— Це той дядько, що роздивлявся твою фотку на пляжі в Єгипті!
— Ти про що? Який дядько?
— А он той, пузатий, що командує на сцені.
— Та ти що? Не може бути! Це ж мер нашого міста!
— А он і тітка, що була поруч із ним на понтоні, — Заєць показав рукою на рудоволосу даму в сліпучій блакитній сукні, що вийшла на сцену і стала поруч із мером.
Тепер у мене не було жодних сумнівів: агенти синьомордів зайняли найвпливовіші пости в нашому місті, а може, і в усьому світі. Вони слухняно виконують накази своїх господарів, і цей бал, ясна річ, організовано для того, щоб розпочати операцію із захоплення Землі.
— Слухай, Заєць, я не розумію: якщо вся ця супервечірка організована лише для прикриття, то навіщо було морочити голову гостям і збирати такі величезні гроші? Навіщо було розставляти усіх отих свинок з їхнім дурнуватим кувіканням, посмішечками й пісеньками?
— А хіба не ясно? Що дорожчий вхідний квиток, то престижніша гулянка. У багатіїв завжди так — треба повипендрюватися одне перед одним. Звідти усі оті прибамбаси: черевики з крокодилячої шкіри, айфони, прикрашені діамантами, й золоті унітази.
— То що, ти хочеш сказати, що тут зовсім немає нормальних людей? — запитав я і почав пильніше роздивлятися гостей, що прийшли на цей бал-пастку.
— Звісно, є! Навіть серед багатіїв трапляються цілком пристойні екземпляри, — Заєць усміхнувся, показуючи свої "фірмові" передні зуби. — А ще тут повно наших друзяк із ТТБ.
Ніби підтверджуючи слова мого товариша, до нас, спритно пробираючись крізь святкову юрбу, наблизився офіціант із повною тацею тістечок. На комірі його білосніжної сорочки я побачив значок у вигляді крихітного жовтого метелика. Офіціант ввічливо усміхнувся, подав нам із Зайцем по тістечку у формі маленької рум’яної свинки і тихо проказав:
— Ні в якому разі не їжте цієї гидоти. Я бачив, як кондитер крадькома підсипав у тісто якийсь порошок.
Ми слухняно взяли частування, а офіціант тихо додав:
— А тепер ідіть за мною. Поки стріляють феєрверки, на нас ніхто не звертатиме уваги. Пані Соломія розпочне збори, щойно годинник на міському магістраті проб’є північ.
Розділ 17
Головне завдання — якомога краще… брехати!
Ми пробиралися крізь скупчення людей, які захоплено дивилися в небо, не помічаючи, що відбувається навколо них. Справді, зараз був найвідповідніший час для того, щоб прослизнути під хитру конструкцію сцени, яку створила моя бабуся.
Офіціант, що привів нас до сцени, блискавичним рухом натиснув на потайну кнопку, і в суцільній металевій конструкції з’явився невеличкий отвір, крізь який ми із Зайцем ледве протиснулися.
— А куди йти тепер? — запитав я і озирнувся на офіціанта, але позаду нас уже нікого не було — зник і наш провідник, і прохід під сцену. — Цікаво, як же ми тепер потрапимо на збори?
— Та біс його знає… — трохи розгублено відповів Заєць.
Але в цю мить підлога у нас під ногами почала плавно опускатися — це нагадало мені рухомі сходи в метро. Я підняв руку і серед суцільної темряви намацав гумове поруччя. Отже, ми справді їхали на місце зустрічі з членами ТТБ на ескалаторі. За хвилину темрява почала розсіюватися, ескалатор урешті спинився, і в очі нам вдарило яскраве світло. Я на мить замружився, а коли розплющив очі, то завмер на місці з роззявленим від подиву ротом. А мій товариш захоплено вигукнув:
— Нічого собі секретна кімнатка!
Я мовчки крутив головою, пізнаючи і не пізнаючи приміщення, куди ми потрапили.
— Хлопці, вітаю вас у секретному штабі ТТБ! — почув я знайомий голос.
Пані Соломія стояла біля прозорої скляної стіни, оточена кількома десятками людей, на кожному з яких була знайома відзнака — жовтий метелик. Я пильніше придивився до учасників загальних зборів ТТБ, але не побачив жодного знайомого обличчя, крім одного — обличчя відомої на всю країну телеведучої супершоу "Побрехенька".
Заради безпеки організації кожен її член міг знати лише трьох учасників Таємного Товариства, яке ділилося на маленькі групи з трьох осіб. Ці групи отримували завдання і виконували їх, не знаючи, від кого вони надходять. Бабуся вважала, що саме завдяки такій суворій конспірації ТТБ досі не викрили і не знищили.
— Заждіть, але ж це… модна торгівельна галерея, розташована під майданом! — вихопилося у мене.
Я не раз відвідував цей розкішний торгівельний центр, що розтягся на кілька кілометрів, годинами роздивляючись надсучасні, скажено дорогі ноутбуки, айфони та айподи. Звісно, я міг лише мріяти про ці дива сучасної техніки, — а тепер вони лежали на вітринах, і найдивнішим було те, що сигналізація не спрацьовувала і до нас не бігли озброєні охоронці.
— Я ж казала: найменш помітне те, що стирчить у вас перед самісіньким носом! Агенти синьомордів шукали нашу криївку скрізь: високо в горах, у непролазних лісових хащах, на дні моря. Але здогадатися, що секретний штаб міститься в галереї, крізь яку щодня проходять десятки тисяч людей, вони не могли!
— І ти хочеш сказати, що вся ця техніка також належить ТТБ?
Мабуть, бабуся зрозуміла, що я накинув оком на гарнющий айфон 4 — мрію мого життя, бо суворо завважила:
— Климе, зараз у нас є набагато важливіші справи. І, до речі, у майбутній операції тобі належить зіграти досить важливу роль. Звісно, якщо ти до цього готовий.
— Та я просто запитав, — намагався виправдатись я, але, як завжди, коли я брехав, вуха в мене спалахнули, щоки вкрилися яскравим рум’янцем, і я засоромлено опустив голову.
— Прошу всіх уважно подивитися на цього юного члена ТТБ на прізвисько Музикант. Як бачите, він зашарівся і так викрив свою брехню. А сьогодні це може призвести до повного провалу нашої операції "Антижаб-2"! Кожен із вас мусить удавати наших запеклих ворогів — синьомордів. І зробити це слід так, щоб жоден агент блакитних жаб про це не здогадався! Нинішньої ночі головне наше завдання — брехати! І брехати якомога переконливіше!
Розділ 18
Ми приступаємо до здійснення божевільного плану
Президент ТТБ злегка доторкнулася до скляної стіни, що відділяла салон надсучасної електронної техніки від підземної галереї, і на склі з’явилося зображення безмежного зоряного неба, на якому світилися великі яскраві зірки. Серед знайомих сузір’їв я побачив одну, найбільшу зірку, вона росла просто на очах.