Л у ч и ц ь к а. Це не її бінокль, це мужеський... Стій, стій! Це бінокль мого Антося... його, його! Ось і ямочка... Я раз упустила... А! (Хапається за голову). Яким робом?! Се щось страшне!.. Ох, як мене кольнуло! (Хапається за груди).
М а р и н к а. Заспокойтесь, ріднесенька! Боже мій! Що з вами? Випийте води! (Подає), Бога ради! Не тривожтесь... Як зблідли!
Л у ч и ц ь к а. Він тут, тут! Ой!.. (Ламає руки). Маринко, рятуй мене! Він її коха! (Істерично рида).
М а р и н к а. Марусю! Господи! Що ж мені робити? Хто там?
Л у ч и ц ь к а. Не треба!.. Не клич!.. Нащо їм? Все їдно... Хоч би разом... Він тут!
В И Х І Д VIII
Ті ж і Безродний.
Б е з р о д н и й (вбіга). Що з Марією Іванівною? Істерика? (Маринці). Сказали? Довідалась?
М а р и н к а. Ні, тут друге: вона зовсім слаба...
Б е з р о д н и й. Так доктора зараз... Я Котенку скажу... Вам грать не можна. (В дверях). Господи, зглянься!
М а р и н к а. Нема, нема його! То здалося, прибачилось...
Л у ч и ц ь к а. Ах, яка мука! (Витира очі). Коли б кінець...
В И Х І Д IX
Ті ж і Безродний, доктор, Котенко.
Д о к т о р (з пузирком). Що таке? Що з вами, моя панійко? Нерви, знов розходилися нерви? (До Маринки). Потривожив хто? Збентежив?
М а р и н к а. Потривожились. (Метушиться, розтира, голову мочить і т. д.).
Д о к т о р. Ай, нещастя! (Дає краплі). Випийте! Я ж просив, я ж благав нічого не приймати до серця: спокій і сон, сон і спокій вам тільки потрібні... А тут мало тії сцени, яка вам в теперішнім стані — кат, а ви ще додаєте й свого! Ех, панове, не бережете ви її!
К о т е н к о (до Безродного). Що таке? Що скоїлось? Марусю, невже не будете грати? Погинув же я, погинув! Перший спектакль... все шкереберть піде... Марусю, рятуйте!
Л у ч и ц ь к а. Я сама розумію... Не вільна тільки в собі, Савичу... Я не жаліла ніколи для вас сил, ви знаєте...
К о т е н к о. Знаю, знаю, ви добра... у вас таке серце... Пожалійте... перший спектакль... Все від його... Повний збір... і одмінить!
Б е з р о д н и й. Може, Квятковська?
К о т е н к о (сердито). Що Квятковська? Ще мішається, торочить! Щоб скандал був! Публіка прийшла слухать Лучицьку... Ох, господи! Що ж мені чинити? Розор, розор! Нічим буде нещасним хористам платити... А діти мої, нещасні діти! (Утира очі).
Л у ч и ц ь к а. Заспокойтесь! Може ще... я зберу... останні сили...
Д о к т о р. По-моєму, ні! Смертельна ризика... (Дає ще краплі).
М а р и н к а. Бога ради!
Б е з р о д н и й (лама руки). Доб'ють, доб'ють!
К о т е н к о. Може б, хоч так: у двох діях з Богдана, а там — Квятковська... Щоб хоч побачила публіка... Я б водевіль перший дав... Одпочили б... Га? Марусю? Докторе! Рятуйте мене, рятуйте!
Л у ч и ц ь к а. Та мені трохи вже лучче... (Усміхнулась).
Д о к т о р. Слабе ще серце! (Держить за пульс).
К о т е н к о. Слухайте, — даю третину збору на хор.
Л у ч и ц ь к а. А! Ви знаєте, чим мене закупити! Вони справді страх як нуждаються... Надто при переїзді... Це їм велика підпомога! (Встає). Я граю. Мені легше... Тільки не давайте водевіля, а зразу: зразу ліпше.
