КАРЛ. Добре, отже, відтепер ніхто не зможе поставити під сумнів моє освячення як короля.
ЛАДВЕНЮ. Не більше, ніж освячення Карла Великого чи самого царя Давида.
КАРЛ (встає). Чудово! Ви розумієте, що це значить для мене?
ЛАДВЕНЮ. Понад усе я хочу зрозуміти, що це значить для неї.
КАРЛ. Де вже вам! Жоден із нас ніколи не знав і знати не міг, що має значення для неї. Вона була зовсім іншою, не такою, як усі, й сама мусить про себе дбати, де б зараз не була, бо ні я, ні ви не можемо зробити цього, нам це не до снаги. Ось що я вам скажу: навіть якби вам удалося повернути її до життя, то, незважаючи на любов і всенародне захоплення, не минуло б і шести місяців, як її б знову спалили. І ви б так само тримали хрест перед нею. Тож (хреститься) нехай спочиває з миром, а ми з вами давайте перейматися своїми справами, а не чіплятися за неї.
ЛАДВЕНЮ. Не доведи Господи, щоб я колись перестав дбати про неї чи вона про мене! (Він розвертається і виходить такими ж великими кроками, як і ввійшов). Шлях мій надалі обминатиме палаци і бесіди з королями.
КАРЛ (іде за ним до дверей і кричить услід). І хай щастить тобі в цьому, праведнику! (Зупиняється посередині покою і здивовано каже сам до себе). От кумедний. Все ж таки як йому вдалося пробратися сюди? (Він підходить до ліжка і нетерпляче трясе калаталом. Від вітру, який увірвався через розчинені двері, загойдалися завіси і погасли свічки. Він гукає в темряві). Агов! Хто-небудь, прийдіть і позачиняйте вікна, протяг зробив справжній розгардіяш у кімнаті. (Через вікно видно блискавку. На її світляному тлі з'являється силует). Хто там? Хто це? Рятуйте! Вбивають! (Гримить грім. КАРЛ стрибає в ліжко і ховається під ковдрою).
ГОЛОС ЙОАННИ. Тихше, Карле, тихше. Навіщо так верещати? Тебе все одно ніхто не почує. Ти ж у своєму сні. (Її невиразно видно в тьмяному зеленому світлі обік ліжка).
КАРЛ (голосом мишеняти з-під ковдри). Йоанно? Ти стала привидом, Йоанно?
ЙОАННА. Та навряд чи. Гадаєш, нещасна спалена дівчина з села може стати привидом? Я просто сон, який тобі сниться. (Світло стає яскравішим, і ЙОАННУ добре видно. КОРОЛЬ сидить у ліжку, вже не ховаючись). А ти, парубче, виглядаєш старшим.
КАРЛ. Так, я постарів. Я дійсно сплю?
ЙОАННА. Заснув над тією дурною книжкою.
КАРЛ. Як дивно.
ЙОАННА. Але не так дивно, як те, що я мертва, еге ж?
КАРЛ. Ти справді мертва?
ЙОАННА. Я така мертва, що мертвіших не буває, парубче. Зовсім без тіла.
КАРЛ. Подумати тільки! А дуже боліло?
ЙОАННА. Що дуже боліло?
КАРЛ. Згоріти.
ЙОАННА. О, це! Та я до пуття і не пам'ятаю. Спочатку то ніби пам'ятала, але потім у голові все намішалось, та я й сама не знала, що коїться, доки зовсім не звільнилася від тіла. Однак лізти у вогонь з думкою, що боліти не буде, не раджу. Ну, а як тобі ведеться?
КАРЛ. Не так уже й зле. Знаєш, я сам очолив армію і навіть переміг. У рові сидів, по самий пояс в багнюці та крові. На драбинах теж, під дощем із каміння та гарячої смоли. Як ти.
ЙОАННА. Та ну тебе! То мені врешті-решт вдалося зліпити з тебе справжнього чоловіка, Карле?
