Треба сказати, що колоністи на той час геть вибилися з сили. Шлях був важкий і довгий, а пригода із знайденою оболонкою кулі — не з тих, які дають відпочити рукам і ногам: Тож подорожні квапилися до Гранітного палацу, щоб повечеряти й виспатися, і якби був міст, то за якихось чверть години вони відпочивали б удома.
Ніч була дуже темна. Пенкроф узявся виконувати обіцянку: будувати щось схоже на сякий-такий пліт, аби переправитися через річку Вдячності. Моряк і Наб, озброївшись сокирами, вибрали при березі двоє дерев, придатних для спорудження плоту, і почали їх рубати при самому корені.
Сайрес Сміт і Гедеон Спілет сіли на березі й чекали, поки знадобиться їхня підмога, а Герберт неподалік ходив понад річкою.
I раптом підліток, що піднявся трохи вгору проти течії, прибіг назад і, показуючи на річку, крикнув:
— Подивіться, що то пливе?
Пенкроф кинув роботу, випростався і побачив, що річкою, невиразно проглядаючи в темряві, пливе якийсь предмет. [223]
— Човен! — крикнув він.
Всі підійшли до берега і, на превелике своє здивуаання, справді побачили човна.
— Гей; там, у човні! — крикнув Пенкроф за давньою звичкою моряка, нг подумавши, що за таких обставин, можливо, краще було б мовчати.
У відповідь — жодного слова. Човен і далі плив за течією й коли опинився кроків за дванадцять від колоністів, моряк здивовано крикнув:
— То це ж наша пірога! Фалінь, яким ми її прив'язали, порвався, і вона попливла за течією! Треба зізнатися, вона припливла дуже вчасно!
— Наша пірога?.. — пробурмотів інженер.
Пенкроф мав рацію. То був таки їхній човен; безперечно, його фалінь перервався, і човен поплив за течією від самих витоків річки Вдячності! Його треба було впіймати, доки швидка течія не винесла його у відкрите море, що й зробили Наб і Пенкроф, скориставшись для цього довгою жердиною.
Човен пристав до берега. Інженер, залізши в нього першим, відразу взяв фалінь, помацав його і переконався, що він розірвався, перетершись об скелі.
— Ось саме те, що називається "його величність випадок", — стиха сказав журналіст.
— Дивно! — погодився Сайрес Сміт.
Дивно чи ні, але випадок був щасливий! Герберт, журналіст,'Наб і Пенкроф також посідали в човен. Вони не сумнівались в тому, що фалінь перетерся. Та найдавнішим здавалося, що пірога підпливла саме тоді, коли вони могли її перехопити, бо за чверть години її вже віднесло б у море.
Якби це трапилося за часів, коли ще вірили в духів, колоністи з повним правом могли б подумати, що на острові оселилася якась надприродна сила, котра оберігає їх від усяких нещасть.
Кілька помахів веслами, і ось колоністи вже у гирлі річки Вдячності. Вони витягли пірогу на піщаний берег під Комин і попростували до мотузяної драбини, спущеної із дверей Гранітного палацу.
Та біля підніжжя кам'яної кручі раптом люто загавкав Топ, і Наб, шукаючи перший щабель драбини, розпачливо закричав...
Драбина зникла. [224]
РОЗДІЛ VI
Пенкрофів крик. — Ніч у Комині.— Гербертова стріла.— Інженерів план.— Несподіваний вихід зі скрути.— Що сталося в Гранітному палаці.— Як у колоністів з'явився новий служник.
Сайрес Сміт мовчки спинився. Його товариші обшарили в темряві не тільки гранітну кручу на той випадок, якщо вітер відсунув драбину десь трохи вбік, а й землю на випадок, якщо вона відірвалась і впала... Проте драбина зникла, наче випарувалась. А довідатись, чи не закинув її вітер на перший майданчик посередині гранітної кручі.не було змоги через глибоку темряву.
— Якщо це жарт, — сердито крикнув Пенкроф, — то поганий жарт! Прийти додому й не знайти драбини, щоб піднятись до своєї оселі, — стомленим людям тут не до сміху!
Наб тільки охав.
— Але ж вітру не було, — зауважив Герберт.
— Уже й мені здається, що на острові Лінкольна кояться якісь дива, — буркнув Пенкроф.
— Дива? — перепитав його Гедеон Спілет. — Ні, Пенкрофе, все цілком природно. Хтось прийшов, коли нас не було, зайняв наше житло й підняв драбину!
— Хтось! — крикнув моряк. — А хто?
— Хоча б і отой мисливець, що поранив дробом пекарі, — припустив журналіст. — Має ж хтось нести відповідальність за всі наші халепи!
— Що ж, якщо є хтось нагорі, — сказав Пенкроф і, втративши терпіння, вилаявся, — він повинен зараз же озватися!
І моряк громовим голосом закричав:
— Е-ге-ге-ге-гей-й-й!..
Але тільки луна повторила гучний його крик.
Колоністи затамували подих, і їм почулося, що нагорі, в Гранітному палаці, хтось захихотів, а хто — визначити було неможливо. Проте ніхто не озвався, й Пенкроф знову став щосили марно гукати в темну ніч.
Те, що сталося, приголомшило б і найбайдужіших на світі людей, а колоністи тим паче не могли лишатися байдужими. В їхньому становищі кожна дрібниця набувала великого значення, та за сім проведених на острові місяців така дивовижна пригода з ними ще не траплялася. [225]
Хай там як, а колоністи, попри всю свою втому, стояли під гранітною кручею такі приголомшені, що не знали ні що думати, ні що робити; вони мучилися питаннями, на які не було відповіді, і висловлювали найнеймовірніші міркування, Наб побивався, що не може повернутись на кухню, тим паче, що взяті у дорогу харчі вичерпалися і він не знав, де тепер роздобути їжі.
— Шановне товариство, — мовив тоді Сайрес Сміт, — нам залишається одне: дочекатися ранку, а потім діяти, як покажуть обставини. А тим часом ходімо до Комина. Там ми знайдемо прихисток, і хоча й не повечеряємо, зате виспимося.
— Але що ж то за нахаба втнув нам таку штуку? — знову скипів Пенкроф, котрий ніяк не міг заспокоїтись.
Хоч би ким був отой "нахаба", у колоністів була одна рада: послухатися Сайреса Сміта, піти до Комина і дочекатись, там ранку. Про всяк випадок собаці звеліли сидіти під вікнами Гранітного палацу, а якщо Топ діставав наказ, то виконував його, не сперечаючись. Отож вірний собака зостався біля підніжжя гранітної кручі, а його хазяї знайшли притулок у Комині.
Якби ми сказали, що вкрай стомлені колоністи добре спали на піску серед скель, то погрішили б супроти істини. Вони не тільки були надто стривожені, усвідомлюючи вагу несподіваної пригоди, байдуже, спричинила її стихія чи людське створіння, що стане відомо наступного дня, а ще й тому, що їм було дуже незручно спати на голій землі. Проте, так чи інакше, на той час їхнє житло було кимось зайняте, і спочивати дома вони не мали змоги.