К о т е н к о (цілує їй руки). Благодійко моя! Зараз лечу! Безродний, дзвінки! (Кричить у двері). На сцену всі! Починаємо!
Дзвінок.
Л у ч и ц ь к а (встає, хитається, спирається на доктора і на Маринку; доктор пожима плечима). Тут (на серце) ціле пекло, а я сміятись і жартувати йду!.. (Ледве руша).
Завіса хутко спада
Картина 2
Середина багатого намету. В убранстві сила дорогої зброї. Прямо — вхідна припола.
Котенко (в ролі Богдана). Джура — на кону; Квітка і Квятковська — в літери, [ложі] бельетажа, Юркович — в 4-му ряді крісел. Голоси в амфітеатрі і галереї.
К о т е н к о (сидить)
Схилились всі, мені під ноги впали...
Стою тепер на верховині я,
Закон для всіх — моє владичне слово,
І от воно верта до мене знов
Мою зорю, украдену дружину...
Вина мені й бандуру, джуро!
Д жура
Ясновельможний гетьмане і пане!
Вмить,
К о т е н к о (випив вино, приграє на бандурі й співа).
Ой ширя орел, орел сизокрилий
Та попід небесами;
Ой літа козак, козак запорожський
Степами, ярами.
Гей, розточились всюди козаченьки,
Полягає отава:
Гей, пропадайте, лихі воріженьки, —
Наша сила і слава!
К в і т к а (не дуже, але вголос). Це не Жалівницький?
К в я т к о в с ь к а. Ні, ні! Тихше, а то чути.
На кону з'являється Жалівницький в ролі Тимка.
Ж а л і в н и ц ь к и й
Знов зрадниця вертається сюди?
К в і т к а. Це Жалівницький!
К в я т к о в с ь к а. Цс-с!!
К в і т к а (дужче). А! Він падлюка!
К о т е н к о (на кону)
Так, правлю я украдене, моє!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Вона сама втекла, по своїй волі...
К в і т к а. Ага! Сама, сама втекла!
К в я т к о в с ь к а (зупиня й одтяга в глибінь ложі). Мовчіть.
Г о л о с и з а м ф і т е а т р у. Там п'яні!
Г а л ь о р к а. Тихо, тихо!
Ю р к о в и ч. Скандалісти!
На кону збентежені.
К о т е н к о (дужче, щоб зам'яти)
Не може буть!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Я знаю, батьку, це:
Умовилась з Чаплінським...
К о т е н к о
А! Гадюка!!
Мені цього ти перше не казав!..
Ж а л і в н и ц ь к и й
Не хтів вразить... Вона мене умисне...
Ні в чім не слід діймати віри їй...
Дурманить все...
К о т е н к о
Але почім ти знаєш?
Ж а л і в н и ц ь к и й
Упевнився цим серцем... Ох, не вір
Ні пестощам, ані сльозам — одурить:
Пригорнеться, а ніж в руці хова
І сонного зрадливо ним ударить...
Душа у неї чорна...
К в і т к а (вирвавшись вперед).
Як та ніч!
Квятковська бере його за руку і уводить вглибину.
К о т е н к о (скажено)
Ти щось таїш?
Ж а л і в н и ц ь к и й (побачивши, що ложа порожня, певніше).
Не вір, не вір їй, батьку!
За пазуху гадюки не бери...
О, я б таких спік на вогні і попіл
Розвіяв би на вітрі по степу,
Щоб не було й зарази...
К о т е н к о (хапа його за руку)
А-а! Тварюко!
Невже, невже?
Ж а л і в н и ц ь к и й
Одвів мене господь...
К о т е н к о
Уб'ю, як пса!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Я не боюся смерті —
Гріха не мав...
К о т е н к о
Але на батька йшов!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Не відав я...
К о т е н к о
І гадина не знала?
Ж а л і в н и ц ь к и й
Вона, либонь, щоб очі одвести.
К о т е н к о
О, каторжні!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Я не виновен, батьку!