Таємниця Iндiанського острова (або "Десять негренят", або "І не лишилось жодного")

Страница 4 из 48

Агата Кристи

"Цілком міг би зійти за майора, — подумав містер Блор. — Ой, ні, мало не забув про генерала. Той старий вояка одразу виведе мене на чисту воду. Південна Африка — ось моя версія! Ніхто з цієї публіки ніякого відношення не має до Південної Африки, а я щойно прочитав рекламний проспект для туристів, тож можу досхочу патякати на цю тему. На щастя, ці люди з колоній займаються чим завгодно, отже, обрати заняття буде неважко. Якщо видати себе за, людину з достатком, що прибула з Південної Африки, — то в будь-якому товаристві не викличеш підозри".

Індіанський острів! Він побував там ще хлопчиськом… Смердюча скеля, засиджена птахами, на відстані якоїсь милі від узбережжя. Таку назву острів одержав тому, що здаля нагадує профіль американського індійця.

Ідіотська витівка — збудувати віллу на такому острові! За поганої погоди там просто жах! Втім, ці мільйонери завжди мають якісь примхи.

Старий, що сидів у кутку, прокинувся й прорік:

— На морі ніколи нічого не можна знати наперед!

Містер Блор лагідно погодився:

— Цілком вірно. Не можна.

Старий гикнув двічі й сумно промимрив:

— Наближається буря.

Містер Блор заперечив:

— Ні, це ви даремно, друже, сьогодні чудовий день.

Старий повторив сердито:

— Наближається буря. Я її відчуваю.

— Що ж, може, ви маєте рацію, — примирливо промовив містер Блор.

Поїзд зупинився на якійсь станції, й дідуган хитко підвівся.

— Так, мені начебто тут виходити.

Йому не вистачало сил штовхнути двері. Містер Блор прийшов на допомогу. В дверях старий зупинився, урочисто підняв руку й, мигнувши своїми тьмяними очима, вимовив:

— Стережися й молись. Молись і стережися! День Страшного Суду наближається!

Виходячи з вагона, він спіткнувся й упав на перон. Та, лежачи, ще раз поглянув на містера Блора й поважно промовив:

— Я звертаюся до вас, молодий чоловіче, — день Страшного Суду настане, він уже близько.

Займаючи знов своє місце у вагоні, містер Блор подумав: "Але ж старий сам набагато ближче до дня Страшного Суду, аніж я".

Та в даному разі, як це нерідко буває, містер Блор помилявся…

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

1

Невеличка група людей збентежено стояла на привокзальній площі в Оукбриджі. За ними — носильники з їхніми валізками. Один із носильників вигукнув:

— Джиме!

З таксі вийшов водій.

— Ви часом не на Індіанський острів, панове? — запитав він з м'яким девонським акцентом. Четверо голосів ствердно відгукнулися, а їх володарі тут-таки нишком поглянули одне на одного.

— Тут два таксі, сер, — сказав шофер, звертаючись до судді Уоргрейва, як до старішого в цій компанії. — Одне має чекати прибути поштового поїзда з Ексетера — це справа п'яти хвилин, — цим поїздом прибуде ще один джентльмен. Якщо хтось із вас погодиться зачекати, їхати вам буде набагато зручніше.

Віра Клейторн, як і годиться сумлінній секретарці, зразу відгукнулася.

— Я залишуся, будь ласка, їдьте, — мовила вона, звертаючись до трьох своїх супутників. У її тоні і погляді прохоплювалося ледь помітне, але беззаперечне почуття впевненості, що його набуває людина, яка звикла віддавати накази. Таким тоном, либонь, вона у себе в школі поділяла дівчаток на команди для гри в теніс.

Міс Брент манірно подякувала й, нахилившись, зайняла місце в таксі, дверцята якого водій тримав відкритими. Суддя Уоргрейв сів слідом за нею.

Капітан Ломбард промовив:

— Я теж зачекаю разом із міс…

— Клейторн, — підказала Віра.

— Моє. прізвище Ломбард, Філіп Ломбард.

Носильники прилаштовували багаж на даху таксі. Уже сидячи в машині, суддя Уоргрейв з властивою юристам ґречністю сказав:

— Чудова погода, чи не так?

— Справді, так, — відгукнулася міс Брент.

"Цілком добропорядний старий джентльмен, — вирішила вона. — Зовсім не схожий на завсідників приморських пансіонатів. Безперечно, ця місіс, чи то міс Олівер має порядних знайомих…"

Суддя Уоргрейв спитав:

— А ви добре знаєте цей край?

— Мені доводилося перебувати в Корнуоллі та в Торкузі, а в цій частині Девону я вперше.

— Цього місця і я не знаю як слід, — продовжив розмову суддя.

Таксі рушило. Другий таксист запропонував тим, що лишилися:

— Чи не бажаєте зачекати в машині?

Віра рішуче відкинула цю пропозицію. Капітан Ломбард люб'язно посміхнувся:

— Тут, на відсонні, набагато приємніше. Якщо тільки ви не маєте бажання зайти до приміщення вокзалу.

— Ні, ні. Після задухи в поїзді так чудово опинитися нарешті на свіжому повітрі.

— Так, — одповів він, — їхати поїздом у таку погоду, справді, нестерпно.

Віра підтримала бесіду:

— Я сподіваюся, що й далі триматиметься гарна погода. Бо ж наше англійське літо таке мінливе.

Ломбард, не виявляючи ознак оригінальності, спитав:

— Ви добре знаєте ці місця?

— Ні, я тут ніколи раніше не була, — відказала Віра. І квапливо додала, щоб одразу ж визначити своє становище на острові: — Я навіть ще й не бачила своєї господині.

— Своєї господині?

— Саме так, я нова секретарка місіс Оуен.

— Он воно що… — Його той ледь помітно змінився. Він набув більшої впевненості, напруження спало. — А вам це не здається дивним? — запитав він.

Віра засміялася:

— О ні, нічого дивного в цьому не бачу. Секретарка місіс Оуен раптово захворіла, й вона звернулась до агентства з проханням знайти заміну, а воно рекомендувало мене.

— Он як. А якщо після ознайомлення виявиться, що це місце вам не до вподоби?

Віра знов посміхнулася:

— Так це ж тимчасова робота — тільки на час канікул. Постійно я працюю в жіночій школі. І, якщо казати відверто, мене страшенно заінтригувала перспектива побачити Індіанський острів. Адже про нього так багато писали в газетах. Він справді такий чарівний?

— Не знаю, — відповів Ломбард, — я там ніколи не бував.

— Невже? Ці Оуени, либонь у захопленні від острова. До речі, що вони собою являють? Поінформуйте мене, будь ласка.

Ломбард замислився: оце тобі й вклепався — вважається, що я їх бачив раніше, чи ні? Він визнав за краще змінити тему:

— У вас по руці повзе оса. Ні, не рухайтеся. Стійте спокійно. — Він удав, ніби зганяє осу. — Ну от, тепер усе гаразд!

— О, дуже вдячна. Цього літа стільки цих ос розплодилося.

— Так, я вважаю, це від спеки. А ви не знаєте, міс Клейторн, кого ми чекаємо?