Ми знаємо, що там у неї сталась гучна сварка з старою, і її останні слова перед тим, як вона пішла, були почуті однією з служниць.
"Вона ще у вас! — вигукнула вона. — Усі ці роки вона приносила вам гроші, та, заприсягаюсь, врешті-решт вона принесе нещастя. У вас нема на неї моральних прав, і настане день, коли ви пожалкуєте, що до вас потрапила Шаль Тисячі Кольорів".
Через три дні після цього Кармен Феррарес таємничим чином зникла з готелю, де вона зупинилась. В її паперах знайшли ім'я — Конрад Флекман і адресу, а також записку від якогось чоловіка, який назвався торговцем предметами старовини, де запитувалось, чи не бажає вона розстатися з однією вигаптуваною шаллю, яка має бути у неї. Адреса на записці була фальшивою.
Зрозуміло, що в центрі всієї таємниці знаходиться шаль. Вчора вранці Конрад Флекман прийшов до Анни Розенборг. Вона залишилась з ним наодинці на годину чи навіть більше, а коли він пішов, їй довелося лягти в ліжко, настільки вражена вона була цією розмовою. Але вона розпорядилась, щоб його прийняли, якщо він зайде до неї ще раз. Учора ввечері, близько 9 години, вона встала, вийшла з дому і більше не повернулась. Сьогодні вранці її знайшли в домі, де живе Конрад Флекман, убитою ножем у серце. На підлозі поряд з нею було — що ви гадаєте?
— Шаль? — зітхнув Ентоні. — Шаль Тисячі Кольорів.
— Щось страшніше. Те, що пояснило таємницю шалі та її приховану цінність...
Пробачте, здасться, це начальство.
Й справді, пролунав дзвінок. Ентоні як міг стримав нетерпіння в почав чекати повернення інспектора. Його власне становище більше не турбувало його. Варто їм зняти його відбитки пальців, і вони зрозуміють свою помилку.
А потім, можливо, подзвонить Кармсн...
Шаль Тисячі Кольорів! Яка страшна історія — якраз підходяще обрамлення для вишуканої краси дівчини.
Кармен Феррарес...
Він раптом вийшов з стану задуми. Цей інспектор явно не поспішає. Він підвівся і прочинив двері. У квартирі було напрочуд тихо.
Він пройшов у наступну кімнату. Вона була порожня, вітальня — теж. Дивовижно порожня! Вона виглядала голою і занедбаною. Господи! Його емаль, срібло!
Він вихорем помчав по квартирі. Скрізь було одне й те ж. Навкруги цілковите спустошення. Усе цінне — а Ентоні з смаком підібрав колекцію гарних дрібничок — було забрано.
Ентоні з стогоном повалився на стілець і закрив обличчя руками. Дзвінок у двері підняв його. Він прочинив двері й побачив Роджерса.
— Пробачте, сер, — сказав Роджерс. — Джентльмена вирішили, що я можу вам знадобитись.
— Джентльмени?
— Ці двоє ваших друзів, сер. Я допоміг їм спакувати речі.
— Ви запаковували речі тут? — простогнав Ентоні.
— Так, сер. Хіба це було не з вашого дозволу, сер? Високий джентльмен так розпорядився, сер, і, бачачи, що ви розмовляєте з іншим джентльменом у дальній кімнаті, я не наважився турбувати вас.
— Я не розмовляв з ним, — сказав Ентоні. — Це він розмовляв зі мною, чорти б його забрали. Роджерс кахикнув.
— Мені дуже шкода, що виникла така необхідність, сер, — промурмотів він.
— Необхідність?
— Розлучитися з вашою колекцією, сер.
— Га? О, так. Ха-ха! — він гірко розсміявся. — Вони, я гадаю, вже поїхали? Я кажу про цих моїх Друзів.
— Так, сер, вже якийсь час як поїхали. Я вклав саквояжі у таксі, високий джентльмен піднявся, і потім вони обоє побігли униз і тут же від'їхали...
Пробачте, сер, хіба щось не так?
У Роджерса були всі підстави запитувати. Глухий стогін, що вирвався у Ентоні, примусив би здогадатися кого завгодно.
Через п'ять хвилин Ентоні вже розповідав усю історію інспектору Драйверу, який сидів навпроти нього з блокнотом у руці. Суха людина інспектор Драйвер і — вирішив Ентоні — зовсім не схожий на справжнього інспектора. Виглядав так, наче він зійшов зі сцени. Ще один живий приклад торжества мистецтва над життям.
Ентоні закінчив свою розповідь. Інспектор загорнув блокнот.
— Ну? — неспокійно запитав Ентоні.
— Ясно, як день, — сказав інспектор. — Це Петтерсонівська зграя. Провели багато вдалих операцій за останній час. Високий світлий чоловік, низенький темний чоловік і дівчина.
— Дівчина?
— Так, брюнетка, і дуже вродлива. Звичайно служить приманкою.
— Іспанка?
— Може, вона й видає себе за іспанку. Народилась вона у Хемпстеді... Так, тут все зрозуміло. Вона подзвонила вам, заговорила вас, здогадалась, що ви прийдете. Потім вона іде до старої матінки Гібсон, яка за винагороду надає свою верхню кімнату тим, хто не хоче зустрічатися на людях, — коханцям, ну, розумієте, в межах закону. Ви клюєте, вони привозять вас сюди, і поки один забиває вам баки, інший іде із здобиччю. Точно, Петтерсони, це їх метод.
— А мої речі? — неспокійно запитав Ентоні.
— Ми зробимо все, що зможемо, сер. Але Петтерсотти не простачки.
— Я бачу, — гірко сказав Ентоні.
Інспектор пішов, і тільки за ним зачинились двері, як пролунав дзвінок. Ентоні відчинив двері. За ними стояв маленький хлопчик із згортком.
— Вам посилка, сер.
Ентоні із здивуванням узяв її. Він не чекав ніяких посилок. Повернувшись з нею у вітальню, він розрізав мотузку.
Це був лікерний набір!
На денці одного з келихів він помітив маленьку штучну троянду. В його пам'яті виникла горішня кімната Керк-стріт.
"Ти мені подобаєшся, так, ти мені подобаєшся. Ти запам'ятаєш це, що б не трапилось, так?" Його погляд впав на машинку, і з рішучим обличчям він всівся за неї: "Таємниця другого огірка".
Його обличчя знову набуло мрійливого виразу. Шаль Тисячі Кольорів. Що ж було знайдено поряд з мертвим тілом? Страшний предмет, який пояснив усю таємницю?
Ентоні витягнув з машинки аркуш паперу і вклав інший. Він надрукував заголовок: "Таємниця іспанської шалі".
Хвилину чи дві він мовчки дивився на нього.
Потім почав швидко друкувати...