Урфін і сам одержав подарунок від Залізного Дроворуба. В країні Мигунів, відомій майстрами, для Джюса зробили телескоп. Джюс прибудував до хати башту, прикріпив цвяхами до неї телескоп і став вечорами розглядати небо. Так і трапилося, що він помітив у телескоп "Діавону". Звичайно, він побачив не зореліт з такої далекої відстані, а крихітну мерехтливу зірочку. Він, мабуть, і не звернув би на неї уваги, коли б на його очах зірка не засяяла всіма кольорами веселки. Джюс спостерігав за нею кілька днів. З кожним днем в її світінні дедалі посилювався червоний колір і зірка збільшувалася. З нею відбулося щось нечуване. Урфіна це дуже збентежило, і він спостерігав далі. Про космічний корабель не думав. Йому таке й в голову не могло прийти. А, між іншим, світло посилювалося, бо на "Діавоні" штурман Кау-Рук один за одним вмикав гальмівні двигуни: два, п'ять, десять — поки не було ввімкнено всі. Інопланетяни наближалися до Землі і збавляли надшвидкість корабля. Це було потрібно, щоб рухатися довкола Белліори.
НЕВІДОМА ЗЕМЛЯ
"Діавона" оберталася довкола Землі, поступово наближаючись до неї. Навівши на Белліору автоматичні бортові телекамери, інопланетяни негайно вмикнули їх. На демонстраційних екранах у рубці командира, як і в залі, де зібралися менвіти, з'явилися голубі обриси незнайомої планети. Чужинці вдивлялися в розпливчасті плями невідомих їм океанів, зелених долин і лісів. Довгий політ притупив почуття інопланетян, але тепер їх охопив неспокій, — десь у підсвідомості заворушилася тривожна думка: "Що тут чекає на нас?"
Баан-Ну клацнув перемикачем збільшення, і раптом на екрані замиготіли зображення великих міст з багатоповерховими спорудами, заводами, аеродромами, кораблями.
— Увага! — відразу пролунала команда. — Терміново маскуватися!
"Діавона", немов спрут, випустила із спеціального люка в корпусі зорельота темну маскувальну хмару, яка оповила корабель. Жоден телескоп не здатний уже виявити громаддя рамерійського зорельота. Замість нього астроном з Белліори побачив би безформне темне тіло, але що воно означає, не розгадає жоден мудрець.
Космічний корабель інопланетян у повній безпеці наближався до Землі.
Зоренавти з Рамерії, поспішаючи, оглядали Белліору. І щодалі, то більше хмурнішали їхні бліді обличчя. Баан-Ну та його підлеглі бачили залізниці, канали, оброблені поля, могутні укріплення, на рейдах великих портів стояли величезні судна, з палуб яких грізно дивилися в небо жерла гармат. В очах чужинців, налаштованих на те, що Земля безлюдна, мимоволі з'явилися подив і нерішучість.
— Так, — похмуро мовив генерал, — цю цивілізацію не поставиш на коліна одним ударом. Тут не сядеш на планету в будь-якому місці. "Діавону" розстріляють раніше, ніж ми встигнемо відчинити люк.
Як менвіт-завойовник, Баан-Ну гадав, що космічних прибульців зустрінуть, на Белліорі не миром, війною. Так вчинили б рамерійці, коли б на їхню планету опустився чужий корабель.
Менвіти вирішили знайти тихе місце, віддалене від великих міст, морських портів і могутніх укріплень. Там можна заховатися до пори, до часу, поки робітники під керівництвом Ільсора: не складуть вертольоти: з них легше робити розвідку, ніж із зорельота-гіганта.
Корабель робив виток за витком над Белліорою. Спостереження тривали. Проби повітря показали, що атмосфера Белліори мало відрізняється від рамерійської і цілком придатна для дихання Прибульців. Хоч у цьому було полегшення: жити в скафандрах на чужій планеті місяцями, а то й роками було б неможливо.
Нарешті рамерійцям пощастило. Посеред безмежної пустелі вони виявили велику лісисту рівнину, оточену кільцем високих гір зі сніжними вершинами. Зореліт кілька разів пронісся над рівниною. Телекамери працювали безперервно. Сумнівів не було. Серед дібров і полів виднілися села з крихітними хатами, а в центрі розкинулося чудове місто, башти і стіни якого сяяли дивним, але дуже красивим зеленим світлом. І ніде жодного укріплення чи форту, ніде не стремлять сталеві дула гармат, вигляд яких так неприємно вразив менвітів під час перших обльотів Землі.
Баан-Ну та його підлеглі вперше повеселіли. Генерал простяг руку до телеекрана з видом тихих сіл та чудового міста і вдоволено промовив:
— Гарна країна. Тут буде наша база на Белліорі.
Він не знав, що країна ця чарівна.
Частина перша
ПЕРШІ ДНІ НА ЗЕМЛІ
УРФІН ДЖЮС — ГОРОДНИК
Урфіна непокоїла дивовижна зірка, що світилася червоним світлом. Його думки раз у раз поверталися до неї, вечорами він довгенько просиджував біля телескопа, але як не старався її відшукати, ніде не міг виявити. Зірка безслідно щезла. Правда, він помітив одного разу якусь темну хмару, що промчала по небу, але не надав цьому значення.
З жителями Чарівної країни Урфін тепер дружив, але про зірку, що зацікавила його, повідомляти не поспішав. Адже він і сам поки що нічого не зрозумів.
Давно минув той час, коли, Премудрий Страшило дотримав слова й запросив Джюса поселитися в Смарагдовому місті серед людей. Урфін не гадав, що йому буде таким приємним це запрошення.
Однак він уже багато років жив біля Кругосвітніх гір, звик до затишної долини з прозорого річкою й кидати свою садибу не захотів.
Жити самотою для нього було так само природно, як пити чи їсти. Він, як і раніше, не хотів уподібнюватись до інших людей і одяг носив інакшого кольору: не голубий, не фіолетовий, а зелений. І робив він це зовсім не через лиху вдачу, такий уже в нього був відлюдькуватий характер. За товариство йому був старий пугач Гуамоколатокінт, з яким кожного дня перекидався кількома словами.
— Ну що, друже Гуамоко, — здебільшого вранці запитував Урфін, — надійшли вісті на сорочиних хвостах?
І вони з Гуамоко повільно, з паузами обговорювали новини, які розумний пугач запам'ятовував від інших птахів.
— Залізний Дроворуб завітав у гості до Страшила Премудрого, — поважно говорив Гуамоколатокінт. — Сміливий Лев теж у дорозі, але він старий — пересувається повільно, йде-бреде, потім сідає, відпочиває.
— А що наш Премудрий? — запитував Урфін.
— Знову намудрив. Придумав якусь бібліотеку, книжки серйозні читає.
— Справа хазяйська, — зітхав Урфін.