Пірати, які захопили острівець, потроху перейшли на протилежний берег протоки і тепер були відокремлені від колоністів лише досить вузькою смугою води. Озброєні звичайними рушницями, бандити не могли завдати шкоди колоністам, що засіли в Комині й поблизу гирла річки Вдячності, але вони й гадки не мали, що колоністи озброєні далекобійними карабінами і їм, забродам, загрожує небезпека. Не дивно, що, обшукавши весь острівець, вони спокійно ходили берегом.
Проте їхня самоомана дуже швидко розвіялася. Карабіни [384] Айртона і Гедеона Спілета заговорили майже тієї самої хвилини і напевне сказали бандитам щось дуже неприємне, бо двоє з них упали, як підкошені.
Закрутилася веремія. Десятеро інших піратів, не подумавши навіть забрати тіла вбитих чи поранених, дременули до протилежного краю острівця, повскакували в шлюпку, сіли на весла і щосили погнали до брига.
— На восьмеро менше — вигукнув Пенкроф. — Слово честі, можна подумати, що пан Спілет і Айртон змовилися не відставати один від одного!
— Панове, — урвав його Айртон, перезаряджаючи карабін, — тепер нам запахне смаленим: бриг знявся з якоря!
— Піднімають якір!.. — крикнув Пенкроф.
— Так, він пішов уже вгору!
І справді, тепер чітко почувся брязкіт стопора на кабестані, який крутила команда брига. Першої хвилини "Швидкого" потягло до якоря, а коли якір відірвався від грунту, бриг рушив до берега. Вітер віяв з моря. На кораблі підняли стаюеель та формарсель, і бриг тихо став підходити до острова.
Зачаївшись у засідках поблизу гирла річки Вдячності та в Комині, колоністи схвильовано стежили за маневрами корабля. їхнє становище могло стати невимовно складним, коли вони опиняться на близькій відстані під нищівним гарматним вогнем, не маючи найменшої змоги дати відсіч піратам. Хіба вони могли завадити каторжанам висадитись на берег?
Сайрес Сміт добре розумів їхню безпорадність і сушив голову, ям. знайти вихід із цього становища. За кілька хвилин йому доведеться обрати якесь рішення. Але яке? Заховатися в Гранітному палаці і витримувати облогу тижнями чи й місяцями завдяки великим запасам харчів? Чудово! Але чим усе це закінчиться? Пірати стануть хазяями на острові, понищать усе, що тільки можна, і рано чи пізно все одно здолають бранців Гранітного палацу.
Однак лишалася надія, що Боб Гарвей не наважиться зайти в протоку й зупиниться перед острівцем. У такому разі судно опиниться за півмилі від острова Лінкольна, а з такої відстані ядра не зможуть завдати колоністам значної шкоди.
— Та ніколи в світі, — повторював Пенкроф, — ніколи в світі Боб Гарвей, якщо він добрий моряк, не відважиться зайти в протоку! Він розуміє: варто налетіти шквалу, і бриг розіб'ється на друзки! А чого він вартий без корабля?
Тим часом бриг підходив до острівця Порятунку, тримаючи [385] курс на його південний виступ. Віяв слабенький бриз, течія майже не відчувалася, і Воб Гарвей мав змогу скерувати корабля, куди заманеться. Піратські шлюпки вже розвідали фарватер, і тепер бриг сміливо плив пройденим ними шляхом. Наміри Боба Гарвея були цілком ясні: кинути якір навпроти Комина і ядрами відповісти на кулі, що досі, нищили його людей.
Ось "Швидкий" підійшов до краю острівця; ще кілька хвилин, і бриг легко обігнув його, підняв косий грот і, тримаючись круто до вітру, вийшов на траверс річки Вдячності.
— От, бандити, пруться-таки! — крикнув Пенкроф. Цієї хвилини до Сайреса Сміта, Айртона, моряка й Герберта прибули Наб і Гедеон Спілет.
Журналіст і його напарник вирішили, що настав час покинути свою засідку поблизу гирла річки Вдячності, звідки нічого не вдієш проти брига, і повелися дуже мудро. В такий небезпечний і вирішальний момент, коли мав початися жорстокий бій, краще було триматися вкупі. Гедеон Спілет і Наб, ховаючись за скелями, перебігли до Комина, та все ж на них посипалася злива куль, які, щоправда, не завдали їм шкоди.
— Спілете, Набе! — вигукнув інженер. — Вас не поранило?
— Ні, — відповів журналіст. — Тільки зачепило кілька разів рикошетом! Але, гляньте, цей клятий бриг заходить у протоку!
— Атож! — відповів Пенкроф. — І не пізніше як за десять хвилин може стати на якір перед Гранітним палацом!
— Ви придумали, що робити, Сайресе? — запитав журналіст.
— Поки не пізно і каторжани не встигли нас помітити, треба сховатись у Гранітному палаці.
— Я так само думаю, — погодився журналіст, — але ми опинимося, наче в пастці...
— Про все подумаємо дома, — урвав його інженер.
— Отже — до Гранітного палацу! Та мерщій! — крикнув журналіст.
— Чи не дозволили б ви, пане Сайресе, зостатись нам із Айртоном у Комині? — запитав моряк.
— Навіщо, Пенкрофе? — відповів Сайрес Сміт. — Ні. Не треба розпорошувати сил!
Не можна було втрачати ні секунди. Колоністи вибігли з Комина. Невеликий виступ гірського пасма приховував їх від бандитських очей, однак вибухи гарматних пострілів, що [386] шматували скелі, свідчили: "Швидкий" підійшов зовсім близько.
Ускочити в кошик підйомника, піднятися до дверей Гранітного палацу, де з учорашнього дня сиділи замкнені Топ і Юп, кинутись до урочистої зали — все це забрало кілька хвилин.
Колоністи вчасно повернулися додому: крізь просвіти в листі вони побачили, що огорнений димом пострілів "Швидкий" уже йде в протоці. Вони навіть мусили відійти од вікон, бо всі чотири корабельні гармати безперервно палили сліпма по засаді поблизу річки Вдячності й по Комину, хоч там нікого вже не було. Скелі розліталися на шматки, і кожен вибух пірати вітали гучним "ура".
Проте колоністи все ж таки сподівалися, що поставлена за наказом Сайреса Сміта зелена завіса добре маскує вікна й тому ніщо їм не загрожує, аж раптом ядро пробило двері і влетіло в коридор.
— Прокляття! — крикнув Пенкроф. — Нас виявили!
Можливо, колоністів ніхто й не бачив, та, напевне, Бобові Гарвею закортіло перевірити, чи не приховує чогось надто підозріла зелень на гранітній кручі, і він звелів ударити по ній ядром. А коли й друге ядро, пробивши завісу з листя, відкрило в кручі зяючий отвір, розбійник наказав обстріляти її з усіх гармат.
Становище колоністів стало безвихідним. їхній притулок було виявлено, й вони нічим не могли захиститися від граду ядер, не могли навіть сховатися від скалок граніту, що фонтаном розліталися навсібіч. Тепер їм зоставалося тільки покинути приречене на зруйнування житло і перейти у верхній коридор Гранітного палацу. Та несподівано почувся глухни вибух, а потім — відчайдушні крики.