Тепер уже майже всі глядачі стовпилися позаду Колі й натискали йому на спину, тому Едуарду довелося втрутитись і сказати:
— Діти, не заважайте грати. Ви ж перекинете стола.
Всі так переживали за Колю, що, крім Юльки, ніхто не звернув уваги на те, як довго стояв гросмейстер біля Алісиної дошки, потім зітхнув і мовив задумливо самому собі:
— Ні, цієї жертви я не прийму.
Посунув уперед пішака і перейшов до дошки, що лишилася в кінці столу. Але з півдороги вернувся, ще раз поглянув на Алісину шахівницю, похитав головою.
Аліса відповіла на хід пішака й стала дивитися, що збирається робити Коля з допомогою порадників, які його дружно збивали з пантелику, хоч Едуард вимагав, щоб не підказували.
— Ферзем, ферзем! — шепотіли, шипіли, говорили, навіть кричали за спиною.
— Слоном! — наполягали інші.
От-от могла початися бійка.
Коля, геть розгублений, глянув на Алісу. Вона на його дошку не дивилась. Самими губами сказала:
— Пішаком на аш-4.
І коли гросмейстер підійшов, Коля рушив пішаком на аш-4.
Гросмейстер зрадів за Колю.
— Молодчина! — похвалив він. — Цього ходу я боявся.
Та певно, раз боявся, заздалегідь придумав відповідь.
— Шах, — оголосив він.
— Ой! — пролунало в юрбі уболівальників.
Коля схопився за голову.
— Я ж казав, — озвався Боря. — Я ж попереджав!
Тим часом гросмейстер вернувся до Аліси, і там становище йому зовсім не сподобалось.
— Так, — мовив він, — я захопився.
Юлька потягла за рукав Колю Наумова.
— Ти тільки поглянь! — прошепотіла вона.
— А що? — Коля й дивитися не став.
— Поглянь же!
Нарешті гросмейстер пройшов у той кінець столу, поставив мат десятикласникові в окулярах. Тепер у нього лишалося тільки двоє противників. Едуард Петрович став навпроти Аліси, оцінив позицію, похитав головою і сказав Юльці Грибковій змовницьким голосом:
— Треба, щоб вона зосталася в нас у школі. Якщо ти патріот, ти цього, Грибкова, доможешся.
Тоді Юлька зрозуміла, що Аліса може виграти у самого гросмейстера.
— Я б сама мріяла, — відповіла вона фізкультурникові.
А Аліса дивилася на дошку Колі Сулими і ніяк не могла придумати, як подолати гросмейстера. Виходило, що гросмейстер накине Колі обмін ферзів, а відтак доможеться вічного шаху. Буде нічия.
— Здаватися? — спитав Коля Алісу.
— Ти збожеволів!
Цієї миті підійшов гросмейстер.
— Яке ваше рішення? — спитав він у Сулими.
— Можна, я ще подумаю? — попрохав Сулима.
— Думайте.
Гросмейстер повернувся до Аліси.
— Так, — сказав він, побачивши її хід. — Що ж, дякую. Мені урок за самовпевненість. Здаюся. — Він потиснув Алісі руку.
Аліса підвелася й мовила:
— Вам спасибі. На вашому місці я з тридцяти партій десять би програла. Це ж важкий труд — тримати в голові стільки позицій.
— Ні, ви не маєте рації, — заперечив гросмейстер. — Я тримав у голові лише три-чотири позиції. Решта не викликали в мене побоювання.
Вони повернулися до Колі Сулими.
Він іще думав.
Окрім Юльки й Едуарда Петровича, ніхто не помітив, що гросмейстер програв Алісі. Усі втупилися в дошку Колі Сулими.
Коля тричі тяг руку до свого короля, все ніяк не міг вирішити, куди його відвести, хоч це вже не грало ролі.
Гросмейстер рушив уперед своїм ферзем.
— Шах.
— І вилка на твого ферзя, — додала Мила Руткевич уголос, хоч і без неї всім це було ясно.
Коля глянув у відчаї на сусідній стілець, де мала сидіти Аліса, але там її не було.
— Їж королеву, — сказав Наумов, який грав погано й тому називав усі фігури по-аматорському.
— Не "їж королеву", а "візьми ферзя", — поправила його Мила.
Коля серед повної тиші поставив свого ферзя на місце гросмейстерського, і той відразу ж оголосив йому вічний шах турою і конем. Тричі вони повторили ходи.
— Нічия! — оголосив Едуард Петрович.
— Нічия! — закричали вболівальники. — Нічия! Ура!
— Сулима з гросмейстером унічию зіграв!
— Хвилину уваги! — сказав Едуард Петрович. — Дозвольте від вашого імені подякувати Володимирові Аркадійовичу за те, що він не пошкодував свого часу, приїхав до нас і провів цей сеанс.
Усі заплескали в долоні.
— Загальний рахунок сеансу, — вів далі Едуард Петрович, — двадцять вісім з половиною на півтора на користь гросмейстера.
Всі так і охнули.
— А хто ж іще внічию зіграв? — спитала Мила Руткевич. — Це, напевно, помилка.
— Ніякої помилки, — відповів гросмейстер. — Я теж удячний вам, діти. Дехто з моїх сьогоднішніх суперників показав себе справжнім бійцем. Я навіть думаю, що, якби мій останній суперник, з яким ми зіграли внічию, був трішки рішучий і менше слухав своїх уболівальників, він міг би виграти в мене, як і та дівчинка…
— Яка дівчинка? — спитала Мила Руткевич.
Гросмейстер почав шукаги очима Алісу.
— То це ж Аліса Селезньова! — не витримала Юлька. — Вона виграла у гросмейстера!
— Де Аліса? Яка Аліса?
Учні з інших класів Аліси ще не знали, і зчинилася метушня, і гучніше за всіх було чути голос Борі Мессерера:
— Я ж вам казав, що вона супергерла! Моє відкриття! Я її перший намалював!
Розділ XVII
ЧЕРЕЗ ПАРКАН І НАЗАД
— Як конспіратор ти нікуди не годишся, — заявила Юлька Грибкова, коли їм з Алісою вдалося непомітно зникнути із школи.
— Знаю, — буркнула Аліса.
— "Знаю, знаю"!.. — Юлька ще дужче розпалювалася від Алісиної покірності. — Ти приїхала сюди мієлофон шукати чи демонстрацію влаштовувати?
— Дуже важко обманювати людей, — виправдовувалась Аліса. — Якщо починаєш що-небудь робити…
— Ну хай іще, коли по-англійському заговорила. Це буває навіть з нашими учнями. Я допускаю, що в волейбол ти могла грати. Врешті-решт, ти мене замінила і класові допомогла. Але вся оця історія з математикою…
— Я захопилася. Надто вже цікава проблема постала.
— Я сиділа й тремтіла, що тебе викриють. А ти думала тільки про проблему. Егоїстка нещасна! І з шахами ти що накоїла! Хто тебе просив у гросмейстера вигравати? Ти гадаєш, у нас десятикласниці часто у гросмейстерів виграють?
— У нас теж рідко. І якби з ним один на один зустрілися, я ніколи б не виграла.
— Ой, скромниця! Я зараз зомлію від розчулення!
Ззаду провулком гупали важкі кроки.
— Алісо! — Юлька обернулась і схопила Алісу за рукав. — Ми попались!
Провулком до них бігло двоє. Товстун високого зросту і поруч нього невеликий худенький чоловік. Вони махали руками і щось кричали.