ВОРИК. Що ж, якщо ви спалите протестантку, я спалю націоналістку, хоча, мабуть, сер Джон у цьому мене не підтримає. Ідея "Англії для англійців" йому має сподобатися.
КАПЕЛАН. Беззаперечно, що Англія — для англійців, це закон природи. Але ця жінка заперечує законність англійських завоювань, даних нам самим Богом, щоб керувати менш цивілізованими расами заради їхнього ж добра. Я не збагну, що ви маєте на увазі під протестанткою та націоналісткою, бо я, нещасний церковник, не такий учений та грамотний, як ви. Однак я знаю те, що цілком очевидно: ця жінка — повстанка, мені цього достатньо. Вона повстає проти природи, вбираючись у чоловіче вбрання та воюючи. Вона повстає проти церкви, зазіхаючи на божественну владу папи. Вона повстає проти Бога своїм союзництвом із дияволом проти наших військ. Всі ці повстання — просто привід для одного великого повстання проти Англії. Цього терпіти не можна. Вона має згинути. Вона має згоріти. Ми не можемо дозволити їй заразити всю паству. Смерть однієї жінки варта того, щоб урятувати всіх інших людей.
ВОРИК (підводячись). Монсеньйоре, здається, ми дійшли згоди.
КОШОН (також підводиться, але на знак протесту). Я не наражатиму свою душу на небезпеку. Я відстоюватиму правосуддя і до останнього боротимусь за спасіння душі цієї жінки.
ВОРИК. Мені дуже шкода бідолахи. Я ненавиджу жорстокість і буду настільки милосердним до неї, наскільки це буде можливо.
КАПЕЛАН (безжалісно). А я б кинув її у вогонь власними руками.
КОШОН (благословляючи його). Свята простота!
ДІЯ П'ЯТА
Аркада Реймського собору біля дверей до ризниці. На колоні — розп'яття (один із кроків "Путі Ісуса"). Під гру органа люди після коронації залишають неф. ЙОАННА молиться, припадаючи навколішки перед розп'яттям. На ній урочисте вбрання, хоч усе ще чоловіче. Орган стихає, і до аркади з ризниці виходить ДЮНУА, також по-святковому вбраний.
ДЮНУА. Ходімо, Йоанно. Годі молитися. Після такого плачу можеш і застудитися, якщо лишишся тут довше. Все скінчилось, собор порожній, люди вже надворі. Вони кличуть Діву. Ми сказали їм, що ти тут молишся на самоті, та їм кортить знову побачити тебе.
ЙОАННА. Ні. Нехай уся слава дістанеться королю.
ДЮНУА. Він тільки псує урочистість, цей бідолаха. Йоанно, ти коронувала його і маєш вийти до людей, вони возносять славу тобі.
ЙОАННА заперечливо хитає головою.
ДЮНУА (підіймаючи її). Ходімо, за декілька годин усе скінчиться. Це ж не так погано, як тоді, на мості під Орлеаном.
ЙОАННА. Дорогесенький Дюнуа, як би хотіла я знову опинитись на мості під Орлеаном! То було життя.
ДЮНУА. Так. А для декого — і загибель.
ЙОАННА. Хіба це не дивно, Жане? Перед битвою я так боюсь, аж помираю від страху, а після битви, коли небезпека минає, я помираю від нудьги. Мені так нудно, нудно, нудно!
ДЮНУА. Янголе, тобі потрібно навчитися стримуватись у війні так само, як ти стримуєшся в їжі.
ЙОАННА. Любий Жане, ти такий приязний до мене, як до справжнього товариша.
ДЮНУА. Тобі потрібна така товариська любов, моє бідне Боже дитя. В тебе зовсім немає друзів серед двору.
ЙОАННА. За що всі придворні, лицарі й церковники так ненавидять мене? Що я такого їм заподіяла? Я ж навіть нічого не просила для себе, окрім звільнення мого села від данини, бо ми не маємо чим платити данину на війну. Я принесла їм удачу й перемогу, я направила їх на путь істини, коли вони збилися на манівці, я коронувала Карла і зробила його справжнім королем, і при цьому всі почесті дістались їм. За що ж вони так не люблять мене?
ДЮНУА (заспокоюючи її). Ди-ти-на! Ти хочеш, аби оті тупі йолопи любили тебе за те, що ти вивела їх на путь істини? Чи, може, ти десь чула таке, щоб нетямущі старі офіцери любили талановитих молодих капітанів, які посіли їхнє місце? Чи щоб архієпископи були раді поступитися своїми вівтарями, нехай для святої? Та я б сам заздрив тобі, якби тільки мав більші амбіції.
ЙОАННА. Ти моя надійна опора, єдиний друг серед усіх цих шляхтичів. Б'юсь об заклад, що твоя матір із села. Знаєш, потому як я візьму Париж, повернусь назад на ферму.
ДЮНУА. Я не був би таким певним, що тобі вдасться взяти Париж.
ЙОАННА (налякано). Що ти кажеш?!
ДЮНУА. Я б сам його взяв до цього часу, якби деякі сили занадто вже сильно не бажали, щоб сталося навпаки. Будь обережна, Йоанно.
ЙОАННА. Жане, цей світ занадто жорстокий до мене. Якщо мене не прикінчать англійці чи бургундці, то це зроблять французи. Від одних моїх голосів можна втратити голову. Через те я і лишилась на самоті, щоб помолитися після коронації. Знаєш, що я розкажу тобі, Жане? Голоси лунають саме у дзвонах. Не сьогодні, коли всі дзвонили водночас, — це було просто голосне дзенькання. Я чую голоси в тихому закутку, куди їхня луна злітає з небес, чи в полі, де їхній дзвін сягає мене крізь тишу села. (Годинник в соборі відбиває чверть). Слухай! (Вона охоплена блаженством). Чуєш? "Дорога-дитино-Божа" — так само, як ти щойно назвав мене. В половині вони мовлять "Будь-хороброю-нездавайся". За чверть — "Я-в-поміч-тобі". Коли ж минає година й починає дзвонити дзвін, лунає "Бог-порятує-Францію" і тоді, тоді св. Маргарита і св. Катерина, а іноді й сам св. Михаїл повідають мені те, чого я не можу знати наперед. Тоді, о…
ДЮНУА (перебиваючи, добрим, але не співчутливим голосом). Тоді, Йоанно, в наших головах лунатиме все, що тільки здатна вловити наша фантазія у співі дзвону. Часом у мене аж мурашки по спині, коли ти починаєш про свої голоси. Я б подумав, що ти геть із глузду з'їхала, якби ти не знаходила такі резонні причини на їхній захист, — хоч ти й кажеш, що просто виконуєш вказівки св. Катерини.
ЙОАННА (сердито). Я змушена знаходити причини, ти ж не віриш моїм голосам. Та байдуже, спочатку я чую голоси, а причини з'являються вже потім. Тож сам вибирай, чому вірити.
ДЮНУА. Йоанно, ти гніваєшся?
ЙОАННА. Так. (Посміхаючись). Та ні, тільки не на тебе. Іноді мені хочеться, щоб ти був маленьким дитятком.
ДЮНУА. Чому?
ЙОАННА. Я могла б доглядати за тобою.
ДЮНУА. Все ж таки в тобі є щось жіночне.
ЙОАННА. Ні. Нема ані крихти. Я солдат і більш ніхто. Солдати завжди доглядають дітей, коли їм випадає нагода.