Солдати хапають її.
КОШОН (встає). Зачекайте.
Вони чекають. Мертва тиша. КОШОН повертається до ІНКВІЗИТОРА з запитливим поглядом. ІНКВІЗИТОР киває на знак згоди і також встає. Вони починають виспівувати вирок, як церковний хор, на два голоси.
КОШОН. Проголошуємо тебе пропащою єретичкою…
ІНКВІЗИТОР. Відлучаємо від церкви…
КОШОН. Відділяємо від тіла її…
ІНКВІЗИТОР. Як вражену проказою єресі…
КОШОН. Служницю сатани…
ІНКВІЗИТОР. Присуджуємо тебе до страти…
КОШОН. Нині виганяємо тебе, відвертаємось від тебе і передаємо в руки державної влади…
ІНКВІЗИТОР. Благаючи, щоб із поваги до твоєї смерті були вони терпимими до тебе… (Він опускається на своє місце).
КОШОН. Якщо в тобі з'явиться бодай краплина каяття, ми дозволимо брату Мартину вислухати твою останню сповідь.
КАПЕЛАН. У вогонь відьму! (Він кидається до неї і допомагає солдатам виштовхати її із зали).
ЙОАННУ виводять через внутрішній двір. Всі АСЕСОРИ підводяться, в залі метушня, вони виходять за солдатами. Тільки ЛАДВЕНЮ сидить непорушно, затуливши обличчя руками. Крім нього, залишилися ЄПИСКОП та ІНКВІЗИТОР.
КОШОН (знову встає, не встигнувши сісти). Ні, ні, це порушення порядку. Представник державної влади повинен бути присутнім, щоб ми передали її до його рук.
ІНКВІЗИТОР (також знову на ногах). Той чоловік — безнадійний дурень.
КОШОН. Брате Мартин, прослідкуйте, щоб усе відповідало чинному порядку.
ЛАДВЕНЮ. Зараз моє місце — біля неї, монсеньйоре. Ви повинні самі виконувати свої обов'язки. (Поспішно виходить).
КОШОН. Ці англійці просто нестерпні! Дивіться, вони вже готові кинути її у вогонь.
Він вказує на двір, де видно язики та іскри полум'я, від яких червоніє повітря сонячного травневого дня. В судовій залі тільки ЄПИСКОП та ІНКВІЗИТОР.
КОШОН (збирається йти). Ми повинні спинити їх.
ІНКВІЗИТОР (спокійним тоном). Згоден, тільки не так швидко, монсеньйоре.
КОШОН (зупиняється). Нам не можна втрачати ні секунди.
ІНКВІЗИТОР. Ми все зробили бездоганно. Якщо англійці вирішили порушити порядок — не наша справа підказувати їм, як бути. Можливо, пізніше порушення процедури зіграє нам на руку, хтозна. І що швидше це все скінчиться, то краще для бідолашної дівчини.
КОШОН (заспокоюється). Ви маєте рацію. Однак ми, напевно, теж мусимо подивитися на це страшенне видовище…
ІНКВІЗИТОР. І до такого звикають. Усе справа звички. Бачите, я звик до спалення: раз — і все скінчилося. Тільки душа болить за це молоде і невинне створіння, так жорстоко розчавлене двома могутніми силами — церквою і законом.
КОШОН. Ви вважаєте її невинною?
ІНКВІЗИТОР. Ох, у чому ж її вина? Що вона знає про церкву і закони? Вона не збагнула і слова з того, що ми говорили. Ось така доля невігласів. Ходімо, бо все проґавимо.
КОШОН (іде за ним). Про це я точно не пошкодую. Знаєте, я не такий призвичаєний, як ви.
При виході їх перестрів ВОРИК.
ВОРИК. Ох, я невчасно. Гадав, усе скінчилося. (Він вдає, що хоче квапливо вийти).
КОШОН. Не йдіть, монсеньйоре, все справді закінчилось.
