— Але деколи процес триває дуже довго.
— Про це відомо усім митцям. Та враз усі двері та шухляди закутків відчиняються. Враження напливають самі собою, і ми можемо вибирати з них ті слова та образи, які нам потрібні саме у цю мить. Так трапляється тоді, коли ми "злегка піднімаємо віко" до підсвідомого. Оце і називається натхненням, Софіє. Здається, ніби те, що малюємо або пишемо, не походить від нас.
— Надзвичайне, мабуть, відчуття.
— Ти, без сумніву, пережила таке й сама. Стан натхнення легко спостерігати у перевтомлених дітей. Буває, діти настільки змучені, що видаються дуже збудженими. Несподівано починають щось розповідати, видобуваючи з пам'яті слова, яких вони ніколи не вчили. Однак ці слова й думки існують, лежать "заховані" у свідомості і, тільки обережність та цензура ослабне, спливають на поверхню. Для митця також важливо, аби розум перестав контролювати наплив більш чи менш підсвідомих вражень. Розповісти тобі невеличку байку, яка б проілюструвала тобі цей процес?
— Охоче послухаю.
— Але це дуже серйозна і сумна казка.
— Починай же!
— Жила собі колись стоніжка, яка чудово уміла танцювати усіма своїми ніжками. Коли вона танцювала, звірі в лісі збігалися подивитися на неї. Дуже їм подобався той витончений танець. Тільки один звір не захоплювався стоніжкою. І була це жаба...
— Вона просто заздрила.
— "Якби мені змусити стоногу перестати танцювати", — думала жаба. Вона не могла просто так визнати, що їй не подобається танець стоніжки. Не могла також сказати, що танцює краще, бо стала б жертвою власної глупоти. Врешті вона придумала сатанинський план.
-Який?
— Жаба написала до стоніжки листа. "О незрівнянна стоного! — писала вона. — Я щира шанувальниця твого вишуканого танцювального мистецтва. І тому мені хотілось би довідатися більше про техніку твого танцю. Чи спершу ти підносиш ліву ногу за номером 88, а потім праву за номером 59? А може, починаєш танцювати з правої нога за номером 26, перш ніж піднести праву ногу за номером 99? З нетерпінням чекаю на відповідь. Щиро твоя жаба*.
— От підступне створіння!
— Одержавши листа, стонога одразу ж задумалася над своїми рухами під час танцю. Яку ніжку підносить першою? А наступною? Що сталося далі, як гадаєш, Софіє?
— Ніколи в житті стонога уже більше не танцювала.
— Саме так усе й закінчується, коли розум стає на перепоні фантазії.
— Справді, сумна історія.
— Для митця дуже важливо зуміти "вирватися на свободу*. Сюрреалісти намагалися це використати, заходячи в стан, коли образи напливають самі собою. Вони клали перед собою чистий аркуш паперу і починали писати, не замислюючись над тим, що саме гопнуть. Це називається автоматичним письмом. Термін узято зі спіритизму: "медіум* вважає, що дух померлого водить пером. Та про це поговоримо завтра.
-Радо!
— Митець-сюрреаліст також у певному сенсі "медіум*, посередник власної підсвідомості. Але, можливо, елемент підсвідомого закладений у кожному творчому процесі? Бо що ж, власне, є творчість?
— Не знаю. Напевно, коли постає щось нове?
— Маєш рацію. І це відбувається завдяки витонченій грі розуму та фантазії. Та надто часто розум душить фантазію. І це небезпечно, бо без фантазії не може виникнути нічого справді нового. Для мене фантазія схожа на дарвіністську систему.
— Дуже шкода, але цього я не збагнула.
— Дарвінізм твердить, що у природі мутанти виникають один за одним, та лише декотрі з цих мутантів потрібні природі. Небагато з них мають шанс на виживання.
— І що з того?
— Подібний процес відбувається, коли ми мислимо, коли до нас приходить натхнення, і з'являється маса нових ідей. "Думки-мутанти" одні за одними зринають у свідомості, принаймні, тоді, коли не піддаємо себе надто суворій цензурі. Та лише декотрі з цих думок можемо використати. Тут уже розум вступає у свої права, бо й він виконує важливу функцію. Коли денний улов лежить на столі, його слід відсортувати.
— Дуже влучне порівняння.
— Уяви собі, якби все, що нам спадає на думку, кожен "ляп*, сходило з усті Або ж покинуло наш записник чи шухляду письмового столу! Світ захлинувся б у випадкових помислах. Не було би жодного "добору", Софіє.
— Отже, розум здійснює відбір думок?
— Хіба ти так не вважаєш? Можливо, фантазія і творить щось нове, але не фантазія здійснює добір. Не фантазія "компонує". Композиція, тобто кожен мистецький твір" є незвичайним поєднанням фантазії та розуму, дійсності та вимислу. Боу творчому процесі завжди присутній елемент випадковості. У певній фазі важливо дати волю фантазії. Овець щонайперше слід випустити на простір, а тоді вже заганяти у кошари.
Альберто замовк і дивився у вікно. Софія прослідкувала за його поглядом і побачила над берегом озерця неймовірно строкату юрбу. Там відбувалася справжня оргія діснеівських персонажів.
— Це ж Плутої — вигукнула Софія. — І каченятко Дональд, племінники... Доллі... дядечко Скрудж. Бачиш Чіпа й Дей-ла? Ти чуєш мене, Альберто? Там Міккі Маус і Петер Смарт!
Альберто повернувся до неї:
— Так, це сумно, дитя моє.
— Чому сумно?
— Сидимо собі тут і стаємо безборонними жертвами, коли майор випускає своїх овець. Та це, звичайно, моя помилка, бо ж саме я почав говорити про свободу думок.
— Ти не повинен себе звинувачувати.
— Я хотів сказати, що фантазія важлива і для нас, філософів. Аби вимислити щось нове, мусимо зважитися випустити свої думки на простір. Та зараз трохи переборщили.
— Не переймайся цим.
— Я хотів розповісти про значення спокійного осмислення, а тут маєш тобі — оцей кольоровий шарварок! Встидався би!
— Ти зараз іронізуєш?
— Це він іронізує, а не я. Але маю певну втіху, і вона є наріжним каменем мого плану.
— Тепер я вже нічого не розумію.
— Ми говорили про сновидіння. У цьому теж криється дрібка іронії. Бо чим же іще є ми, як не образами із сновидінь майора?
-Ох!..
— Одного він однак не взяв до уваги.
— Чого саме?
— Можливо, він цілком свідомий свого сну. Майор орієнтується в усьому, що ми говоримо і що робимо. Так людина, котра бачить сон, пам'ятає про явний зміст сновидіння. Саме майор водить пером. Але хоч і пригадує собі все, що ми говоримо одне до одного, він ще не зовсім прокинувся.