Справедливість

Страница 4 из 5

Уильям Фолкнер

— То що ж мені робити? — запитав чорний.

Дум став думати. А потім, казав Герман Кіш, Дум покликав його та спитав, який у батька найкращий півень. Кіш пояснив, що в батька тільки один півень і є.

— Отой чорний? — спитав Дум. Кіш відповів, що так.

— Умгу,— сказав тоді Дум.

Герман Кіш розповідав, як сидів Дум на стільці на палубі пароплава під час тієї розмови і дивився вниз па своє плем'я і на чорних, що линвами тягли пароплав.

— Скажи Раковому Бродові, що в тебе є півень,— звелів Дум чорному.— Просто скажи йому, що виставиш півня. Бій улаштуємо завтра вранці. А пароплаву ми дозволимо посидіти й відпочити.

Чорний пішов. Тоді, розповідав Герман Кіш, Дум подивився па нього, але він сам не дивився на Дума. Бо він же знав, що на все селище є лише один півень, дужчий за батькового, і той півень належить Думові.

— Я думаю, те щеня не було хворе,— сказав Дум.— А як ти думаєш?

Герман Кіш не дивився па Дума.

— Я теж так думаю,— відповів він.

— Оце ж я тобі й радив би,— сказав Дум. Наступного дня, розповідав Герман Кіш, пароплав

сидів і відпочивав. Чи не все плем'я і чорні теж зібралися довкола арени, що містилася в стайні. Батьків півень був уже там. Тоді й чорний пустив туди свого півня. Батько подивився на того півня та й сказав:

— Цей півень належить Ікемотубе.

— Справді,— відповіли йому на те.— Але Ікемотубе при свідках дав цього півня чорному.

Тоді батько підхопив свого півня.

— Це негаразд,— сказав батько.— Не годиться, щоб через якогось там нівня він ризикував дружиною.

— То ти відмовляєшся від бою? — спитав чорний.

— Дай-но я подумаю,— сказав батько і почав думати.

Люди стали чекати. Чорний нагадав батькові його слова, що хто не виставить нівня, той, значить, програв. Батько відказав, що він зовсім не те мав на думці, і що він забирає свого півня. Тоді люди заявили: якщо батько не виставляє півня, то мусить визнати поразку. Батько знову почав думати. А люди знову стали чекати.

— Та нехай уже,— нарешті погодився батько.— Але це нечесно.

Півні почали битися. Батьків півень упав, і батько швидко підхопив його. Герман Кіш розповідав, що батько наче тільки й чекав, коли півень упаде, щоб ураз підхопити його.

— Стривайте-но,— сказав він і обвів поглядом людей навколо.— Півні билися, правда? — Люди підтвердили, що правда.— Отже, я таки виставляв свого півня.

Сказавши це, батько почав вибиратися з натовпу.

— То ти не хочеш битися? — запитав чорний.

— Я думаю, що це нічого не вирішує,— відказав батько.— А ти як думаєш?

Чорний подивився на батька, а тоді одвів погляд. Герман Кіш розповідав, як люди дивилися на того чорного, а він сидів навпочіпки, втупившись у землю між коліньми. Потім він узяв у жменю грудку землі, і та земля стала просипатись йому між пальцями.

—— То ти думаєш, це щось вирішить? — спитав батько.

— Ні,— відповів чорний.

Людям, казав Герман Кіш, не дуже було його чути. Але батько його розчув.

— І я так думаю,— сказав батько.— Навіщо тобі через якогось там півня ризикувати дружиною.

Герман Кіш розповідав, як чорний підвів погляд, а суха земля просипалася йому між пальців. Очі його в темряві червоно зблиснули, як у лиса.

— То ти випустиш півня битися? — запитав чорний.

— А ти згоден, що це нічого не вирішує? — і собі запитав батько.

— Так,— відповів чорний.

Тоді батько знову випустив півня на арену. Герман Кіш казав, що не встиг батьків півень і повестися дивно, як уже впав мертвий. Другий півень виліз на нього і тільки хотів переможно заспівати, як раптом чорний відкинув свого півня вбік, а сам скочив на того мертвого півня і давай гацати по ньому, поки він зовсім і на півня став несхожий,— це так Герман Кіш розповідав.

А потім настала осінь, і пароплав кінець кінцем прийшов у селище, зупинився біля будинку й знову сконав. Герман Кіш розповідав, що два місяці тягли пароплав по колодах, коли вже було видно селище, а тепер нарешті пароплав був біля будинку, і будинок став досить просторий, щоб задовольнити Дума. Дум улаштував бенкет. Він тривав цілий тиждень. Коли бенкет скінчився, чорний прийшов до Дума втретє. Очі в нього знову були червоні, як у лиса, і дихав він так, що чутно було на весь будинок.

— Ходімо до моєї хижки,—сказав він Думові.— Я хочу тобі щось показати.

— Так я і думав, що вже пора,— відповів Дум. Він розглянувся навколо, але Герман Кіш пояснив йому, що батько саме кудись вийшов.—• Передай Раковому Бродові, щоб і він прийшов,— звелів Дум.

Коли вони підійшли до хижки того чорного, Дум, послав двох із племені по батька. Потім усі ввійшли всередину. Те, що чорний хотів показати Думові, було новонароджене немовля.

— Дивись,— сказав чорний.— Ти — Чоловік, ватаг. Ти мусиш стояти на сторожі справедливості.

— Щось негаразд із цим немовлям? — запитав Дум.

— Подивись, яка в нього шкіра! — сказав чорний.

Він почав розглядатися по хижці. Герман Кіш розповідав, що його очі зробилися червоні, тоді брунатні, тоді знову червоні, як у лиса. І всі чули, як він дихав.

— Чи знайду я справедливість? — озвався чорний.— Адже ти — Чоловік, ватаг.

— Ти мав би пишатися таким гарним жовтим немовлям,— сказав Дум і подивився на новонародженого.— Та й навряд чи від справедливості шкіра його потемнішає.— Він і собі розглянувся по хижці.— Піді-йди-но ближче, Раків Броде,— звелів Дум.— Це людина, а не змія, вона тебе не вжалить.

Але батько, казав Герман Кіш, не підійшов ближче. А очі того чорного за кожним подихом мінилися: то ставали червоні, то брунатні, то знову червоні.

— Еге ж,— зітхнув Дум,— негаразд воно вийшло. Кожен має право на свою грядку, щоб її не толочили дикі кабани. Але спершу треба дати ім'я цьому малому чоловікові.

І Дум став думати. Очі того чорного, казав Герман Кіш, трохи заспокоїлись, і віддих теж.

— Ми назвемо його Син Двох Батьків,— нарешті промовив Дум.

Сем Фазерс знову запалив люльку. Робив він це без поспіху, підвівшись і діставши великим та вказівним пальцями вуглинку з горна. Тоді ступив назад і сів на своє місце. Смеркало. Кедді й Джейсон повернулися зі струмка, і я бачив, як біля брички дідусь розмовляє з містером Стоксом. Раптом, ніби відчувши мій погляд, дідусь обернувся й покликав мене.