КАРЛ. Тепер я Карл Переможний. Я мусив бути хоробрим — через тебе. Агнеса також додала мені іскорку.
ЙОАННА. Агнеса? Що за одна?
КАРЛ. Агнеса Сорель. Жінка, в яку я закохався. Вона мені часто сниться. Ти мені снишся вперше.
ЙОАННА. Вона небіжчиця, як я?
КАРЛ. Тільки вона не була такою, як ти. Вона була дуже вродливою.
ЙОАННА (сміється від щирого серця). Ха-ха-ха! Так, я тобі не кралечка, це напевно, я груба, як простий солдат. Я могла б запросто бути чоловіком. Шкода, що не була, може, тоді б я не тривожила вас так сильно. Хоча… Голова моя була в небесах, і слава Господня зійшла на мене, тож швидше за все я б вас однаково тривожила, як жінка чи як чоловік, доти, доки ви сиділи б носами в багнюці. Тепер розкажи мені, що я проґавила з тих пір, як великі мудреці зробили з мене купку попелу?
КАРЛ. Твоя мати з братами звернулися до суду, вимагаючи повторного розгляду твоєї справи. Суд визнав твоїх суддів винними у продажності, брехні, шахрайстві та жорстокості.
ЙОАННА. Це неправда. Вони були чесними, як і багато інших нещасних дурнів, що просто палили кращих від себе.
КАРЛ. Твій вирок відхилений, скасований, визнаний недійсним і нечинним.
ЙОАННА. Але мене однаково вже спалили. Вони можуть перенеспалити мене?
КАРЛ. Якби й могли, то двічі б подумали, перш ніж зробити це. Зате вони поставили гарний хрест на місці вогнища, щоб освятити твою пам'ять і спасіння.
ЙОАННА. Це моя пам'ять і спасіння освятять їхній хрест, а не хрест освятить мою пам'ять і спасіння. (Вона відвертається, забуваючи про нього). Я переживу хрест. Пам'ять про мене житиме, навіть коли забудуть, де стояв Руан.
КАРЛ. Ось і знову твоя надмірна самовпевненість, як завжди. Могла б і подякувати мені за те, що я відстояв справедливість.
КОШОН (через вікно, виринаючи між ними). Брехун!
КАРЛ. Щиро вдячний.
ЙОАННА. О, чи це не П'єр Кошон власною персоною? Як справи, П'єре? Що доброго сталося з тих пір, як спалили мене?
КОШОН. Нічого. Я чиню правосуддя тільки як людина. У Бога ж своє правосуддя.
ЙОАННА. Ти все ще мрієш про правосуддя, П'єре? Поглянь-но тільки, що ваше правосуддя зробило зі мною! Але що трапилося з тобою? Ти мертвий чи живий?
КОШОН. Мертвий. Принижений. Мене ганьбили навіть у могилі. Відлучили від церкви, викопали моє тіло і кинули в помийну яму.
ЙОАННА. Але твоє мертве тіло не відчувало на собі ні лопати, ні помиїв, так як моє відчувало вогонь.
КОШОН. Те, що вчинили зі мною, топче справедливість, вбиває віру, руйнує фундамент, на якому тримається церква. Тверда земля розходиться під ногами як людей, так і духів, мов підступне море, коли одних невинних вбивають в ім'я закону, а інших — заради того, щоб загладити раніше заподіяну кривду.
ЙОАННА. Ну що ж, П'єре, зате я надіюсь, що пам'ять про мене послужить людям на краще, а якби я не згоріла з твоєї милості, то ніхто б мене і не згадав.
КОШОН. А пам'ять про мене послужить їм на гірше, бо моя смерть нагадає, що зло торжествує над добром, брехня над правдою, жорстокість над милосердям, пекло над раєм. Бог свідок, я був справедливим, я був милосердним, я не зрадив того, у що вірив, і якби довелося, я б знову вчинив так само.