Таке не повторяється ніде (збірка)

Страница 2 из 2

Кирпа Галина

Ти той, що на ґанку,
чи той, що в саду?
— Я з самого ранку
піснями цвіту!

Я вмію співати!
Я вмію цвісти!
Мене відгадати
зумієш і ти!

ПІЗНІЙ ПЕЙЗАЖ

Ясне й прозоре полотно полів.
Вітри —
в калинових вінках червоних.
Останній передсніжний цвіт землі.
Це знову — вперше.
Знову — як ніколи.

УЧОРА Й СЬОГОДНІ

Вже хмари такі осінні,
вже зайчик аж дуже сірий.

Вже листя з моєї тополі
постелено просто долі.

Учора була травинка,
сьогодні — суха бадилинка.

А їй павучок до ранку
висновує колисанку.

Удосвіта павучатка
нумо й собі колихатки.

Аж поки сонечко встане —
розійдеться сон... розтане...

ДО ОСІННЬОГО ЛИСТОЧКА

Що тобі, листочку,
що тобі, маленький?
Як тобі лежати
на землі сиренькій?
Як тобі не спати
під холодним вітром?
Де тебе на зиму
до весни подіти?

СКІЛЬКИ?

Скільки у сонця промінчиків?
А скільки хмарок у небі?
А скільки піщинок на березі річки?
А скільки хвиль у Дніпрі?
А скільки пір’їнок у сойки?
А скільки луски на рибці?
А скільки солов’їв у діброві?
А скільки пушинок у кульбабки?
А скільки голочок у смереки?
А скільки у їжачка?
А скільки разів ти скажеш мені "не знаю"?
Не бійся, кажи, кажи, я ж не боюсь.
Бо на такі запитання
відповідь тільки така.

ТАКЕ НЕ ПОВТОРЯЄТЬСЯ

Великий Вечір і Маленький Вечір.
Великий День і Просто Собі День.
Із м’яти. Із любистку. Чи лелечий.
Таке не повторяється ніде.

Таке береш і носиш із собою —
так легко, ніби хмарка хмаренят.
А вечори стоять, немов горою.
А дні пливуть, мов двійко гусенят.

ЯК ВЕСНА УСІХ БУДИЛА

Ти, берізко біла,
чом стоїш без діла?
Розпускайся, прибирайся,
з ясен-сонечком вітайся.

Ти, мала тополе,
вибігай у поле.
Розпускайся, прибирайся,
з ясен-сонечком вітайся.

Ти, густа калино,
розбуди шипшину.
Розпускайтесь, прибирайтесь,
з ясен-сонечком вітайтесь.

Ти, чорнява вишне,
на край саду вийшла.
Розпускайся, прибирайся,
з ясен-сонечком вітайся.

ЦІЄЇ НОЧІ

Приснилося Сивій Хмарі,
що вона вже — на все небо.
Що вона вже з Вітром у парі
погнула дерева, як стебла.

Й така ж вона пелехата!
Така вона сива-сива!
І небо тепер для неї —
немов королівський трон...
Чи ж спалось цієї ночі
(а спалось — то що приснилось)
квітці, що спить у лісі,
квітці, що зветься с о н?

ПАСУ МЕТЕЛИКИ

Пасу метелики.
Один — мені почав лічилку.
А другий третьому сказав:
— Летімо по сестричку!

Знайшли сестричку,
бо вона у холодку сиділа.
Та ще хвалилася:
— Оце
всю землю облетіла.
Метеликів там стільки, ну...
Та стільки, скільки схочу!
Їх можна полічить тоді,
як стануть у рядочок!

ПРОЗОРА НІЧ

Ніч така прозора, ніби світиться.
І так довго, що й сама не знає.
А на білій хмарці проти місяця
зіронька манюсінька гуляє.

ОСІНЬ

Ще не спала, але вже й не чула,
Хто ж то плаче:
річка?
вітер?
гай?
Продощила. Процвіла.
І — проминула...
На добраніч, Осене! Бувай!

РАПТОМ ЗАЦВІЛА КАЛИНА

Дощі стоять горою.
Туман ляга долиною.
І хмари такі довгі,
як гусячі листи.
А горобець ще зраночку
цвіргоче над калиною:
— А що ти влітку думала?
Оце тепер — цвісти?

БЕЗКІНЕЧНИЙ ТАНОК

Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— Чечіточку!
Чечіточка — мов квіточка:
танок веселий водить.

Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— Ворона!
А той ворон — забув гонор:
танок веселий водить.

Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— Синичку!
А синичка, мов сестричка,
танок веселий водить.

Нумо-нумо танцювавати!
А кого ж до танцю брати?
— Горобчика!
А горобчик, як той хлопчик,
танок веселий водить.

Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— Ганночку!
А Ганочка, мов павочка:
танок веселий водить.

Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— І оцього, і отого,
що круг дуба зеленого
танок веселий водять!

КОЛИСКОВА

Сплять сороки, снігурі
й ангели-нічниці.
Сплять ялинки у дворі,
і зайці, й лисиці.

Спить ведмедик Вінні-Пух
і золота рибка.
За вікном мороз ущух, —
засинає шибка.

Сплять і кактус, і примула,
ляля, мама й тато.
Ти, колисочко, забула —
нам пора вже спати.