З обох боків дороги стояли густою стіною чагарники, де" легко могли сховатися добре озброєні, а тому вкрай небезпечні розбійники.
Колоністи мовчки швидко йшли лісом. Топ, тихо біжачи попереду то дорогою, то обабіч неї, не виявляв ніяких ознак неспокою. А колоністи знали, що їхній вірний собака ще здалеку почує будь-яку небезпеку і попередить їх гучним гавкотом.
Водночас дорогою колоністи перевіряли, чи не пошкоджено телеграфну лінію, яка з'єднувала загін для худоби із Гранітним палацом. Пройшовши близько двох миль, вони ще ніде не помітили ніяких пошкоджень. Стовпи стояли на місці, ізолятори були цілі, дріт — добре натягнений. Проте через деякий час інженер помітив, що дріт трохи провис, а коли вони підійшли до стовпа № 74, Герберт^ який ішов першим, несподівано зупинився і вигукнув:
— Дріт обірвано!
Колоністи наддали ходи і за хвилину приєдналися до юнака.
Справді, впоперек дороги лежав повалений телеграфний стовп. Таким чином, колоністи визначили місце розриву дроту і зрозуміли, чому депеші не доходили з Гранітного [410] палацу до загону для худоби, а із загону для худоби — до Гранітного палацу.
— Ні, це не вітер перекинув стовпа, — сказав Пенкроф.
— Звичайно, ні, — відповів Гедеон Спілет. — Під ним викопано яму. Стовп перекинули руки зловмисників.
— Крім того, дріт переламано, — додав Герберт, показуючи місце зламу.
— Злам свіжий? — запитав Гедеон Спілет.
— Так, свіжий, — підтвердив Герберт.
— Мерщій до загону! Мерщій! — крикнув моряк. Колоністи саме перебували на півдорозі між Гранітним
палацом і загоном для худоби. До загону лишалося ще понад дві милі. Колоністи перейшли з ходи на біг.
І справді, вони мали всі підстави боятися, що у загоні для худоби сталося якесь нещастя. Безумовно, Айртон міг послати телеграму до Гранітного налацу, але вона, звичайно, не дійшла; та не це тепер лякало колоністів, а те, що, обіцявши повернутися напередодні ввечері, він не прийшов додому. І дріт порвався не сам собою, а хто, крім каторжан, був зацікавлений у тому, щоб пошкодити телеграфну лінію?
Серця у колоністів аж заходилися, але вони, схвильовані, бігли й бігли. Всі вони щиро прихилилися до свого нового приятеля. Невже їм судилося знайти Айртона убитим руками тих, кими сам колись верховодив?
Незабаром колоністи досягли місця, де дорога йшла вздовж джерельця, яке впадало у Червоний струмок, що зрошував луки в загоні для худоби. Тут вони стишили ходу, аби перепочити чи хоча б віддихатися перед тим, як раптом почнеться бій. Друзі звели курки рушниць. Кожен з них стежив за окремою ділянкою у лісі. Топ стиха загарчав, а це не провіщало нічого доброго.
Нарешті крізь дерева виглянула огорожа загону для худоби. На перший погляд вона здавалася неушкодженою. Ворота, як завжди, були зачинені. В загоні панувала глибока тиша — не чулося ні звичного бекання муфлонів, ні Айр-тонового голосу.
— Зайдімо всередину, — запропонував Сайрес Сміт.
Інженер пішов до огорожі, а його друзі, кроків за двадцять позад нього, звівши рушниці, приготувалися стріляти за найменшої підозри на небезпеку.
Сайрес Сміт підняв внутрішню клямку воріт і вже хотів штовхнути одну з їхніх стулок, як раптом відчайдушно загавкав Топ. Із-за частоколу пролунав постріл, і Герберт, скрикнувши, упав на землю. [411]
РОЗДІЛ VII
Журналіст і Пенироф у загоні для худоби. — Герберта переносять до хатини.— Пенкрофів розпач.— Інженер і журналіст радяться, що робити далі.— Лікування Герберта.— Перші проблиски надії.— Як попередити Наба? — Надійний посланець.— Набоба відповідь.
Почувши Гербертів крик, Пенкроф кинув рушницю й побіг до юнака.
— Вони вбили його! — закричав він. — Синку!.. Вони вбили його!
Сайрес Сміт і Гедеон Спілет теж підбігли до Герберта. Журналіст, припавши вухом до хлопцевих грудей.вслухав-ся, чи ще б'ється його серце.
— Він живий, — сказав Гедеон Спілет. — Але його треба перенести...
— До Гранітного палацу? Це неможливо! — відповів Сайрес Сміт.
— Тоді — до хатини у загоні! —крикнув Пенкроф.
— Хвилиночку, — мовив Сайрес Сміт.
Інженер кинувся ліворуч уздовж огорожі. Несподівано він мало не налетів на пірата, який цілився у нього з рушниці; пролунав постріл, і інженерового капелюха пробила куля. Не встиг пірат вистрілити вдруге, як надійніший, ніж куля, кинджал Сайреса Сміта прохромив йому серце.
Тим часом Гедеон Спілет і моряк перелізли через загорожу, стрибнули всередину загону для худоби, вскочили в Айртонову хатину і переконалися, що вона порожня; незабаром Герберт лежав на Айртоновому ліжку.
За хвилину Сайрес Сміт також прибіг до юнакової постелі.
Бачачи, в якому стані Герберт, моряк був у невимовному відчаї. Він плакав, ридав, ладний був розбити собі голову об стіну. Ні інженер, ні журналіст не могли втішити його. Вони й самі не мали сили говорити — від хвилювання їм аж дух перехопило.
Проте вони зробили все можливе, аби вирвати з пазурів смерті хлопця, у якому ледь жевріло життя. Гедеон Спілет за сповнений усіляких пригод вік навчився медицини. Він знав усього потроху, і в минулому йому не раз доводилося надавати допомогу людям із вогнестрільними чи ножовими ранами. Поборовши перший напад горя, він разом з інженером почав оглядати хлопцеву рану. [412]
Від самого початку журналіста неприємно вражала цілковита нерухомість,чи то пак заціпеніння,пораненого, причиною чого могла бути велика втрата крові або пюк; очевидно, куля, сильно вдарившись об кістку, викликала струс усього організму.
Герберт був блідий, як крейда, а серце ледве билося, та ще й з такими перебоями, що Гедеону Спілету здавалося, ніби воно ось-ось зупиниться, — майже не промацувався пульс. До того ж Герберт лежав і далі непритомний. Всі ці симптоми були вкрай загрозливі.
Оголивши Гербертові груди, журналіст дуже обережно чистими хустинками витер кров і обмив її холодною водою.
Тепер можна було роздивитись рану. Між третім і четвертим ребром червонів овальний отвір. Саме в тому місці куля вцілила у Герберта.
Сайрес Сміт і Гедеон Спілет повернули бідолаху, той ледь чутно застогнав, і його стогін скидався на передсмертне зітхання.
Друга кривава рана зяяла на спині — звідти вилетіла куля, що поцілила у Герберта.