Старий

Страница 29 из 31

Уильям Фолкнер

— Дуже просто. В'язень виїхав звідси в супроводі одного спеціально відрядженого поліційного чиновника. Але назад привів його інший.

— Але ж він зда...— цього разу начальник уже затнувся сам. Він дивився, майже витріщився, на емісара.— Гаразд. Я слухаю вас.

— В'язень виїхав звідси під наглядом спеціально призначеного й відрядженого поліційного чиновника, який незабаром повернувся й заявив, що в'язень зник, що фактично він не знає, куди в'язень подівся. Все це правильно, чи ж не так? — Начальник нічого не відповів. — Правильно це чи ні? — спитав емісар приємним голосом, але досить наполегливо.

— Але ж ви не можете так обійтися з моїм службовцем. Кажу вам, у нього родичів — половина окру...

— Про це вже подбали. Шеф приготував йому місце в автоінспекції.

— О боже, — сказав начальник. — Та він же не вміє їз'дити на мотоциклі. Я навіть не дозволяв йому водити ваговози.

— А йому й не доведеться. Захоплені й вдячні громадяни можуть, звичайно, забезпечити автомобілем, а якщо треба, то навіть і водієм, людину, яка тричі підряд угадувала, на чию карту ставити під час загальних виборів у штаті Міссісіпі. Йому навіть не треба буде багато їздити в машині. Просто ставитиме її десь недалеко, щоб чути було, коли хтось із інспекторів, побачивши її, зупиниться й почне сигналити, щоб вийшов.

— І все ж мені це не до вподоби, — сказав начальник.

—, Мені також. Ваш в'язень міг би врятувати нас від усього цього клопоту, якби справді втопився. Але цього, на жаль, не сталося. А шеф вимагає, щоб ми зробили щось. Може, у вас є якась інша пропозиція — тоді, будь ласка...

Начальник тяжко зітхнув.

— Ні, немає, — сказав він.

— Гаразд, — емісар розклав папери, зняв ковпачок з авторучки, й почав писати. — "Десять років додаткового ув'язнення за спробу втечі з каторжної тюрми, — казав він, пишучи. — Старшого наглядача Бакуорта переведено в автоінспекцію". Якщо хочете, тут можна навіть додати "за службові заслуги". Тепер це не матиме значення. Згода?.

— Згода, — сказав начальник.

— Тоді пошліть по нього, і все.

Отже, начальник послав по високого каторжника, і незабаром той з'явився, похмуро-задумливий і серйозний, у новому смугастому одязі, з чисто.виголеним худим засмаглим обличчям, з акуратно зачесаним, недавно підстриженим волоссям, яке ще пахло помадою тюремного перукаря (перукар був засуджений до вічного ув'язнення за вбивство своєї дружини, але так перукарем і залишився). . Начальник звернувся до каторжника на ім'я.

— Отже, тобі не пощастило, га? — Каторжник нічого не відповів. — Тепер до твого строку додадуть ще десять років.

— Що ж зробиш, —сказав каторжник.

— Шкода, що тобі так не пощастило.

— Що ж зробиш, — сказав каторжник, — якщо такий закон.

Отже, йому дали ще десять років, і начальник подарував йому сигару, і тепер він сидів, затиснутий, мов лезо складеного ножа, між верхніми й нижніми нарами, з незапаленою сигарою в руці, і гладкий каторжник та четверо інших слухали його розповідь. Чи, радше, розпитували його, бо тепер, оскільки все скінчилося й залишилося позаду і він знову був у безпеці, чи варто було розповідати все це?

— Гаразд, — сказав гладкий. — Отже, ти повернувся до Ріки. А далі що?

— Нічого. Я веслував.

— А чи не важко було веслувати проти течії?

— Вода ще не зійшла. Течія була ще досить сильна, перший тиждень чи два я ледве повз. А потім стало легше.

