Я слухаю, а речі моі вже складені, і просто переді мною лежить зв'язаний мотузочком пакунок старих потріпаних книжок, що я залишаю Марті.
"Марта! Марта!" — а втім, я думаю зовсім про інше:
Я уявляю собі, яким мусить бути листопад, коли б це справді була жива істота, і думаю про ніч, що надворі, про темний сад і про бурю, про великі мури й далекі тривожні сурми.
Знову десь грюкнула віконниця. Я думаю, що вона .зірвалась із петель, і ще думаю про те, що завтра я вже буду далеко-далеко в шумкому й рідному місті, а тут чорний сад і дощі, і осінь стукотітимуть у шибки моєї кімнати, де не буде вже мене, і, мабуть, тоді на цей порожній стіл, нюхаючи повітря, злізе великий сірий пацюк ...
Харків 1927.
« Первый Предыдущая Страница 13 из 13