— Що ти бачиш? — спитав Альберто.
— Я бачу, що ти справжнісінький дивак.
— Справді?
— Я. напевно, ніколи не могла б збагнути, як то бути іншою людиною. У цілому світі не знайдеш двох однакових людей.
— А ліс?
— Він уже не злитий воєдино, а наче Всесвіт дивовижних казок.
— Усе так, як я й думав. Синя пляшечка — то індивідуалізм. Наприклад, реакція Сьорена К'єркегора на романтичну філософію єдності. Та був ще інший данець, котрий жив в один час із К'єркегором — знаменитий казкар Г. X. Андерсен. Він, як ніхто, умів бачити неосяжне багатство деталей природи. Філософом, який теж мав таку здатність сто років тому, був німець Ляйбніц. Він зреагував на філософію єдності Спінози так, як Сьорен К'єркеґор прореагував на Геґеля. Я чую, про що ти говориш, але ти такий дивний, і я ледь стримую сміх.
— Розумію. Надпий трішки з червоної пляшечки і сідаймо на порозі. Перш ніж розійтися, поговоримо про К'єркеґора.
Софія сіла на сходи поруч з Альберто. Вона надпила трохи з червоної пляшечки, і навколишні речі знову почали зливатися воєдино. Ковток, очевидно, був надто великий, бо у неї з'явилося відчуття, ніби усі відмінності стерлися. Довелося ще раз умочити язика в синю пляшечку, щоб світ став більш-менш таким, як до появи Аліси.
— Що ж є істиною! — запитала вона. — Питво з червоної чи синьої пляшечки дає справжні відчуття?
— Із червоної, і з синьої, Софіє. Не можна стверджувати, що романтики помилялися, бо існує тільки одна-єдина реальність. Однак вони були, можливо, надто однобічними у своїх судженнях.
— Що ж таке оця синя пляшка?
— Думаю, що К'єркеґор втратив міру, п'ючи з неї. Надто вже багато уваги приділяв він індивідууму. Ми не лише діти
свого часу. Кожен з нас, окрім того, є винятковою особистістю, котра живе лише оцей єдиний раз.
— А Геґель не дуже цим переймався?
— Його більше цікавили основні віхи історії. Саме це й обурило К'єркеґора. Він вважав, що філософія єдності романтиків та "історизм* Гегеля втратили десь відповідальність індивідуума за власне життя. Тому для К'єркеґора як романтики, так і Геґель були виліплені з однієї глини.
— Розумію його обурення.
— Сьорен К'єркеґор народився 1813 року і одержав суворе виховання свого батька. По батькові успадкував він і релігійну печаль.
— Сумно звучить.
— Саме через свою меланхолію він почувався зобов'язаним розірвати свої заручини. Копенгагенське міщанство неприхильно сприйнялу цю новину. Ось так рано став він особою виклятою та осміяною. З часом він усе більше озлоблю-вався і невдовзі перетворився на "ворога народу", як називав таких людей Ібсен.
— Через розірвані заручини?
— Ні, не тільки. Згодом, особливо під кінець свого життя, він став гострим критиком культури. "Уся Європа перебуває на шляху до банкрутства", — казав він. Він вважав, що живе в час, позбавлений пристрасності та заангажованосгі. Особливо гостро реагував на брак заангажованосгі всередині церкви. Був невблаганним у своїй критиці так званого "недільного" християнства.
— Сьогодні більше годилося б говорити про "конфірмаційне християнство". Більшість зараз приймають перше Причастя тільки заради численних подарунків.
— Так, ти це добре збагнула. Для К'єркеґора християнство було таким всеохоллюючим і водночас настільки суперечило розумові, що мало би існувати лише або-або. Не можна бути "трохи" чи "частково" християнином. Або Ісус Христос воскрес першого дня Великодня, або ні. Якщо він насправді воскрес із мертвих, якщо насправді помер за наші гріхи, то це настільки вражаюче, що мало би позначитись на всьому нашому житті.
— Розумію.
— Однак К'єркеґор бачив, як церква і більшість віруючих дуже приземлено ставилися до релігійних питань. Для нього ж самого релігія і розум були, як вогонь і вода. Замало вірити у "істинність" християнської віри. Бути християнином — означає іти слідами Христа.
— Що тут спільного з Геґелем?
— Ми, напевно, почали не з того кінця.
— Тоді пропоную увімкнути задню передачу і стартувати знову.
— К'єркеґор почав студіювати теологію ще у сімнадцятилгг-ньому віці, та його щораз більше захоплювала філософія. Коли йому сповнилося 27 років, захистив магістерську роботу "Про поняття іронії". У ній К'єркеґор учинив розправу над свавільною грою романтиків з ілюзією та романтичною іронією, їй він протиставив "сократівську іронію". Сократ також вдавався до іронії, як до дієвого засобу пізнання глибоко захованих життєвих істин. Сократ для К'єркеґора на противагу романтикам був "мислителем екзистенції", тобто мислителем, який усе своє існування вплітає у філософські рефлексії.
— Зрозуміло.
— Після розриву заручин К'єркеґор виїхав у 1841 році до Берліну, де, між іншим, слухав лекції Шеллінґа.
— І зустрів Гегеля?
— Ні, Геґель помер на десять років раніше, однак його дух панував у Берліні та й більшості країн Європи. Його "систему" використовували як універсальний засіб тлумачення усіх можливих питань. К'єркегор вважав "об'єктивні істини", якими займалася гегелівська філософія, цілком несуттєвими для окремого індивідуума.
— Які ж істини суттєві?
— Замість того, щоб шукати Істину з великої літери, краще знайти істини, важливі для життя окремої особистості. Важливо знайти "істину Для себе", Індивідуума або ж особистість К'єркеґор ставив на чалі "системи". Юєркеґор говорив, що Геґель забув, що сам був людиною. Ось що він написав про гегелівський тип професора: "Пан професор, схильний до спекуляцій, пояснюючи таїну всього існування, зопалу забув своє ім'я; бо є людиною, просто людиною, а не фантастичним пунктом 3/8 якогось параграфа".
— А чим, на думку К'єркеґора, є людина?
— На таке запитання не відповіси загальною фразою. Опис людської природи чи людської "істоти" для К'єркеґора не становив жодного інтересу. Істотною є тільки екзистенція конкретної особистості. А людина не сприймає власної екзистенції за письмовим столом. Лише діючи, а надто роблячи свій вибір, ми співвідносимося з нашою екзистенцією. Аби проілюструвати тобі думку К'єркеґора, розповім одну історію про Будду,
-Про Будду?
— Так, бо і філософія Будди починала відлік з людського існування. Одного разу якийсь монах дорікнув Будді, що той дає нечіткі відповіді на такі запитання, як "Що є світ?" і "Що є людина?" Відповідаючи на докір, Будда взяв за приклад людину, поранену отруєною стрілою. Не цікавитимуть же пораненого суто теоретичні питання, з чого зроблена стріла, яка саме отрута на ній чи під яким кутом було її випущено.