АРХІЄПИСКОП. Ми не можемо вам дозволити зустрітися з цією божевільною.
КАРЛ (повертаючись). Але я король, і я зустрінуся з нею.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ (грубо). Тоді ми їй не дозволимо. Ось так!
КАРЛ. Я сказав, що зустрінуся з нею, і я це зроблю. Спробуйте мені…
СИНЯ БОРОДА (глузує з нього). Ох, розбишако! Що б на це сказав ваш мудрий дід?
КАРЛ. Це просто підтверджує вашу неосвіченість. Моєму дідові являлась свята, яка пливла у повітрі і повідувала йому все, що він хотів знати. Моєму бідному батьку являлось двоє святих — Марія з Майє та Гасконка з Авіньйона. Це родинне, і мені байдуже, що ви скажете. В мене теж будуть свої святі.
АРХІЄПИСКОП. Ця істота не свята. Вона навіть не добропорядна жінка. Вона не носить жіночого вбрання. Вона одягнена як солдат і їздить по країні разом з іншими солдатами. Ви вважаєте, що таку особу можна пустити до двору вашої світлості?
ЛЯ ГІР. Стривайте. (Підходить до АРХІЄПИСКОПА). Ви сказали, дівчина в латах, як солдат?
АРХІЄПИСКОП. Саме так її описує де Бодрикорт.
ЛЯ ГІР. Ох, чортівня пекельна… ой Боже, прости… ох, Діва Мати і всі святі, це ж той янгол, який наслав смерть на Брудноязикого Франка.
КАРЛ (тріумфуючи). Бачите! Диво!
ЛЯ ГІР. Вона може наслати смерть на нас усіх, якщо ми станемо їй на шляху. Заради Бога, архієпископе, будьте обережні з нею.
АРХІЄПИСКОП (суворо). Нісенітниця! Ні на кого вона не насилала смерті. П'яний сторож, якому завжди докоряли за лайку, впав у колодязь і втопився. Це чистісінький збіг.
ЛЯ ГІР. Я не знаю, що там за збіг, але чоловік мертвий, і вона сказала йому, що він помре.
АРХІЄПИСКОП. Капітане, ми всі помремо.
ЛЯ ГІР (хреститься). Сподіваюся, що ні. (Він залишає розмову).
СИНЯ БОРОДА. Ми запросто можемо з'ясувати, янгол вона чи ні. Давайте, коли вона увійде, будемо поводитись, ніби я дофін, і побачимо, чи розпізнає вона справжнього дофіна.
КАРЛ. Гаразд, я згоден. Якщо вона не зможе впізнати справжньої королівської крові, я не хочу мати ніякого діла з нею.
АРХІЄПИСКОП. Визнавати когось святим — справа церкви, і нехай Бодрикорт не пхає свого носа куди не треба і не перебирає на себе повноваження священика. Я кажу, дівчину не можна сюди пускати.
СИНЯ БОРОДА. Але ж, архієпископе…
АРХІЄПИСКОП (строго і беззаперечно). Я заявляю це від імені церкви. (До ДОФІНА). Чи ви посмієте пустити її?
КАРЛ (зі страхом, але сердито). Якщо за це мені грозить відлучення від церкви, то, звичайно, більш ані слова. Але ж ви не дочитали листа до кінця. Бодрикорт каже, вона зніме облогу з Орлеана і вижене англійців.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Безглуздя!
КАРЛ. То може, ви врятуєте Орлеан? Своїм грубіянством.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ (несамовито). Не смійте більше мені на це вказувати. Чули? Я воював більше, ніж ви коли-небудь зможете. Та я не можу бути всюди.
КАРЛ. Ох, яке досягнення.
СИНЯ БОРОДА (стаючи між АРХІЄПИСКОПОМ та ДОФІНОМ). У вас же є Жан Дюнуа на чолі війська в Орлеані, хоробрий Дюнуа, красунчик Дюнуа, чудовий непереможний Дюнуа, об'єкт зітхань усіх панянок, вродливий Бастард. Чи можливо, щоб сільській дівці було під силу те, що йому — ні?
