день! О! І в неділю, бачу, працюєте. — Добридень, якщо не жартуєш! А в неділю я не працюю, а людям у пригоді допомагаю!
— Я й кажу! Ото ловили ми, ловили, що я й підкову згубив І — А хіба ти, чоловіче, не з полювання сотникового гурту?
— Та якого там гурту?! Поки ми ловили цього чортяку, у сотника і і поснідали гаряче і випили солодко і подались зайців хортами цькувати! Он воно як!
— Щось я не второпаю — кого ви ловили?
— Та як кого? Отого палія!
— Якого палія? Наче ніякої пожежі не було!
— Ой який ти, ковалю, нетямущий. Того малого палія, що був дівкою у московита і "козою" водив п'яного ведмедя.
— Тьху? Ну й закрутив!!! Так ви того хлопцгі вловили?
— Коня ми вловили. А кінь крадений! У нашого Сметани. Бо Сметана…
— Я тебе, хлопче, питаю — палія ви схопили?
— Я тобі не хлопець! Я гайдук самого пана Мальхаревського.
— Ти, хлопче, панський. А я свій! Кажи мені діло — що тобі? Або йди куди хочеш!..
— Ну добре… Підкову згубив. Праву. А мені сьогодні вертати до нашого пана.
Коваль відкрив здоровенну довбану скринюколоду і витяг із купи залізяччя чотирі підкови.
— Ну показуй своє копито! А якою дорогою ти поїдеш? Може тобі й ліву замінити? — І коваль разом із гайдуком вийшли з кузні.
Чоловік у кереї весь час стояв упіврберта до гостя і ніби пепребирав залізяччя на верстаку.
Коваль приміряв підкови які, звичайно, не підійшли на копито. Щось мурмотячи собі під носа, коваль пішов до свого двору. Бо його кузня, як і всі інші кузні стояла осторонь від осель. Для безпеки від вогню.
Чоловік став у дверях кузні й дивився, як гайдук огладжує свого гнідого коня, загнаного в наставник.
Чоловік трохи відкасав угору каптур. Стояв непорушно і дивився в потилицю молодому гайдуку.
Той обернувся через якийсь час і стривожено спитав:
— Чого ти на мене дивишся?
Чоловік у кереї підняв руку і випростав пальці з-під ворсистого рукава. Поманив зігнутим пальцем. І на пальці спалахнув багряний блиск самоцвіта.
Гайдук не зрушив і сказав занепокоєно.
— Як я тобі потрібен, сам іди сюди!..
— Підійти можу, та коня шкода.
Чоловік плавко, безшумно переступив поріг кузні. М'якими, плавкими кроками пішов до наставника з конем. Руку з перетнем не опускав, тільки зігнув до себе.
Гайдук зачудовано дивився на іскристий камінь перстня.
— Чого ти хочеш? — Забелькотів гайдук і потягся до шаблі.
— Ти краще, хлопче, коня притримай, щоб не забився.
І тільки він це сказав, як кінь захрипів, скажено затовк копитами.
Чим ближче підходив темний чоловік до наставника, тим більше шаленів кінь. Просто сказився. Ще трохи і рознесе всю загорожу.
— Ходімо в кузню. Чи хочеш, щоб кінь повередився? — Лагідно спитав чоловік і прихопив гайдука за правицю з такою силою, що той від несподіванки аж охнув. А тоді враз розм'як і слухняно поплентався до кузні.
Але в кузні, коли рука незнайомця трохи послабила тиск, гайдук знову обурився.
— Та хто ти такий? Зніми свій каптур! Чого ти лице ховаєш?
— Хочеш подивитись?
І, перехопивши правицю гайдука залізними пальцями лівиці, відхилив з обличчя каптур.
Гайдук відсахнувся.
— Я, я все, все скажу!.. Той хлопець… ну та "коза"… ну та "дівка", як побачив нас… то погнав коня назад, до містечка. Але коли його вже наздогнали, він завернув коня коня з дороги і погнав до опадки. А там кущі, джерела і болото. Він сам себе туди загнав! Тільки він і там не спинився, а ганяв коня то туди, то сюди по долині!.. А ми долину заперли. Ну з долини кінь його не міг винести. Бо схили круті і снігу туди багато нанесло. Тоді воно скочило з коня і подерлося нагору по схилу. Степан нам із Миколою наказав спішитись і дістати його. А воно таке вертке, що від Миколи вирвалося. Тільки шмат козячої шкури в нього лишився в руці. Ми за ним далі. Тоді Степан кричить нам, щоб ми стріляли. А я пістоль при сідлі лишив. Тоді Микола вистрілив. Наче попав. Тільки воно було на гребені. Воно й закотилось туди. Поки ми видряпались на гребінь, щоб і подивитись, сніг як ударить! Дивились, дивились у кручу. Все кущі, корчі, бур'яни! І снігом так і січе в очі. Микола тутешній. Він і каже, що там унизу тепле болото. І взимку не замерзає. Тільки я там ніякого болота не бачив… От і все…
— Іди та принеси сюди свій пістоль! Та не спробуй стріляти! Сьогодні мене ще куля не візьме!
Чоловік відпустив молодого гайдука і той прожогом метнувся до коня.
Вихопив із присідельної кобури здоровенного пістоля і назад! Влетів до клуні, наставив на страннього пістоля і закричав.
— Все! Тобі тепер смерть! Сатана!
Він тиснув, тиснув на гачок, але пострілу не було.
Чоловік у кереї спокійно підійшов до молодика і видер із його посудомлених пальців зброю.
Визирнув назовні і добре зачинив двері.
— Баран ти та ще й гулий! Ти хоч поличку відкрив? На коліна, стерво!
Гайдук упав на коліна, намагаючись схопити тремтячими руками за ноги страннього.
— Прибери руки, стерво! Не брудни мої ноги своїм потом!
Приставив пістоля до скроні парубка.
— Раз! Два! Три! — І чоловік вистрелив над вухом гайдука. Чоловік з пістолем підійшов до дверей і розчинив стулки.
І на вулицю, де посилився сніг, вийшов чорний пороховий дим. Коли дим розвіявся, то стало видно, що гайдук укляк на колінах, а лицем лежить в ковальських окалинах.