ІНКВІЗИТОР. Ми не виконуємо вироку, монсеньйоре, але закон вимагає нашої присутності. Тому, з вашого дозволу… (Він кланяється і виходить через внутрішній двір).
КОШОН. Є сумніви стосовно того, що ваші люди точно дотрималися закону, монсеньйоре.
ВОРИК. А до мене дійшли чутки, що є сумніви і щодо ваших повноважень у цьому місті, бо воно не входить до вашої єпархії. Якщо ви відповісте за себе, то я відповім за себе.
КОШОН. Відповідатимемо перед Богом, кожен за своє. Славного вам дня, монсеньйоре.
ВОРИК. Мілорде, і вам славного дня.
Вони дивляться один на одного з неприхованою ворожістю. КОШОН виходить за ІНКВІЗИТОРОМ. ВОРИК оглядається довкола. Побачивши, що він один, гукає, чи є хто.
ВОРИК. Агов! Чи є хто тут? (Тиша). Агов! (Тиша). Браяне, де ти? (Тиша). Сторожа! (Тиша). Ти ба, всі пішли на спалення, навіть той хлопчак.
Тишу розриває чиєсь несамовите ридання і виття.
ВОРИК. Що в дідька…
З внутрішнього двору, похитуючись, входить КАПЕЛАН, схожий на божевільного, він плаче гіркими слізьми, видаючи найстрашніші звуки, які ВОРИКУ тільки доводилося чути. Він шкутильгає до крісла підсудного і падає в нього з риданням, що крає серце.
ВОРИК (підходить до нього і гладить по плечу). Що таке, магістре Джон? Що трапилося?
КАПЕЛАН (хапаючи його за руку). Мілорде, мілорде, заради Христа, моліться за мою пропащу грішну душу.
ВОРИК (заспокоюючи його). Так, так, звісно, я молитимусь. Спокійно, тихо…
КАПЕЛАН (мізерно виє). Я не погана людина, мілорде.
ВОРИК. Звичайно, ні. Зовсім ні.
КАПЕЛАН. Я не хотів такого лиха. Я не знав, що буде так.
ВОРИК (твердіше). О, то ви бачили?
КАПЕЛАН. Я сам не знав, що чинив. Я бовдур і буду проклятий за це довіку.
ВОРИК. Яка нісенітниця! Це, певна річ, жахлива страта, але вашої провини тут нема.
КАПЕЛАН (повен жалю). Я дозволив їм. Якби ж я тільки знав, то видер би її з їхніх рук! Ви не знаєте, бо не бачили. Як легко говорити, коли не знаєш, як воно! Ти проклинаєш себе, підливаючи олії у вогонь сумління, а коли нарешті усвідомлюєш, коли бачиш, що накоїв, коли це сліпить тобі очі, забиває ніздрі і роздирає серце, тоді… тоді… (Падає на коліна). О Боже, забери це видовище з-перед моїх очей! О Боже, врятуй мене від цього пекельного вогню, що поїдає мене! Вона гукала Тебе, охоплена полум'ям, гукала: Ісусе! Ісусе! Ісусе! Вона тепер із Тобою, а я — у вічному пеклі…
ВОРИК (ставить його на ноги). Годі, годі вже, чоловіче. Візьміть себе в руки. Все місто буде патякати про це. (Штовхає його у крісло перед столом). Якщо у вас затонка кишка, щоб дивитися на таке, то чому б вам не чинити так, як я, і просто триматись подалі?
КАПЕЛАН (збентежено й покірно). Вона попросила хрест. Солдат дав їй дві палички, зв'язані навхрест. Дякувати Господу, то був англієць. Це міг зробити і я, але не зробив, бо я боягуз, паршивий собака, дурень. Добре, хоч він був англійцем.
ВОРИК. От дурень, тільки-но священики доберуться до нього, він і сам згорить.
КАПЕЛАН (здригається у конвульсіях). Дехто з людей сміявся з неї. Вони б і з Христа сміялися. То були французи, мілорде, я знаю точно, то були французи.
ВОРИК. Чш-ш! Хтось іде сюди. Тримайте себе в руках.