Софія не звикла сама ходити по кав'ярнях. Може, краще піти геть, а за якийсь час повернутися і поглянути ще раз, чи не з'явився Альберто?
Дівчинка все ж зважилася, підійшла до мармурової стійки бару і замовила собі чай з лимоном, потім взяла чашку й сіла за один з вільних столиків. Вона не відводила погляду від вхідних дверей. Люди заходили і виходили, однак Софія помічала тільки те, що Альберто серед них не було. Якби ж то мати газетуї
Врешті-решт вона не витримала і стала розглядите відвідувачів кав'ярні. Дехто відповідав на її погляд. На якусь мить Софія відчула себе дорослою, їй сповнилося лише п'ятнадцять, але з певністю можна було дати усі сімнадцять, принаймні, шістнадцять з половиною.
Що думали ці люди про своє існування? Здавалося, вони просто присутні тут, от сіли собі та й сидять. Вони розмовляли та енергійно жестикулювали, та хтозна чи розмови велися про щось важливе.
В одну мить їй пригадався К'єркеґор та його слова, що найпершою ознакою юрби є "пуста балаканина". Чи жили ці люди на естетичній стадії? Чи існувало для них щось екзи-стенційно важливе?
В одному з перших листів Альберто писав про спорідненість дітей та філософів. Знову Софія подумала собі, як їй боязко ставати дорослою. А що, як і вона застрягне у надрах хутра білого королика, якого витягнули з чорного капелюха Всесвіту?
Сидячи отак і міркуючи, вона весь час поглядала на вхідні двері. Зненацька, ніби підштовхуваний поривом вітру, до кав'ярні влетів Альберто. Хоча літо стояло у розпалі, він мав на голові чорну бережу. Крім того, на ньому був короткий плащ в сіру гратку. Він одразу помітив Софію і стрімко рушив у її бік. Рандеву з Альберто на людях, подумала еобі Софія, зовсім не схожа на їхні звичайні зустрічі.
— Уже чверть на першу!
— Це називається академічною чвертю. Чи можу я запропонувати юній дамі щось поїсти?
Альберто сів поруч і глянув їй увічі. Софія стенула плечима.
— Мені байдуже. Може, булочку.
Альберто підійшов до стійки і незабаром повернувся з філіжанкою кави та двома великими булками зі сиром та шинкою.
— Дорого?
— Дурниці, Софіє.
— Може, маєш випадково якесь виправдання на своє залізнення?
— Ні, не маю. Я спізнився навмисне. Зараз тобі поясню. Він відкусив кілька великих шматків канапки, а тоді сказав:
— Поговоримо про наше століття.
— Чи відбулося у філософії щось визначне?
— Чимало. Так багато, що філософія приснула на всі боки. Насамперед ми зупинимося на важливій течії у філософії, екзштенфишмі. Це збірна назва кількох філософських течій, які за точку відліку взяли екзистенціальну ситуацію людини. Ми говоримо про філософію екзистенції XX століття.
Багато філософів-екзистенціалістів визнавали своїм наставником К'єркеґора, інші — Геґеля та Маркса.
— Розумію.
— Велику роль відіграв у XX сторіччі німецький філософ ФрідріхНіцше (1844 — 1900). Ніцше також відреагував на філософію Геґеля та німецький "історизм". На противагу анемічному зацікавленню історією та християнській "рабській моралі" Ніцше поставив саме життя. Він прагнув здійснити "переоцінку усіх цінностей", щоб розвиток сильніших не гальмували слабші. На думку Ніцше, християнство та філософська традиція відвернулися від реального світу і звели очі до "неба" або ж до "світу ідей". Але той світ, котрий вважався власне "істинним", був лише ілюзією. "Будьте вірні Землі, — писав він, — і не вірте тим, хто подає вам надземні надії".
— Ну що ж...
— Іншим філософом, на якого справили вплив К'єркегор та Ніцше, був німецький філософ екзистенції Мартін Гай-деґґер. Однак ми зосередимо нашу увагу на французькому екзистенціалістові на ім'я Жан-Поль Сартр, котрий жив з 1905 по 1980 рік. Саме він задавав тон серед екзистенціалістів, принаймні, для широкої публіки. Його екзистенціалізм розвинувся у сорокових роках, відразу після війни. Пізніше він приєднався до марксистського руху у Франції, проте так ніколи й не став членом жодної партії.
— Через те ми й зустрілися у французькій кав'ярні?
— Вибір, справді, не випадковий. Сам Сартр був завсідником кав'ярень. В одній з них, наприклад, він зустрів свою супутницю життя Сімону де Бовуар. Вона також була екзис-тенціалісткою.
— Жінка-філософ? —Так.
— Дуже втішно, що людство нарешті почало ставати цивілізованішим.
— Хоча наші часи — доба появи багатьох нових турбот.
— Ти збирався розповідати про екзистенціалізм.
— Сартр говорив, що "екзистенціалізм — це гуманізм*, бо екзистенціалісти брали за точку відліку саму людину. Можемо додати, що гуманізм Сартра бачив ситуацію людини інакше, похмуріше, ніж гуманізм, з яким ми зустрічалися в епоху ренесансу.
-Чому?
— К'єркеґор та інші філософи екзистенції у нашому столітті сповідували християнство. Але Сартр був виразником атеїстичного екзистенціалізму. Його філософію ми можемо розглядати як нещадний аналіз людської ситуації, коли "Бог помер*. Вираз "Бог помер* походить від Ніцше.
— Продовжуй!
— У філософії Сартра, як і у К'єркеґора, ключовим було слово "екзистенція*. Однак під екзистенцією мається на увазі не лише саме існування. Рослини й тварини також існують, але вони не задаються питанням, що це означає. Людина — єдина жива істота, яка усвідомлює свою екзистенцію. Сартр каже, що фізичні речі існують "самі в собі*, а людина — ще й "для самої себе*. Отож, бути людиною — це зовсім щось інше, ніж бути просто річчю.
— Цілком погоджуюся.
— Далі Сартр підкреслює, що людська екзистенція випереджає будь-яку значущість цієї екзистенції. Факту, що я є, передує те, чим я є. "Екзистенція передує есенцію*, — говорив він.
— Звучить незрозуміло.
— "Есенція* це те, з чого щось складається, "натура* або "сутність* речі. Але, за Сартром, людина не народжується з готовою "натурою*. Людина повинна створити саму себе, свою "натуру*, "сутність*, бо вона не дана їй згори.
— Тепер я, здається, розумію.
— Упродовж усієї історії філософії філософи намагалися відповісти на запитання, що таке людина, чим є людська натура. Сартр же вважав, що людина не має такої вічної "натури*, до якої може вдатися, тому для Сартра питання про сенс життя втрачає будь-який сенс. Іншими словами, ми приречені імпровізувати. Ми схожі на акторів, котрих випхали на сцену, не давши її змогу вивчити роль, без сценарію і без суфлера, який міг би шепнути на вухо, як діяти далі. Нам самим слід робити свій життєвий вибір.