Паля Степанівна витягла пуделю напудрити лице і тоді ж у люстрі побачила здивоване велике обличчя свого чоловіка. Власне, то не обличчя вона побачила, а тільки очі. Отак — серед бузкових шпалер, портрета Леніна й тумбочки на неї пронизливо дивляться два ока. Вони такі пильні, такі здивовані й підозрілі, а головне —самі очі, без носа, рота, шиї, що Палі Степанівні стало раптом моторошно. Вона несвідомо сама до себе прошепотіла:
— Це він, чоловік!.. — і тоді здивовано, ніби це якась дивина їй, запитала себе: — Він — мій чоловік?..
Паля Степанівна обернулась до дверей. Тепер їй було видно вже всю постать закам'янілого, спантеличеного Мари.
— Ти кудись збираєшся? — глухо, а Палі Степанівні здалось навіть, що зловісно, спитав Мара.
Але те, що він заговорив, і те, що тепер видно не самі тільки його очі, а всього Мару в усіх його деталях, — миттю повернуло Палі Степанівні її жіночу силу й незалежність. Вона кокетуючи схилила набік голову й хитро примружила вії. Відповіла дражливо й загадково.
— Так, я збираюся...
Мара насторожено стрепенувся.
—Куди?
Паля Степанівна нараз рішуче підійшла до чоловіка, і він мимоволі мусив стати в оборонну позицію. Вона заклала позаду руки і вередливо застукотіла закаблуком:
— Хороші чоловіки беруть із собою своїх жінок, а не залишають нудьгувати вдома!
— Так я ж іду робити іспит у Соробкоопі, — виправдовувався Мара, одначе Паля Степанівна наступала далі:
— Я знаю, що — іспит, а хіба ти думаєш, що мені не цікаво бути на іспиті? Хіба я така вже міщанк а... — Паля Степанівна набурмосилась і одійшла до вікна. Мара зовсім спантеличився. Ну хто ж міг подумати, що вона хоче на іспит! Та й потім — як це зробити? Приходити з дружиною іспитувати службовців — воно якось трохи того... і взагалі. Але Паля Степанівна зажурено дивиться у вікно на вечірні сутінки і в її голосі, далебі, вже чути справжні сльози.
— Ви всі, чоловіки, такі. Ви живете собі громадським життям, а жінка сиди коло примуса і нікуди не вийди.
Мара винувато підійшов до вікна:
— Але ж ти зрозумій, Палю, це ж, понімаєш, офіційне діло...
Він простягнув до неї руки, але Паля Степанівна круто одвернулась до стінки.
— Що з того, що офіційне, а я хочу!
— Це, Палюсю, трохи незручно... Паля Степанівна спалахнула:
— Незручно?!. А на вулиці ходити зі мною теж незручно? А жити зі мною — зручно, чи ні?! Я питаю —зручно, чи ні?!
— Палюсю, ти не хвилюйся, то ж зовсім інша річ...
— Да, "інша"! Це через те, що я безпартійна — я знаю. Коли б у тебе була жінка стрижена, бруцна комуністка, не було б незручно, ти б скрізь її водив. А тут — безпартійна, "міщанка"! Розуміється, незручно, ще б пак — навіть соромно...
Паля Степанівна витягла хусточку й тоненько-тоненько заплакала. Мара тужно подумав: "Це перший скандал. Оце починається справжнє родинне "щастя"...
Він рвучко одійшов на середину кімнати й нетерпляче затупцяв великими кроками з кутка в куток. Його приголомшив не так сам скандал, як несподіваність його. Це сталося так нагло, що Мара не годен навіть збагнути причини його. Нічого! Він тільки пояснив їй. Ну що такого образливого він сказав? Але вона плаче, і її плач дедалі збільшується, виявляючи загрозливі ознаки істерики. 1 тоді Мара ще раз подумав: "Невже це і є родинне життя? 1 це тільки для того, щоб отак завдавати один одному прикрості, люди одружуються?.." Ні, він зовсім не так уявляв це собі. А втім, правда, він не обміркував досі гаразд родинної проблеми. Хто це сказав, що родину треба знищити? Взагалі — що таке родина і як же тоді з почуттям і фізіологією? Але вона плаче. Заходить не на замирення, а на заглиблення сварки. Мара крадькома глянув на годинника на руці й насупився: сварка загаяла йому вже сорок п'ять хвилин, а скільки ж треба іще? У Соробкоопі його ждуть, але, не діждавшись, можуть почати іспитувати без нього. І це буде другий скандал.
Він спинився посеред кімнати, глянув на дружину й ніжно проказав:
— Палюсю! Ну, нащо це все! Звичайно, якщо ти хочеш, ти поїдеш зі мною, я зовсім нічого не маю проти, я тільки хотів з тобою умовитись...
Ридання помітно зменшилось і поволі перейшло на рівне схлипування. Мара підійшов до Палі Степанівни і тендітно обійняв її.
— Заспокойся, люба, не треба! Ми зараз поїдемо. Я тільки хотів тобі сказати, що там у Соробкоопі незручно буде двом увіходити одразу, а ти бозна-що подумала... Ну, Палюсю, одягайся, ми підемо разом, а ввійдемо кожний окремо.
Паля Степанівна вийняла з мокрої хусточки своє заплакане лице й Марі блиснув крізь патьоки сліз стомлений, а втім теплий промінь її усмішки.
— От бачиш — розхвилював мене! — промовила докірливо, але вже м'яко й погодливо і заходилася вдягатися.
— Ти, Палюсю, того... поспіши, будь ласка, а то ми вже спізнилися.
Руки Палі Степанівни замигтіли коло блузки, жакета й зачіски, а Мара розшукав у шафі том "Капіталу" й запхнув його в портфель.
У Соробкоопі, дарма що перевалило на десяту і всі давно вже зійшлись, іспита ще не почали. Довге, тужне чекання висотувало службовцям нерви; вони з кожною хвилиною забували найелементарніші правила з граматики, не кажучи вже за літературу, де нетривкий прейскурант усяких оповідань та авторів переплутався в потворну сумішку, як волосся хворого на ковтун. Це могло дати зовсім небажані наслідки на іспит, і лектор, передчуваючи катастрофу, попросив почати вже, нарешті, іспита й не мучити його учнів. Цьому заперечив представник місцевкому:
— Без представника правління, знаєте, якось незручно починати, можуть образитись, та й потім нема, знаєте, так би мовити, необхідної урочистості...
— Але прошу, ми вже годину з чвертю чекаємо, — спалахнув лектор.
Усе ж вирішили чекати ще півгодини. У великій залі бухгалтерії зайшла гнітюча тиша. Службовці, як засуджені на страту, тоскно дивилися на лектора і навіть його знайома метушлива постать у синьому костюмі не могла розраяти їхньої смертельної туги. Вони вже воліли за краще зрізатись одразу на іспиті, аніж чекати невідомого, заки збереться ввесь іспитовий синедріон.
Десь у коридорі гулко застукали чиїсь рішучі кроки. Залою пройшов шерех:
— Степура вдет!..
Службовців не зрадило передчуття, це прийшов Мара, хоч і запізнившись страшенно, але задоволений і щасливий, що сварка з дружиною так, порівнюючи легко, скінчилася. Через те що він спізнився, вся іспитова комісія потягнулась до нього, а Мара зрозумів це, що йому передають керівництво. Він сів за столом посередині головувати й, не барячись, одразу ж викликав із довгого реєстру першу жертву: