Таємниця старого склепу

Страница 2 из 9

Нестайко Всеволод

Посеред кладовища височить сіра кам’яна каплиця з стрілчастими вежками, круглою банею і вузькими гратчастими віконечками, що прорізані високо над землею, майже біля самої бані. Колись віконечка були засклені товстими кольоровими стеклами. Але майже всі стекла давно повилітали, і грати зяють темними дірками. Над дверима, на масивних залізних ланцюгах — козирок, теж гратчастий і колись засклений, а тепер дірявий, як сито. Двері — товсті, залізні, з якимись вензелями і римськими цифрами. Петлі намертво заржавіли, і от уже багато років двері напівпрочинені — зрушити їх з місця неможливо.

Всередині каплиці, в кам’яній підлозі — люк, що веде до підземного склепу. Це якась старовинна родинна усипальня. Там стоять кам’яні домовини, там сиро, темно і страшно. І саме звідти почули вони… Ні! Сергійко обов’язково повинен побачити сьогодні Павлика. Обов’язково!

3. Одинадцять трамвайних квитків

Сергійко сидить біля відчиненого вікна, поклавши голову на лікоть і підставивши обличчя зустрічному вітрові.

Хброше їхати в трамваї біля відчиненого вікна! Особливо коли трамвай, похитуючись і гуркочучи, мчить через ліс. Мелькають дерева, кущі, порослі папороттю галявини. Гілки, немов підганяючи, стьобають трамвай по боках, а часом і до вікна добираються — встигай лишень голову відхиляти. Навіть забуваеш, що ти в трамваї — немов на крилах ширяєш лісом.

У вагоні порожньо — пасажирів майже немає.

Сьогодні будень, та ще й час такий — одинадцять ранку. От в суботу і в неділю тут у трамвай не сядеш, стільки народу. Кирилівська пуща — дачна місцевість, тут на кожному кроці дачі, будинки відпочинку, санаторії.

В будень по цій колії їздять хіба тільки місцеві жителі, та й то лише вранці — на роботу в місто, і увечері — додому.

Сергійко їде "зайцем". Сергійко завжди їздить "зайцем". І не з якихось комерційних міркувань, а так — заради спорту. Він вважає, що це виховує хоробрість, мужність і витримку. Коли кондукторка проштовхується по вагону: "Хто ще не взяв квиток! Беріть квитки!" — і наближається до Сергійка, він відчуває себе героєм — розвідником у ворожому таборі і в душі пишається власною сміливістю. Щоправда, іноді бували і досить принизливі неприємні моменти, коли кондукторка зупиняла трамвай і викидала "зайця" геть на глум численної публіки, особливо дівчаток, вихованих і прилизаних. Але Сергійко навчився так ловко маскуватися, що з ним такі речі майже не траплялися. Сергійко був професіональним "зайцем". І так до цього звик, що, коли йому доводилося їхати куди-небудь з мамою і мама, звичайно, брала йому квиток, він відчував себе дуже незручно і навіть ображено.

Сьогодні Сергійко здивувався. За той час, поки він відпочивав у піонерському таборі, у місті відбулася одна цікава подія — з’явилися трамваї без кондукторів.

І зараз Сергійко їхав саме в такому трамваї. Біля передніх дверей, посередині трамвая і біля задніх дверей стояли на триногах залізні ящики-каси: кидай гроші і сам собі відривай квиток. Водій по радіо оголошує зупинки. Це Сергійкові сподобалось — він любив передову техніку.

"Але без кондуктора це все-таки дурниця, — вирішив він. — Хто ж тепер братиме квитки? Тепер всі будуть "зайцем" їздити".

Проте, незважаючи на такий висновок, Сергійко сів у кінці вагона, біля задніх дверей. На всяк випадок — якщо зайде контролер (Сергійко добре вивчив підступний характер цих людей, які завжди заходять з передньої площадки, щоб не дати змоги "зайцям" втекти).

З лісу тягло грибним запахом і сирістю, і думками Сергійко переносився туди, в страшне таємниче підземелля, при одній згадці про яке мороз пробігав поза шкірою. Що ж врешті решт усе це означає? Може, це просто Павлик написав листа, щоб розіграти Сергійка? Ну, це було б справжнім свинством — так розігрувати? Ні, не те! Адже дзвонив точно не Павлик!

— У мене проїзний.

— Що?! — Сергійко здригнувся і обернувся. Поряд стояв високий кремезний чоловік у білому парусиновому костюмі.

— У мене проїзний, кажу. От, будь ласка, — і він вийняв з кишені проїзний трамвайний квиток.

Сергійко спантеличено дивився на нього й розгублено кліпав очима, нічого не розуміючи.

— От дивак! — розсміявся чоловік. — Це ж так належить у трамваї без кондуктора: в кого проїзні,— показувати один одному. А крім тебе й мене, зараз у трамваї нібито нікого й немає.

У вагоні, справді, крім, них, нікого не було.

Чоловік сів поруч з Сергійком.

У Кирилівській пущі трамвайні зупинки розподіляються по лініях — перша лінія, друга, третя…

Сергійкові треба було в самісінький кінець — на п’ятнадцяту лінію. Чоловік сів на сьомій. Відстані між зупинками великі, їхати мовчки нудно, і чоловікові хотілося поговорити. Видно, в нього був той гарний настрій, коли не хочеться мовчати і все одно хто твій співбесідник.

— А все-таки здорово це, правда? — він кивнув на касу з білетами. — Трамвай без кондуктора! Правильне діло. Давно пора. Велика це сила — довір’я до людини. Щоб в чесність її вірити. От, ти мені пробач, браток, але ти, мабуть, не раз раніше "зайцем" їздив… Та ти не червоній — я ж сам таким був колись і теж "зайцем" їздив. Справа житейська!.. А тепер от, у такому вагоні, не поїхав би, правда? Перед самим собою якось незручно. Адже ніхто тебе квиток брати не примушує, ніхто не питає,— будь ласка, їдь "зайцем"! І от саме тому не виходить, незручно якось. От що значить довір’я. Та й народ свідоміший, більше розуміти став… А в Одесі,— я в газеті читав, — бібліотека є без бібліотекаря. Приходиш, береш книгу, яку хочеш, несеш додому. Прочитав, — одніс, поставив на місце. І ніякого тобі контролю, ніякої перевірки… І магазини без продавця — клади гроші, бери, що треба, і йди собі… Ну здорово ж!.. От нема ще нібито комунізму, а відносини комуністичні, комуністичні люди вже є. Цілі бригади таких людей. І з кожним днем їх все більше й більше. А раз є такі люди, значить, і комунізм от-от буде… Ти диви, навіть в рифму вийшло, — засміявся чоловік. — Що не кажи — а наближається комунізм… Ти Льва Кассіля "Про життя справді хороше" читав? О, прочитай, друже, обов’язково! Дитяча книжка, а я її з величезним задоволенням прочитав. Дуже правильна книга.