Фальшивобородий і "вантажник" перетягли поснулих, розслаблених, мов ганчірки, фідаїв до човна і, проказавши благословення аллаха на голови мельника й Абу Амара, відпливли кудись вниз по течії.
Алі не знав, що діяти – вгору плисти? Але течія зараз така сильна, як в тіснині під Васітом. Він по звуку хвиль зрозумів, що такої течії не подужає. Треба було тікати, це Алі знав добре. Та відчуття, що тут має відбутися ще щось, утримувало його на місці, хоч від незручного сидіння на болонкові, від нерухомості й холоду хлопчина задубів, все ж вирішив будь-що почекати! І він чекав і дивився.
Ще якийсь час Абу Амар сидів нерухомо і не розплющуючи очей, та потім нараз підвівся, наче нічого й не було.
Сам налив собі в чашу з глека і в другу для мельника.
Вони сиділи при яскравій лампі, а навколо вогника крутилися цілі рої нічних комах, і потиху сьорбали запашний напій. Мельник лагідно посміхався і огладжував густу сиву бороду.
— Слава Аллаху, ми знов з тобою бачимось! Дякую Отверзаючому Браму і нашому імаму – та покріпить його Аллах! – ми знов бачимося, мій брате!
Абу Амар із вдячністю нахилив голову і притис руку до серця, але виправив мельника:
— Мій старший брате, я лише твій молодший брат! І ніколи цього не забував! Слава Аллахові, що дав мені завжди пам'ятати про мою меншість!
Мельник нахилився до Абу Амара і поцілував його в скроню.
— Дякую Аллаху та призиваю благословення його на імама нашого! Слава Аллаху!
— Слава Аллаху! – відповів йому Абу Амар.
— Аллах акбар! А тепер скажи, що мені слід знати.
— О мій старший брате! Ти око імама – та покріпить його Аллах! – ти пастух його отари в Убуллі, ти емір його еміра в Басрі і Васіті! Ось тобі папір з прибутком і витратами. Там пораховано всі фалси, кірати, дирхеми та динари. Я не послав звіту про срібло й золото в обитель імама Аламаут, хай впаде благословення на його голову, хай покріпить його Аллах та нехай поб'є його ворогів! Без тебе, мій старший брате, я не надішлю звіту, поки ти не ствердиш його своєю перевіркою. А тепер, крім того, слухай про все, що відбувалося зі мною від Багдада. Там я влаштувався зі своїми товарами, ніби я прикажчик одного мосульця. Мене попередили брати, що Товстун Джафар подорожує до Басри. І принесли мені листи його колишнього друга Абу Садата, що обдурив його і мешкає в Іскандерії. Я взяв такий папір, на якім той писав, і виготував листа ніби від Абу Садата до еміра Абу Муси, хай покріпить Аллах його і підтримає! В листі написав прохання зарізати Товстуна і обіцяв за це десять тисяч дирхемів. І сам виготував сакк на ім'я Бен Сахла, іудея, щоб той сплатив пред'явнику по смерті Джафара десять тисяч монет, а собі щоб іудей взяв двісті монет. І от поплив я з Багдада до Басри. На горе, в останній день – хай не буде йому благословення! – візир халіфа послав разом з цим судном дві лодії зі стражниками. Тут відкрився для мене один секрет: купець із Дамаска – то був знаменитий гендляр самоцвітами, ти знаєш, про кого я кажу. Один із людей Салаха . Я давно за ним гнав слід, але кожного разу він виявлявся спритнішим і зникав кудись у безвість. Раптом – напад цих болотних шакалів на наше судно! Напад відбили. І чи це хвилювання, чи, може, вино, але він почав вихваляти свого дядька і Салаха і ганити людей імама – та покріпить його Аллах! – і говорити всяку гидоту, що наші браття винуватці в розбраті мусульман, в розпорошенні арабів. Він так відверто говорив і про свого дядька, і про всі справи, що моє здивування досягло межі можливого! Видно, Аллах, хай славиться його ім'я, віддав сирійця в мої руки… Там на сафіні був хлопчик кмітливий – він дозбирав стріли тих озерних шакалів. Серед них була одна стріла пречудова з тонким і прегострим наконечником. Один удар сплячому у вухо – і він закляк. Я обшукав його і забрав його пацьорки і невеличкий капшучок, зашитий в підкладку джубби 12. А пацьорки виявились хитрі. Ніби вони вузлом із шкіри зав'язані, а всередині найкращі смарагди із Місру! На ці смарагди довго чекав володар Орлиного Гнізда – хай Аллах обласкає його благодаттю та поб'є його ворогів! – ось вони в твоїх руках…
Для чого дарував лал Кадарії?..
Вона почала своєю піснею мене викривати. Не різати ж її при всіх, щоб вона замовкла?! І я заткнув їй пельку лалом… Отож далі було таке – коли капітан тіло сірійця збув на берег, я зразу ж вирішив діяти і показав Джафару листа. Джафар ледь не обкалявся зі страху і почав молити про допомогу. Я порадив, і він написав листа з проханням забити безбожника і брехуна Абу Садата. І виписав сакка на двадцять тисяч динарів. Я й кажу йому: "Це прохання забити Абу Садата. І його заб'ють. Але ж дійде і лист Абу Садата до еміра Абу Муси. Абу Муса надішле брата-фідая приколоти тебе, як погану свиню. І тобі, і Абу Садату –кінець!" Він тоді почав плакати і каже: "Що ж робити?! Порадь!!!" Я й кажу йому, щоб він викупив листа за тисячу монет і сакк за його ціну. Він викупив, і я спалив – сакк і лист фальшиві,– але тільки тоді, коли він сплатив мені тисячу динарів золотими і виписав сакк на десять тисяч двісті монет. Лист про Абу Садата у тебе, мій старший брате, і сакк на двадцять тисяч. Сакк на десять тисяч двісті я розміняв на дрібні сакки і дав тобі повний звіт про витрати на всі банкети, повій, дарунки і музик. Крім того, я зі слугами стражника робив у палаці Айші пастку для Рустемових красунь – і ми знайшли золото в самородках та в зливках і торбу з африканським золотим піском. Частка золотої здобичі, що належиться мені… тобто… імаму – хай дарує йому Аллах міць! –знаходиться в співака. Як ти скажеш, так і буде… мій старший брате!..
Тоді слухай – теслярі поодинці нехай відправляться по домівках. Вони не з Басри. І золото нехай поки що буде у них… Хто бачив твоє блудодійство з Рустемовими сучками?..
Співак, негритянка Айші.
А повії? А твій слуга? Айша?
Повії були напоєні вином із зіллям. Колов їх ножем – не ворушились. Айша лежала замкнена. Хлопця не було – стражник його пізно випустив із в'язниці. Хлопця я більше не бачив… Я хотів тебе, старший брате, спитати – ти, може, знаєш?… Здібний хлопець…
На фідая здатний?