Сайрес Сміт усміхнувся на морякові слова і, виконуючи його бажання, розгорнув Євангеліє саме в тому місці, де між сторінками лежала закладка.
І раптом його погляд упав на червоний хрестик, намальований олівцем перед восьмим віршем VII розділу Євангелія від Матвія.
І тут він прочитав такого вірша:
"Просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете".
РОЗДІЛ III
Відплиття. — Початок припливу.— Берести і кропив'яні дерева.— Різноманітна рослинність.— Жакамар.— Лісова краса.— Велетенські евкаліпти.— Чому їх називають "деревами від лихоманки" У — Мавпяча зграя.— Водоспад.— Зупинка на ночівлю.
Наступного дня ЗО жовтня, все було готове для запланованої експедиції, яку через останні події належало здійснити щонайскоріше. Та й справді, обставини складалися так, що поселенці острова Лінкольна вже думали не про те, [198] що самі потребують допомоги, а про те, як допомогти іншим.
Отож вони вирішили піднятися якомога вище проти течії річки Вдячності, так далеко, як тільки дасть змогу глибина річки. Таким чином вони подолають значну частину дороги і, не стомлюючись, зможуть доправити зброю й харчі досить далеко на захід острова.
Принагідно колоністам належало вирішити не тільки яке спорядження необхідно взяти з собою, а й які речі, можливо, доведеться везти назад, до Гранітного палацу. Коли й справді, як усе про те свідчило, якийсь корабель поблизу острова зазнав катастрофи, на березі знайдеться ще немало корисних і потрібних речей. У такому разі візок більше знадобився б, аніж хисткий човник, але у важкого і громіздкого возика довелося б упрягтися самим, що не полегшувало їхнього завдання і змусило Пенкрофа висловити щирий жаль, що в ящику не знайшлося не лише "півфунта тютюну", а й пари сильних нью-джерсійських коней, котрі вельми знадобилися б колоністам!
Наб уже повантажив у човен харчі, солонину, кілька галонів пива й напою з коріння драцени, тобто припаси на три доби — найдовший термін, визначений Сайресом Смі-том для подорожі. А втім, колоністи сподівалися при потребі поповнити свої, харчові припаси в дорозі, і Наб до всього передбачливо прихопив переносну пічку.
Колоністи взяли також дві сокири, щоб прокладати дорогу в густому лісі, бінокль і кишеньковий компас.
Зі зброї вони вибрали дві кремінні рушниці, що годилися тут більше, ніж пістонні, бо для кремінних рушниць потрібні тільки кремені, які легко замінити, а запас пістонів, коли б їх часто використовували, швидко вичерпався б. Проте вибрали вони також один карабін і взяли до нього патронів. Мусили прихопити й пороху — в барильцях його було близько п'ятдесяти фунтів; але надалі інженер мав намір виготовити якусь іншу вибухову речовину, що дало б змогу заощаджувати фабричний порох. До вогнепальної зброї додали п'ять мисливських ножів у шкіряних чохлах, і за цих умов колоністи могли відважитися вирушити у невідомий густий бір з надією, що їм за будь-яких обставин пощастить вибратися зі скрути.
Нічого й казати, що озброєних до зубів Пенкрофа, Гер-берта й Наба аж розпирало від радощів за таку амуніцію, хоч вони й обіцяли Сайресу Сміту не робити без потреби жодного пострілу.
О шостій ранку пірогу зіштовхнули на воду. В неї посідали [199] всі колоністи, не забувши й Топа, і попливли до гирла річки Вдячності.
Лише півгодини тому почався приплив. Колоністи могли пливти ще кілька годин за течією, і цим належало скористатися, бо пізніше, за відпливу, течія повернеться у зворотний бік і пливти вгору річкою стане важче. Через три дні місяць мав уже бути вповні, тому приплив був досить високий, і пірога, яку він підганяв угору за течією, швидко пливла між високими берегами, і навіть не треба було дуже налягати на весла.
За кілька хвилин дослідники дісталися коліна річки, де сім місяців тому Пенкроф спорудив свого першого плота.
За цим коліном річка робила досить крутий поворот і текла далі на південний захід під густим суцільним шатром вікових хвойних дерев.
Річка Вдячності текла.мов убрана в чудові зелені шати. Сайрес Сміт і його супутники не могли намилуватися красою, що її так легко творить мати-природа, поєднуючи синяву чистих річок і зелень дерев. Що далі вони пливли, то більше змінювалися породи дерев. Праворуч ярусами здіймалися прекрасні зразки родини ільмових — могутні берести, з незамінною у будівництві деревиною, здатною довго зберігатись у воді; цілі гаї інших дерев з тієї самої родини, а серед них і кропив'яні дерева, що дають дуже корисну олію. Ще далі Герберт помітив кілька лардизаба-лових дерев, — з їхніх гнучких гілок, вимочених у воді, виходять чудові канати, — і два-три стовбури чорного дерева красивого темного кольору з примхливими прожилками.
Час від часу там, де легко було пристати до берега, човен причалював. Тоді Гедеон Спілет, Герберт і Пенкроф із рушницями в руках виходили з нього й разом із Топом досліджували околиці. Тут траплялася не лише дичина, а й корисні рослини, якими не варто було нехтувати, і юний натураліст був надзвичайно вдоволений, відкривши різно-виднісь дикого шпинату, схожого на лободу, та багато хре-стоцвітних рослин, що належали до родини капустяних, — їх, без сумніву, можна було "одомашнити", пересадивши в інший грунт; тут росли хрінниця лугова, хрін, ріпа й невеликі, заввишки з метр, укриті пушком кущові рослини з коричневим насінням.
— Знаєш, що це за рослина? — запитав Герберт моряка.
— Тютюн! — вигукнув Пенкроф, котрому, без сумніву, доводилося бачити улюблене зілля тільки в люльці. [200]
— Ні, Пенкрофе! — відповів Герберт. — Не тютюн, а гірчиця.
— Гірчиця так гірчиця, — розчаровано мовив моряк, — але якщо раптом тобі, синку, потрапить на очі тютюн, — не нехтуй ним.
— Знайдемо і його колись! —заспокоїв моряка Гедеон Спілет.
— Справді?! — вигукнув Пенкроф. — Коли це нарешті станеться, на нашому острові бракуватиме хіба що пташиного молока!
Вони старанно викопували різні рослини, й переносили їх до піроги, якої не покидав замислений Сайрес Сміт.
Журналіст, Герберт і Пенкроф таким чином кілька разів висаджувалися то на лівому, то на правому березі. Лівий берег був пологіший і лісистіший. Стежачи за кишеньковим компасом, інженер визначив, що від першого коліна річка тече з південного заходу на південний схід майже по прямій близько трьох миль. Можливо, напрямок її русла десь далі змінювався і вона повертала на північний захід, до відрогів гори Франкліна, звідки, очевидно, й починалися її витоки.