Браво, Катрусю, — посміхнувся Василь Михайлович, — ти й нове слово навіть вигадала. Технократія — влучно, справді...
Наукова і технічна революція, немов до себе до нікого більше сказала тітка Катря, — буде в нашому сторіччі вирішальною подією. Ви навіть не уявляєте собі, чого довершить людство: зв'язок з най-віддаленнішими закутками землі на протязі секунд, революція в архітектурі, вдосконалення засобів транспорту — кораблів, залізниць, автомобілів, а над усе аеропланів. Вони літатимуть швидше, ніж звук. Почнеться освоєння космосу, досліджування дна океанів, земної надри, будуть будувати гігантичні греблі, електростанції, тунелі...
Ще може й атом розколять, — зажартував дядько Петро.
Може й розколять...
Це буде не наша доба, — журливо зітхнула Ольга Антонівна, це буде либонь доба Олелька...
А в соціяльному відношенні людство буде все-одно плентатись, немов стадо збаранілих потвор, — протер свої окуляри Крученюк; — дозвольте й мені сказати, я слухав вас: революція політична чи соціальна не прилітає з вирію як вогнеперий птах. На жаль, погодімося з тим, що революцію робитимуть всежта-ки маси, народ... Це лише в науці і техніці відкриття роблять геніяльні одиниці... І навіть народні ватажки і його духовні керманичі, якщо хочуть успіху, повинні враховувати те, чого на даному етапі хоче народ...
Народ, народ! Все той самий народ — озвалась Ольга Антонівна, — і чого він власне хоче чи хотітиме?
Землі і волі...
Землі, так, — вкинув Василь Михайлович, — але воля це вже філософія. 1 ніхто з того народу не скаже, а що воно, власне, таке, ота воля? Та мабуть і серед присутніх щодо того не буде згоди...
Демократія, от що...
Конституанта. Законодавці, що висловлюють волю народу...
Диктатура пролетаріяту...
Чого ви так галасуєте, панове, — сказала Ольга Антонівна, затикаючи вуха: хто слухає, то скаже, що Рославці сваряться...
Скажи ще ти, Ларо!
Олелько подумав: які його тітки зрештою різні і по свойому, незбагненні. Він ніколи не сподівався особливого від тітки Катрусі — вона йому здавалась найлегковажнішою, а проте, дивись, і вона має свою думку.
— І Петрусь і Василько помиляються, — сказала тітка Лара своїм недзвінким, начебто дуже далеким голосом, — історія не знає ніяких законів, ні послідовності, ні чергування, знає тільки випадок або збіг обставин, який ми передбачити або попередити не можемо. Остаточно справу вирішають виняткові люди, з крицевою спрямованістю, з переконанням в своїй місії, з вольовою вдачею; можливо, це своєрідні надлюди, які з'являються не часто, гребують юрбою і небезпеками, можливо покликані, скажімо, провидінням і довершують те, чого ніхто не зміг перед тим. Що, наприклад було б з нашою цивілізацією якщо б не з'явився Христос? А чи не надлюдьми були Платон, Архімед, Галілей й Олександер Македонський, Цезар, Конфуцій, Будда, Кромвель, Робесп'єр, Наполеон? їх поява зміняє історію, а навіть увесь світ. Законів тут нема і ми їх знати не можемо, вони неісповідимі. Що ж до народу, то це пусті балачки. Сьогодні він з хоругвами й іконами вклоняється тиранам, хилиться перед панами, а завтра з'явиться якийсь син Ґонти народ піде за ним — буде палити і різати панів. Яка ж тут закономірність?..
Оксана Олексіївна ще суворіше глянула поверх усіх.
Ти не знаєш народу, Ларо. Ми — народовольці, покоління, що йшло в народ з посвятою, так не говорило. Ваше покоління не краще і не гірше від нашого. Хіба й тепер нема серед нього подвижників і героїв?..
Але провокаторів більше, — вкинув мовчазний дідусь-полковник.
Провокація і зрада неминучі для всіх великих рухів. 1 у декабристів були провокатори, — сказав пан Крученюк.
А найбільший провокатор — Микола І, що рюмсав і плакав з ними, щоб потім повісити...
Панове, тихіше, ради Бога, — озвалась Олель-кова мати, — ви хочете, щоб завтра тут з'явились жандарми...
Всі ходили вздовж і поперек гостинної в цигарковому димі.
Як привиди, подумав Олелько, — якісь зловісні тіні...
Який безплідний спір, знуджено сказав Василь Михайлович, всадовляючись у крісло, — вічний інтелігентський вітряк! Все узагальнене, імлисте, без уточнення, догматичне, без компромісів. Економічні закони і суперечності, індустріяльна революція! Схеми, які прекрасні для Заходу із традиціями ладу, гуманізму, чіткого, логічного мислення, прикладаємо до нас, до країни і суспільства, що відстали від Евро-пи на сторіччя. Орієнтуватись на вашу неминучу, кабінетними теоретиками запроектовану революцію, на всі ваші схолястичні аксіоми, що безапеляційно проклямують революційну ситуацію і вірити в них, то у нас цього чекати треба принаймні двісті літ. Народ ще не доріс до неї. Займіться насамперед народом, панове! Мало його ідеалізувати! Ідіть, несіть йому перш за все світло освіти, навчайте його основних норм людського і людяного життя, вишукайте в ньому духовні скарби...
Заняття достойне дворянчиків, що каються в давніх гріхах, або наших повітових просвітян, що рюмсають над славним минулим...
Пане Богдане, — раптом промовив, звертаючись до Немирича дідусь-полковник, що ж ви мовчите і не скажете нам нічого?
Немирич любязно глянув на нього.
Скажу, пане полковнику, обов'язково скажу. Чекаю, поки всі висловляться...
Дозвольте мені, — почала ще суворіше Оксана Олексіївна, — десять років я каралась у казематах і на Сибірі, але мене вони не зломили. Для нашого покоління, що стануло до боротьби ще в юності і в ній тривало питання революції, її неминучості, залишається таки догмою, аксіомою. Коли вона станеться і як ніхто над цим не думав. Це було недоречно, і неістотно, бо для всіх — Революція — на порозі. Головне, здолати те, що існує, всю вікову кривду і лихо. І нічого не змінилося з тієї пори. Кожний день, кожна чергова шибениця, кожне молоде життя, заковане в кайдани, наближає перемогу. От і все.
Всі мовчали.
— Автім, може й ваша правда, тітуню, — озвався не то жартома, не то повагом Василь Михайлович,
— як хто, але ми переживаємо, можливо, останні дні Аранжуеца як у "Дон Карлосі" сказано. Для нас революція не буде ідилічною.
— Що ж, — меланхолійно озвався дідусь-полков-ник; — доведеться тоді податись в еміграцію.