КАРЛ. Чому ж тоді він не зніме облоги?
ЛЯ ГІР. Бо вітер проти нього.
СИНЯ БОРОДА. Як в Орлеані вітер може бути проти нього? Він же не на Ла-Манші!
ЛЯ ГІР. Він зараз на річці Луарі, англійці захопили укріплення перед мостом. Його люди мусять перетнути річку на човнах і піти проти води, щоб узяти їх із тилу. Але вони не можуть, бо диявол послав вітер у протилежному напрямку. Він утомився платити священикам за молитви, щоб вітер змінився на західний. Йому потрібне диво. Ви не вірите, що те, що дівчина зробила з Брудноязиким Франком, було дивом. Та нехай: із Франком усе одно покінчено. Якщо вона змінить напрямок вітру для Дюнуа, це також може і не бути дивом, та може покінчити з англійцями. То що ж нам утрачати, якщо спробуємо?
АРХІЄПИСКОП (прочитавши листа до кінця, став задуманим). Де Бодрикорт справді, здається, під великим враженням.
ЛЯ ГІР. Де Бодрикорт гарячкуватий телепень, але він солдат. Якщо він вірить, що вона зможе розбити англійців, то й уся армія повірить.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ (до АРХІЄПИСКОПА, який сумнівається). Та дозвольте ж їм учинити, як вони гадають за правильне. Люди Дюнуа здадуть місто, їм необхідно додати нової іскри.
АРХІЄПИСКОП. Перш ніж вживати заходів, церква мусить перевірити цю дівчину. Оскільки його світлість так бажає, то нехай уже її пустять до двору.
ЛЯ ГІР. Я знайду її і покличу. (Він виходить).
КАРЛ. Синя Бородо, ходімо зі мною, впорядкуємо все, щоб вона не знала, хто я. Ви будете видавати себе за мене. (Він виходить за завісу).
СИНЯ БОРОДА. Видавати себе за оце! Святий Михаїле! (Прямує за ДОФІНОМ).
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Цікаво, чи розпізнає вона його.
АРХІЄПИСКОП. Звичайно, впізнає.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Чому ви так гадаєте? Звідки їй знати?
АРХІЄПИСКОП. Вона знає те, що кожному відомо у Шиноні: дофін — найзліша та найгірше вбрана людина в усьому дворі, а чоловік із синьою бородою — це Жиль де Ре.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Я не подумав про це.
АРХІЄПИСКОП. Ви не звикли до див так, як я. Це частина моєї професії.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ (спалахнувши та ніби обурившись). Та це не було б ніяким дивом.
АРХІЄПИСКОП (спокійно). Чому ні?
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Та облиште! Що таке диво?
АРХІЄПИСКОП. Диво, мій друже, це подія, яка вселяє віру. Саме в цьому суть дива. Дивá здаються надзвичайними для тих, хто стає їх очевидцями, та досить простими для тих, хто їх створює. Але це не має значення, бо дива справжні тоді, коли вони вселяють чи зміцнюють віру.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Тобто навіть коли вони фальшиві?
АРХІЄПИСКОП. Та ні, фальшивки обманюють. Подія, яка вселяє віру, не обманює, отож-бо вона й не фальшивка.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ (задумано чухає шию). Ви архієпископ, тож гадаю, ви маєте рацію. Як на мене, це трохи підозріло. Та я ж не церковнослужитель, я в цих справах нічого не тямлю.
АРХІЄПИСКОП. Ви не церковнослужитель, та ви дипломат і солдат. Чи змогли б ви примусити ваших громадян платити податки, чи солдат ризикувати своїми життями, якби вони знали не те, що ніби відбувається, а те, що відбувається насправді?
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Святий Діонісій, ні. Я б і оком не встиг моргнути, як настав би кінець.
АРХІЄПИСКОП. Хіба не простіше було сказати їм усю правду?