Для цього диплом не потрібний, він необхідний лише для анкети, це — перепустка в майбутнє, чини й посади з ним здобуваються легше. Партквиток і диплом — разом вони складаються в червону книжечку з визолоченими літерами "НКВС". Найкраща абревіатура в країні, вона вселяє поштивість і жах. Так, Наркомат внутрішніх справ — держава в державі, і хай простаки вірять у байку, що чекісти — вірні слуги народу. Вони — поводирі й наглядачі. Сокирко примружився від задоволення й щастя, яке нараз підкотило до серця. Це тільки пишеться, що партія керівна й спрямовуюча сила народу, справжня ж сила — НКВС, вони вознеслися над партією і над народом, в райкомах, обкомах і навіть в ЦК ніхто не знає, що на них чекає завтра, чи не прийдуть уночі люди з малиновими петлицями, прогупають чобітьми по сходах, подзвонять чи постукають у двері, і завтра стоятиме перед слідчим вчорашній начебто всевладний партійний секретар — жалюгідна нікчема, брудна свиня…
Сокирко мимовільно посміхнувся, закрив підручник і пожбурив його через плече. Потягнувся, розпростовуючись. Вирішив подрімати годинку — другу, та під вікном зупинився сусід дядько Кирюша з бамбуковими вудками й клунком під пахвою. Посміхнувся Іванові запанібратськи й запропонував:
— Пішли, сусіде, порибалимо.
Сокирко автоматично похитав головою: теж мені, компаньйон знайшовся, арсенальський слюсар, шукай собі рівню, он навпроти Черняк або поруч Чибірєв чи Капцевич — це тобі компанія… Але дядько Кирюша не зрушив з місця й дружелюбно дивився на Сокирка.
— Не пошкодуєш, я гарні місця знаю і вчора лящів підгодував, клюватимуть законно.
Сокирко уявив пустельний дніпровий берег і як він витягає здоровенного ляща. Чому б справді й не піти?
— Таж вудки не маю… — засумнівався все ж.
— У мене зайва.
— Пішли! — вирішив Іван несподівано для самого себе. Зрештою, якщо риба й не клюватиме, то хоч скупається. На роботу лише увечері. На ніч заплановано допит Онищенкового сина, фрукт не з легких, і треба відпочити. — А на що ловитимемо? — поцікавився зненацька зовсім по-діловому.
— На схилах черви накопаємо, я місця знаю.
Вони спустилися до Дніпра нижче Аскольдової могили і зайняли місце вище Ланцюгового мосту — до самої води тут приступали верби, і дядько Кирюша вказав Сокиркові на просвіт між ними.
— Клюватиме, — пообіцяв, — я там вчора гороху з глеєм накидав, зараз підкинемо ще трохи, нікуди ці лящі не дінуться. А в мене, — підморгнув хитро, — четвертинка в заначці.
"Усе ж, — подумав Іван, — непоганий чоловік цей Кирюша, і пика в нього симпатична".
Але, незважаючи на Кирюшині запевнення, риба поки що не клювала, і Сокирко простягнувся на піску, підставивши оголені плечі сонячним променям.
— Не спечися, — застеріг дядько Кирюша, — облазитимеш, а це начальникові з чотирма шпалами не личить.
Іван зиркнув на Кирюшу підозріливо — чи не кепкує, — проте Кирюшине обличчя світилося приязню, і Сокирко заліз по горло в теплу воду — справді, що ж це за капітан держбезпеки з червоним облізлим носом?
Скупавшись, Іван зглянувся на Кирюшині поради, накинув на плечі сорочку й помандрував берегом — до початку вечірнього кльову лишалася ще принаймні година.
Нижче за течією усього за кілька десятків кроків від них з Кирилом улаштувалися на березі ще двоє рибалок. Худий довгий чоловік з витягнутим і наче ображеним обличчям у підвернутих вище колін парусинових штанях і засмаглий черевань у чорних сатинових трусах — лисий, кирпатий, із зморщеними, мов печене яблуко, щоками й чолом. Видно, і в них не клювало, бо чоловіки покинули вудки й розкладали із зібраного тут же на березі хмизу вогнище. Прилаштували над вогнем закіптюжений казанок і почали чистити раніше зловлених підлящиків.
Сокирко знічев’я сів неподалік під кущем — чоловік з витягнутим обличчям зиркнув на нього недоброзичливо, та нічого не сказав: дніпровий берег — не власна квартира, і кожен може влаштуватися, де схоче.
Посидівши трохи, Іван простягнувся на піску горілиць, прикривши голову носовичком — наче відгородився від рибалок. Та й вони, зрештою, не звертали на нього увагу: чистили рибу, перемовляючись стиха. Потім засмаглий черевань сказав, видно, продовжуючи раніше почату й чомусь перервану розмову:
— Ну й зчинилася у нас на заводі катавасія: дайош стахановський рух, і крапка!
"Чому ж катавасія? — сонно подумав Сокирко. — Партія закликає до пришвидшеної індустріалізації, Стаха-нов — зачинатель великого почину, а він — катавасія…" І ще подумав, що за таке однісіньке слово можна пришити цьому бовдурові з обличчям, схожим на печене яблуко, контрреволюційну агітацію. Чиста п’ятдесят восьма стаття… Паплюжив визнаний партією стахановський рух, і є два свідки: він, Сокирко, і той, у підкачаних парусинових штанях.
Але ця думка майнула і відразу згасла: чи варто забивати цим собі голову, коли сонце припікає і сон починає змагати його?
— Усюди тепер стаханови… — ствердив довгань, — куди не плюнь. У нас на "Більшовику" токар об’явився. Газети про нього писали, може, чув, і хвамілія підходяща: Переплюйко. То вирішив переплюнути всіх — двісті тридцять процентів плану, його одразу у завком і на Дошку пошани, подейкують, ордена начеплять… А якщо по-чесному? Жене цей Переплюйко халтуру, чистий двохсотпроцентний брак. Я от двадцять з гаком років біля верстата і звик поважати себе, мене колись ще у тринадцятому майстер учив, що у кожного робітника совість має бути… То я більше норми ніяк не витягну, але ж і не партачу. Що ж виходить? У мене тільки норма, але все до мікрона, а Переплюйкові за брак ордена? Ще й галасують: рівняйтеся на Переплюйка, якщо він може за двісті з гаком, то чому інші у хвості? Підняти норму, дайош темпи, дайош п’ятирічку за три роки! От і я почну брак гнати, та совість не дає…
"Ну й проноза, — подумав Сокирко і зсунув трохи носовичка з очей, аби про всяк випадок краще розгледіти довгого рибалку. — Ну й контрик! Тільки за слова "ордена начеплять" тебе треба ізолювати від робітничого колективу, свідомого і славного, який не шкодує сил заради перемоги соціалізму!"
Сокирко так і подумав: "заради перемоги соціалізму", аніскілечки не засоромившись пафосу цих слів. Бо, зрештою, заради чого всі вони живуть? Щоб наблизити світле соціалістичне майбуття. А воно таки наближається: нема вже черг у продуктових магазинах, і недарма сам товариш Сталін сказав: "Жити стало краще, жити стало веселіше".