— Інакше кажучи, дати гроші на похорон… Я правильно зрозумів?
Мегре не наважувався звести очі на графа. Він дивився на Еміля Готьє, який розпочав нову складну комбінацію, і напружено чекав грози, що ось-ось мала вибухнути поруч.
Але ні! Сен-Ф'якр підвівся і звернувся до новоприбулого:
— Сідайте до нашого столу, пане.
Це був Метейє, який щойно увійшов і якому адвокат, безперечно, вже дав зрозуміти, що все йде гаразд.
— Рафаель з лимоном теж?.. Гарсоне!..
У залі заплескали в долоні, бо оркестр закінчив номер. Коли стало тихше, всі відчули себе трохи ніяково, бо голоси лунали надто гучно. Тишу, що запала на мить, порушував тільки стукіт кістяних більярдних куль.
— Я тільки що сказав панові графу, який дуже добре зрозумів…
— Кому рафаель?
— Ви приїхали з Сен-Ф'якра на таксі, панове? В такому разі я віддаю свою машину у ваше розпорядження, щоб ви могли дістатися назад… Правда, буде трохи тіснувато… Я підвезу також комісара, як обіцяв… Гарсоне, скільки там?.. Та ні, що ви, прошу… Частую я.
Але адвокат уже підвівся й ткнув гарсонові стофранкову банкноту. Той спитав:
— За все?
— Авжеж! Авжеж!
А граф, люб'язно усміхаючись, промовив:
— Ви робите нам величезну приємність, шановний.
Еміль Готьє навіть забув про свою вдалу комбінацію, дивлячись, як усі четверо змагаються перед дверима у ввічливості.
* * *
Адвокат опинився на передньому сидінні, поруч із графом, який сів за кермо. Позаду Мегре зайняв стільки місця, що Жан Метейє ледве вмостився.
Було холодно. Фари світили тьмяно. Машина не мала глушителя, тому розмовляти було неможливо.
Чи Моріс де Сен-Ф'якр звик до такої шаленої їзди? Чи це маленька помста? Він промчав двадцять п'ять кілометрів від Мулена до замка менш ніж за чверть години, врізаючись у темряву і різко гальмуючи на поворотах. Одного разу він майже впритул проскочив віз, що їхав серединою шосе.
Холодний вітер бив в обличчя. Мегре обіруч тримав комір пальта. Селом промчали не зменшуючи швидкості, мигнуло тільки світло в корчмі, а потім майнула дзвіниця церкви.
Біля під'їзду Сен-Ф'якр загальмував так різко, що пасажирів кинуло вперед. У кухні в підвалі вечеряли слуги. Хтось розкотисто реготав.
— З вашого дозволу, панове, я хотів би запросити вас повечеряти…
Метейє і адвокат непевно перезирнулися. Граф по-приятельському підштовхнув їх до дверей.
— Ласкаво прошу… Тепер моя черга, адже так?
У холі він додав:
— На жаль, це буде не дуже весело…
Мегре хотілося сказати йому кілька слів віч-на-віч, але граф не дав йому змоги це зробити й відчинив двері курильної кімнати.
— Чи не зачекаєте ви мене кілька хвилин?.. Поки що пийте аперитив, а я піду розпоряджуся… Ви знаєте, де пляшки, пане Метейє?.. Чи лишилося там щось?
Він натиснув кнопку дзвоника. Довелося довго чекати дворецького, який нарешті прийшов з повним ротом, тримаючи в руці серветку.
Сен-Ф'якр різким рухом вирвав її в нього.
— Покличте управителя… Потім з'єднайте мене по телефону із священиком та з будинком лікаря.
Він звернувся до присутніх:
— Ви дозволите?
Телефон був у холі. Як і інші покої замка, хол освітлювався погано. Адже у Сен-Ф'якрі не було електростанції, струм для замка давав надто слабкий мотор, і лампочки ледь жевріли. Обриси навколишніх предметів губилися в сутіні.
— Алло!.. Так, я наполягаю, щоб ви неодмінно… Спасибі, докторе…
Адвокат і Мегре були занепокоєні. Але вони ще не наважувалися виказати один одному свою тривогу. Аж ось Жан Метейє порушив мовчання, звернувшись до комісара:
— Що б мені вам запропонувати?.. Не думаю, щоб там залишився портвейн… Зате знайдеться дещо міцне…
Усі кімнати першого поверху були розташовані анфіладою; двері, що з'єднували їх, розчинені навстіж. Поруч містилася їдальня, далі вітальня, а за нею курильна, де вони зараз сиділи. Ще одні двері вели до бібліотеки, куди молодий чоловік пішов по пляшки.
— Алло!.. Так… Я можу на вас розраховувати?.. До побачення…
Граф довго розмовляв по телефону, потім ходив коридором, піднімався на другий поверх. Вони чули, як він зайшов до кімнати небіжчиці й постояв там.
З холоду долинули інші, важчі кроки. У двері постукали й одразу ж відчинили їх. Це був управитель.
— Ви мене кликали?
Та побачивши, що графа тут немає, він здивовано витріщився на трьох чоловіків, а потім позадкував і вийшов, розпитуючи про щось дворецького, який саме повернувся.
— Газованої води? — послужливо запропонував Жан Метейє.
Маючи, напевно, найкращі наміри, адвокат, прокашлявшись, розпочав:
— У нас із вами, комісаре, досить дивні професії… Ви вже давно працюєте в поліції?.. Що ж до мене, то я член колегії адвокатів уже скоро п'ятнадцять років… Нема чого вам говорити, що мені доводилось брати участь у розслідуванні найзаплутаніших справ… Ваше здоров'я! І ваше, пане Метейє… Я радий за вас, радий, бо мені здається…
З коридора почувся голос графа:
— Тим гірше, вам доведеться пошукати! Подзвоніть вашому синові, який саме грає в більярд у "Кафе де Парі" в Мулені… Він привезе все потрібне.
Двері відчинилися. Увійшов граф.
— Маєте що пити? А сигари?
І він глянув на Метейє, наче запитував його.
— Сигарети… Я палю лише…
Молодий чоловік збентежено замовк.
— Зараз я вам принесу.
— Панове, сподіваюся, ви мені пробачите, що вечеря буде не дуже розкішна… Але ми тут далеко від міста, тому…
— Годі! Годі вам! — втрутився адвокат, який вже був трохи напідпитку. — Я певний, що все буде дуже добре… Це портрет одного з ваших родичів?..
На стіні великої вітальні висів портрет чоловіка у вузькому сюртуку, твердий крохмальний комірець підпирав шию.
— Це мій батько.
— Ага! Ви на нього схожі.
Слуга привів доктора Бушардона, і той роздивлявся довкола в підозріливою недовірою, немов передчував якусь неприємність. Але Сен-Ф'якр зустрів його з радістю.
— Заходьте, докторе. Гадаю, ви вже знайомі з Жаном Метейє… Це його адвокат… Чарівна людина, ви самі переконаєтесь… Що ж до комісара…
Вони дотиснули один одному руки, і вже за кілька хвилин лікар пробубонів на вухо Метре:
— Що це ви надумали, яку махінацію?
— Це не я, а він!
Адвокат, наче ненароком, раз у раз підходив до столика, де стояла його склянка, і вже не помічав, що п'є більше, ніж слід.