die Lohn belohnt*.
Закінчив він співати, додавши до слів тих свого власного мотиву, але як достотно він передавав його настрій!..
О, який йбрйв плинув через його схвильовані могутні груди, який він був владний, немовби весняна повідь, що линула через розширену душу, і вона неслась тепер понад усіма високощами, на які тільки підіймались коли люди...
І сяево весни так блискуче, так сміливо і щиросердно всміхаючись, співчувало йому всім своїм блиском...
І він усміхався сяеву, а воно йому...
В хатину вбігла маленька дівчинка, п'ятилітня його сестра, Орися, в біленькій коротенькій суконці, з рожевими щічками і блискучими швидкими очицями.
— Ти вже прийшов, Антоню? — спитала вона, вимовляючи слова з дитячим акцентом.
Антін наблизився до неї і всміхнувся сьому промінцю веселому; і він гармоніював з його настроєм, з тим сяєвом, що плило знадвору.
— Уже, Орисю, уже прийшов.
Дівчинка обхопила обидвома рученятами дужу шию брата, коли він нагнувся, щоб підняти її, і цілувала його в щоки.
— Ти занудилась вже за мною?
— Еге, я тебе і вчора не бачила, а позавчора ти був такий сердитий та страшний, що я боялась прийти до тебе.
Антін всміхнувся: щебет дитини немовби сіяв йому в душі. Взяв він Орисю на свої дужі руки.
— Сердитий, кажеш?
— Еге, ти все дивився спідлоба, все сидів і мовчав, немовби надувшись, і за обідом, і за чаєм, і нікому не відповідав, ні з ким не хотів балакати... А сьогодні ти гарний, веселий...
— Еге, Орисю, сьогодні я веселий, радий і могутній...
— Ти могу-у-тній...
— Так, Орисю, раніше я був тільки здоровий, дужий, а тепер я могутній... Раніше я гойдав тебе на оцих руках, носив на голові, на плечах, а тепер, хочеш, я тебе оттак візьму (він посадив її на долоні своїх рук і високо зняв), оттак примощу та як кину тебе вверх, оттуди, напроти сяєва сонця, в самий його диск, в саму середину його блиску? Докину тебе до його, і ти летітимеш, осяяна його радістю, як зірка в тих високостях, і вночі твоє бліде світло буде мені нагадувати, що я справді могутній, коли міг тебе, кинувши в саме сяєво сонця, зробити світовою зіркою! Хочеш?..
Орися здиЬовано слухала брата і аж заслухалась. Спершу вона була злякалась, що він і справді її кине оттуди, в небо;
далі, почуваючи, що брат кріпко тримає и* зрозуміла, що се лиш так, опустила голову і, замислено всміхаючись, як по чарівній казці, вимовила:
— Е, ні, сього ти не зможеш?..
Антін почав палко цілувати її; вона обняла його шию і затулялась од його поцілунків, ховаючись йому поза шию.
Брат і сестриця сіли поруч на канапці. Орися оправила сукню і серйозно подивилась на брата, що трохи задумався.
— Де ти був оце ввесь час? — спитала сестра брата.
— Де був? — збуджуючись від задуми, сказав Антін.— На роботі, голубко, на роботі... на своїй роботі.
Знов обоє трохи помовчали.
— Антоню, мама каже, що ти революціонер, що ти воюєш з поліцією, з царем навіть, і що ти згинеш на сій війні... і вона страшно боїться за тебе... і я боюсь, коли нема тебе дома, але коли я у тебе, то мені здається, що тебе ніхто не посміє забрати в тюрму і одрізати голову...
— Чого так?
— А того,— мовила поважно Орися,— що ти такий могутній, такий гарний, що тебе не можна не любити...
— Правду ти кая^еш, Орисю, але все ж таки є багато таких, що дуже;не люблять мене, ненавидять, моя голубко!
— Поліція хіба? — спитала Орися.
— І поліція...
— Цар?
— І цар...
— А ще хто?
— Багато, Орисю, людей, що мене не люблять: всі багаті, заможні, всі, що мають багато хліба, грошей, всі, що живуть в розкоші, яким нічого вже бажати, а коли і є що бажати, то воно їм зовсім не потрібне,— всі оці мене не люблять.
Орися подумала трохи, потім скинула свої розумні очиці на Антона і вимовила:
— І татусь тебе... Він каже, що ти немилосердний революціонер...
— Татусь наш теж не бажає нічого, опріч того, щоб йому дали кращу посаду, більше грошей та хрестик від царя на груди; але, бажаючи сього, він напевно знає, що матиме все се...
— Він ка*же, Антоню, що для тебе вбить людину нічого не варт..,
— Коли ся людина зрадник партії, або людоїд, або дуже шкодливий для багатьох-багатьох людей...
Орися задумалась. Антін пильно дивився на неї.
— Еге, ти могутній! — раптом вимовила вона, обертаючись до нього і всміхаючись.— Коли ти сердитий, я тебе навіть боюс*>, але коли ти веселий і радий, як тепер, я тебе дуже-дуже люблю і зовсім-зовсім не боюсь.
— Ах, ти моя плисочка, щебетушечка,— весело засміявся Антін і почав жартувати з Орисею, яка весело та розкотисто сміялась, коли він її лоскотав, підкидав, носив на руках, на плечах, на голові.
А сонце все ще кидало своє сяєво в хатину, виблискувало ним в шибках $ікна, малювало мережки на долівці і на стінах; зайчик також бавився на стінці, як Орися з Антоном.
* * *
Зодягтись по обіді в студентську одежу, Корденко вийшов на вулицю: йому треба було стрінутись з одним товаришем по партії, з яким він змовився сьогодні йти на засідання комітету, що на нім він мав зробити справоздання відносно дорученого йому виконання присуду над Тарта-ренком. Він іціов по вулиці і вклонявся деяким знайомим, що під той час йому стрівались. Нарешті, вийшовши на головну вулицю великого міста, він зайшов в одну з цукерень, досить простору і тепер повну людом, де мав стрінутись з товаришем. Обібравши собі місце біля столика, що стояв осторонь, Корденко звелів кельнеру дати склянку кофію. Між тим, дожидаючи кофію, він взяв до рук газету і почав її переглядати. Раптом почув таку розмову:
— Здорові, здорові, а чули?..— питав пристаркуватий бас.
— Що?., про вбивство Тартаренка? — відмовив щербатий старечий голос.
— Еге!..
Корденко оглянувся. За сусіднім столом сиділо двоє. Один спиною до нього, дебелий сивоволосий чоловік, що мав отой бас, а проти нього худенький маленький дідок, одстав-ний полковник, з зморшкуватим, висохлим лицем і сірими маленькими полинялими очицями та довгими рідкими сивими вусами.
Він злов уткнувся в газету, але пильно прислухався до балачки.
— І подробиці знаєте? — спитав бас.
— Та які ж?.. До старого попа приїхав син-револю-ціонер. От хуліган, підісланий поліцією, і вбив його...
— Е, ні, який там хуліган! — мовив брязким голосом одставний полковник, махнувши нервово рукою.— Ви завжди з своїм лібералізмом, Федоте Амосовичу, аби паскудить наш уряд... Вбито його з призволу партії, виходить своїм же братом-революціонером, а не...