— Ех, ви, спортсмени! — засміявся космонавт.— Щоб підтягнулися, обов'язково.
Кореспонденти зустріли Віктора Вікторовича клацанням фотоапаратів. Космонавт привітався, вибачився за затримку і пообіцяв зараз же поговорити з ними. Хлопці, звичайно, пішли за ним до хати. І тут Дмитрик, показуючи на статую, сказав:
— Тату, Михайло не вірить, що це ти привіз... Розкажи, будь ласка, сам...
— Що, зацікавила? — Космонавт узяв статую в руки, окинув її ніжним поглядом.— Подивіться, що в пригорщі сяє.
— Зернина! — вигукнули хлопці.
— Так, це — зернина. І постать ніби промовляє до людей: ось, мовляв, найдорожчий скарб на світі — зерно, бо це згусток життя.
— Я багато читав про Місяць...— перебив Михайло.— Хіба, може, в далекому минулому там була атмосфера...
Космонавт усміхнувся:
— Ну, гаразд. Зараз я розповім історію цієї статуї...
Саме в цю мить у двері постукали. На порозі став поштар:
— Вам телеграма-блискавка.
Віктор Вікторович пробіг очима рядки телеграми, обернувся до хлопців:
— Ну, от що, зараз за мною прибуде вертоліт. А ще треба і з кореспондентами поговорити. Я вам розкажу про статую десь так через тиждень, як тільки повернуся з Києва.
* * *
Минуло десять днів, доки повернувся Віктор Вікторович. Михайло одразу ж пішов до нього. І ось вони сидять з Дмитриком біля столу, на якому стоїть статуя із сяючим зерням у пригорщі. Скільки було суперечок, скільки вони обговорили можливих і неможливих варіантів! І ось зараз таємниця розкривається...
— Я вже, тату, здогадався,— каже Дмитрик.— Видно, що постать ця трохи відрізняється від людини. Це місячанин. Колись на Місяці було життя. Може, ви натрапили там на музей або знайшли, коли робили розкопки...
— А як по-твоєму, Михайлику? — спитав космонавт.
— Я також бачу, що статуя стародавня,— заговорив хлопець.— Мабуть, її таки викопано, тільки не на Місяці, а в Криму. Вам подарували археологи при зустрічі в Севастополі, правда?
Хлопці очікуюче подивилися на космонавта. Він сказав ось що:
— На Місяці ми знайшли... зореліт дивовижної конструкції. Він схожий на спіраль і зроблений з якогось невідомого нам матеріалу. Скільки він там лежить? Може, мільйон років — це ще визначать учені. Мабуть, зореплавці з якоїсь іншої планети зазнали аварії і не могли продовжувати подорожі... І от у цьому зорельоті, серед багатьох цікавих речей, ми й знайшли статую Сівача...
Довго ще розповідав космонавт про того зорельота, що виринув із глибини Всесвіту, а перед юнаками стояв Сівач і сяяла в його долонях зернина.