Коли цей процес дійде свого кінця, це не є виключене, що колобіг подій завершиться і замість червоного московського Бонапарта, на троні кремлівськім засяде знову білий цар, як по упадку Бонапарта, засів в Тюільрі Бурбон. Коли б настав час такої переміни, коли б Московщина виступила вже одверто зі своїми традиційними ідеями — де буде той український традиціоналізм, який міг би протиставитися традиціоналізмові московському й згуртувати під своїм стягом національні сили на Україні? Де буде ідея самодержавства української нації? Де буде ідея українського незалежного селянина? Де буде наша оправдана ксенофобія, ненависть до зайди-насильника? Де буде ідея "луччих людей", великих в обличчі великих завдань? Де буде ідея власної мілітантної церкви? Де буде гаряча віра? Де реакція проти космополітичних сил, що сараною знову пробуватимуть розсістися на знесиленій Україні? Де воєнницький дух, так потрібний для нації, шматованої захланними сусідами? Де ідея твердої державної екзекутиви, ідея старокозацького воєнництва? Всі ж ці ідеї запльовуються новітними "прогресистами", як "реакційні"! А тоді буде таке: так як у 1917 р. соціялісти, москволюбці, антимілітаристи і антидержавники, наспіх почали перемальовуватися на колір самостійників і мілітаристів, так і "прогресисти" наспіх почнуть перемальовуватися на традиціоналістів, але буде запізно. Велика небезпека буде тоді, що з браку виразного стягу національно-українських традицій, маса українська — як за стягами Денікіна і Врангеля — побіжить за стягами московського новомонархізму чи новотрадиціоналізму. Ось чого не беруть в рахубу наші збаламучені "прегресисти". "Прогресизм" не буде охороною проти московського новомонархізму, як не був він охороною проти большевизму в 1917 р. Заборолом проти одного і другого — є тільки наш старий традиціоналізм — "своя Правда", і очевидно своя Сила.
А може — незбагнуті для одиниці путі Божого Провидіння! — може наступити й інша можливість. В крові й болоті, в міжнароднім зударі може впасти большевизм; може Україна відзискати на час свободу рухів, і тоді під впливом отих "прогресистів" обсяде Україну інтернаціональна чорна галич, з її безбожництвом, політичною анархією, ненавистю до селянства, до релігії, до індивідуалізму, до всього органічного, до всякої сильної державної влади, до всякої справжньої національної самостійности, з ідеєю універсального уряду над націями, зведеними до ролі племен і гелотів, з ненавистю до всякого традиціоналізму, отже до всякої дійсної, історичної України "прадідів великих" — будуватиме ж та галич Україну "малої людини", Швейків, Пансів, чужих наймитів і чужих запроданців. В обох випадках це буде чужий кий.
Цього треба уникнути. Дилема — своя Правда, своя Сила і Воля, Україна незалежна з власними історичними традиціями, або — чужинецьке ярмо під новим царатом, чи під міжнародньою галиччю. До цього останнього ведуть її сліпі або злонамірені "прогресисти". Нагла потреба здерти маску з них! Нагла пора взнести гуртуючий стяг націоналістичного, історичного традиціоналізму!
Липень 1949.