— Отуди к дідьку,— мовив дю Бук'є.— Та це ж лікери пані Анфу. Тут їх подають лише чотири рази на рік,— хіба що на великі свята.
— Їй-Богу, заноситься на весілля. Видно, це ще рік тому підлаштували за допомогою листування,— озвався голова суду дю Ронсере.— Ось уже рік, як директор поштових контор дістає листи з одеським штампом.
Пані Грансон здригнулась. Пан шевальє де Валуа, в якого побіліла ліва щока, хоч він пообідав за чотирьох, відчув, що вибовкає свою таємницю, і сказав:
— Вам не здається, що сьогодні холодно? Я геть задубів!
— Це сусідство Росії,— сказав на те дю Бук'є.
Шевальє кинув на нього погляд, який говорив: "Спритно прикидаєшся!"
З'явилася мадмуазель Кормон; її лице сяяло такою перемогою, що вона здавалася справді гарною. Цей незвичайний блиск викликало не лише почуття; вся кров нуртувала в ній ще зранку, і нерви були вкрай збуджені від передчуття головних подій: лише всі ці обставини могли так до невпізнання змінити її. З виразом якогось щастя відрекомендувала вона віконта панові де Валуа, а пана шевальє — віконту, весь Алансон — панові де Труавілю, і пана де Труавіля — Алансонові! З причин, досить зрозумілих, віконт і шевальє, ці дві аристократичні натури, скоро відчули взаємну прихильність: вони вбачали один в одному людину свого кола. Вони розговорилися, стоячи перед каміном. їх обступили, і до їхньої бесіди, хоч і точилася вона впівголоса, прислухались у святобливій мовчанці. Щоб певніше збагнути сіль цієї сцени, треба уявити мадмуазель Кормон, що стояла спиною до каміна, заклопотану приготуванням кави для того, з ким була вже посватана поголосками.
Пан де Валуа
Кажуть, пане віконте, ви приїхали оселитися тут?
Пан де Труавіль
Так, добродію, я приїхав купити дім... (Панна Кормон обертається з філіжанкою в руці). І мені потрібний великий дім, щоб розташувати (панна Кормон протягає філіжанку) всю свою сім'ю. (В очах старої діви переляк).
Пан де Валуа
Ви одружені?
Пан де Труавіль
Вже шістнадцять років, з дочкою княгині Шербелової.
Панна Кормон впала, як громом уражена; помітивши, що вона захиталася, дю Бук'є метнувся і підхопив її на руки; перед ним розчинили двері, щоб він міг вільно пройти зі своєю величезною ношею. Палкий республіканець знайшов у собі сили, щоб, діючи за вказівками Жозетти, віднести стару панну в спальню і вкласти на ліжко. Жозетта, озброївшись ножицями, розрізала надмірно затягнений корсет. Дю Бук'є, не церемонячись, бризнув воду в обличчя панни Кормон і на її груди, широкі, як Лаура в повінь. Хвора розплющила очі, побачила дю Бук'є і, впізнавши його, сором'язливо зойкнула. Дю Бук'є залишив спальню, поступившись місцем шести жінкам, які ввійшли на чолі з пані Грансон, що сяяла з радості. Як у цій ситуації повівся пан де Валуа? Вірний своїм засадам, він прикрив відступ.
— Бідолашна мадмуазель Кормон,— сказав він, звертаючись до пана де Труавіля, не зводячи очей з присутніх і відразу припиняючи сміх високодумним поглядом,— вона страждає повнокрів'ям, але не хотіла пускати кров перед від'їздом у Пребоде (її маєток),— і ось наслідок, такі припливи частішають і навесні.
— Вона повернулася сьогодні під дощем,— втрутився абат де Спонд.— Видно, трохи застудилась, а від того й цей напад, вони в неї бувають. Ну та все вляжеться.
— Вона позавчора казала мені, що в неї не було нападу вже три місяці і додала, що дуже побоюється, як би не сталося цієї напасті.
"Еге, то ти одружений?" — подумав Жаклен, поглядаючи на пана де Труавіля, що знай прихлиськував собі каву маленькими ковтками.
Вірний слуга поділяв ошукані сподівання на одруження своєї господині. Хлопець кмітливий, він забрав зі столу лікери пані Анфу, що їх призначали для парубка, а не чоловіка якоїсь там росіянки. Всі ці дрібнички були помічені й стали приводом до насмішок. Абат де Спонд знав, з яким наміром їхав пан де Труавіль до Алансона, та через неуважність нічого про те не сказав: адже ж йому й на думку не спадало, що небога може хоч трохи захопитися паном де Труавілем. Що ж до віконта, то, поглинутий метою своєї подорожі і, як більшість чоловіків, не дуже схильний говорити про свою дружину, він не мав нагоди оголошувати себе жонатим; зрештою, він думав, що мадмуазель Кормон знає про це. Коли дю Бук'є повернувся, його почали без кінця-краю розпитувати. У вітальню зайшла одна з шести жінок і повідомила, що прийшов лікар, що панні Кормон стало набагато краще, але вона мусить залишитися в ліжку і, мабуть, доведеться пустити їй кров. Незабаром вітальня була повнісінька. Відсутність панни Кормон розв'язала жінкам язики; вони багато говорили, розписуючи, перебільшуючи, роздували трагікомічну сцену, що розігралася з участю панни Кормон, сцену, якій судилося на другий день бути розголошеною на весь Алансон.
— От молодчага пан дю Бук'є! Як він вас доніс! Ну й сила! — сказала Жозетта своїй господині.— Він зблід, як побачив, що вам стало зле; виходить, він справді й досі вас любить.
Цією фразою завершився врочистий і страшний день.
На другий ранок розповіді про найменші обставини цієї комедії облетіли всі доми Алансона і, сказати на сором цього міста, вони викликали повсюдний регіт. Але затяті насмішники були б вражені з величі мадмуазель Кормон, коли б вони могли побачити, як другого дня після пускання крові, що дуже їй допомогло, вона з шляхетною гідністю і щирою християнською покірністю долі подала руку незумисному містифікаторові, щоб іти до сніданку. Послухали б ви, жорстокі жартівники, котрі глузували з неї, як вона казала віконтові:
— Пані де Труавіль важко буде знайти в Алансоні належне помешкання; зробіть мені ласку, пане,— займайте мій дім на весь час, поки влаштуєтесь у нашому місті...
— Але, мадмуазель, у мене дві дівчинки і два хлопчики, ми завдали б вам великої мороки.
— Не відмовляйте мені,— мовила вона, скорботно дивлячись на нього.
— Це саме пропонував вам у відписному листі і я, що послав його навмання,— сказав абат,— але ви його не отримали.
— Що, дядечку, ви знали...
Сердешна дівчина осіклась. Жозетта зітхнула. Ні віконт де Труавіль, ні дядечко нічого не помітили. Після сніданку абат де Спонд повів віконта, як було домовлено напередодні, оглянути будинки на продаж і придатні для забудови ділянки, що були в Алансоні.