І тут несподівано і непомітно щось — небалакучість, природжена й успадкована мовчазність — розтануло в ньому, і він відчув, що спокійно розповідає далі, а потрібні слова повільно, але легко злітають з уст: розповідає про те, як він веслував, аж доки настала ніч (він з власного досвіду збагнув, що можна плисти з більшою швидкістю, якщо це взагалі можна назвати швидкістю, тримаючись попід самим берегом. Збагнув це після того, як його нагло й блискавично, перш ніж він встиг отямитися, віднесло на середину ріки, а потім назад на те місце, з якого він допіру видерся, і майже весь ранок пішов на те, щоб добутися знову до прибережних вод). Коли стемніло, вони причалили до берега і з'їли частину харчів, що їх каторжник спромігся непомітно сховати за пазухою в ньюорлеанському арсеналі. Жінка з дитиною заснули, як завжди, у човні, а коли розвиднілося, вони попливли далі; другу ніч вони провели так само, як і попередню, а наступного дня харчі скінчилися і він підплив до причалу якогось містечка, назви якого не помітив, і найнявся на роботу. На тій фермі вирощували очерет.

— Очерет? — спитав один із каторжників. — А нащо його вирощувати? Його треба нищити. В наших краях з ним воюють. Ми випалюємо його.

— Це було сорго, — сказав високий каторжник.

— Сорго? — сказав інший. — І ціла ферма вирощує саме тільки сорго? Що ж вони робили з ним?

Високий каторжник цього не знав. Він не питав, він просто зійшов на дамбу, а там стояв ваговоз, повний негрів, і якийсь білий сказав йому:

— Гей, ти! На культиваторі знаєшся? Каторжник відповів:

— Атож.

Тоді білий сказав:

— То стрибай у кузов. : А каторжник сказав:

— Тільки у мене з собою...

— Оце саме я й хотів у тебе спитати, — сказав гладкий.— Що вони?..-

Обличчя каторжника було серйозне, голос спокійний, хоч трохи уривчастий: і . — Люди там жили в наметах.

Гладкий заморгав:

— Вони гадали, що це твоя дружина? , — Не знаю. Мабуть.

Гладкий дивився на нього і блимав очима. [ — Хіба вона не була твоєю дружиною? Ну, хоча б час од часу, так би мовити?

І Високий зовсім не відповідав на це. Він підніс до очей сигару і якусь мить, здавалось, вивчав трохи надірваний верхній лист, а потім обережно полизав її кінчик.

—' Гаразд, — сказав гладкий.—А що було потім?

Він працював на фермі чотири дні. Робота йому не подобалась. Може, через те, що він і сам не розумів, кому потрібен такий величезний врожай рослини, яку він вважав за сорго. Тим-то, коли йому сказали, що настала-субота, й видали платню, він побалакав з отим білим і дізнався від нього, що наступного ранку хтось збирається плисти моторним човном до Батон-Ружа. Каторжник домовився з власником човна, на зароблені шість доларів накупив харчів і, прив'язавши ялик позаду моторки, вирушив до Батон-Ружа. Допливли вони туди досить швидко, а коли розпрощалися з власником моторного човна біля Батон-Ружа і каторжник знову почав веслувати, річка вже здавалася йому не такою повноводою, як раніш, а течія не такою стрімкою й навальною. Тепер вони посувалися досить швидко, а вночі зупинялися де-інебудь під вербами, і жінка з дитиною, як раніше, влаштовувалася на ніч у .човні. А потім харчі знову вийшли. Цього разу вони підпливли до вантажного причалу, на якому стояли, чекаючи на відправлення, штабелі лісоматеріалів, а неподалік з возів вивантажували нові колоди. Робітники сказали йому, що працюють на тартаку, й допомогли витягти ялик на дамбу. Вони хотіли залишити човен там, але каторжник не погодився, тому ялик навантажили на віз, вони з жінкою також сіли і поїхали до тартака. Там їм дали кімнату. За роботу платили два долари на день, за житло грошей не брали. Праця була тяжка. Каторжникові вона подобалася. Він залишався там вісім днів.