— Ви мені пробачте… Я вже мушу йти на урок закону божого…
— Хвилинку… Ви й надалі дотримуєтесь думки, що злочинець я, панотче?.. Та ні, не заперечуйте!.. Ви не з тих, хто вміє брехати. Тільки є певні моменти, які я хотів би з'ясувати… Бо ви мене не знаєте… Вас не було в Сен-Ф'якрі, коли тут жив я… Ви лише чули про мене… Що ж до матеріальних доказів, то їх немає… Комісар був свідком цієї трагедії й дещо вже знає…
— Благаю вас… — прошепотів священик.
— Ні!.. Ви не питимете?.. За ваше здоров'я, комісаре…
Граф похмуро дивився перед собою й сердито розвивав свою думку:
— Стільки людей тут можна було б запідозрити… Проте ви, — так, ви, — підозрюєте одного-однісінького мене… І я все більше думаю, чому саме… Я не спав цілу ніч… Перебрав усі можливі причини і нарешті, здається, знайшов… Що вам сказала моя мати?
Священик смертельно зблід.
— Я нічого не знаю… — пробелькотів він.
— Якщо ваша ласка, панотче… Ви мені допомогли, хай буде так! Ви позичили мені сорок тисяч франків, які дають мені змогу перепочити й належно поховати матір… Я вам щиро вдячний… Та разом з тим ви обтяжуєте мене своїми підозрами… Ви молитеся за мене… Це або надто багато, або надто мало…
В його голосі забриніли лихі, погрозливі нотки.
— Спочатку я гадав, що ми з'ясуємо все це з вами без пана Мегре… Гаразд! Я радий, що він тут… Що більше я над цим думаю, то виразніше передбачаю якісь ускладнення…
— Благаю вас, не мучте мене…
— Ні, панотче, ви не вийдете звідси, не сказавши мені правди! — мовив граф.
Тепер це була зовсім інша людина. Він був ладен на все. І, як усі легкодухі, як усі люди лагідної вдачі, він упав у неймовірну лють. Його громовий голос, певно, чули в кімнаті покійної, розташованій якраз над бібліотекою.
— Ви довго підтримували постійні контакти з моєю матір'ю… Гадаю, що Жан Метейє теж ходив до вашої церкви… Хто ж із них сказав вам щось таке… Мати, еге ж?
Мегре пригадав почуті вчора слова: "Таємниця сповіді…" — і зрозумів муки священика, його мученицький вигляд, його стан під зливою слів графа де Сен-Ф'якра.
— Що ж таке вона могла вам сказати?.. Ага, знаю!.. Якщо можна так висловитись, я був тут, коли почався цей занепад… Ми з вами знаємо про життя геть усе… — Він озирнувся довкола, ледь стримуючи гнів. — Були часи, коли кожен, хто входив до цієї зали, затамовував подих, бо тут працював мій батько, хазяїн… Тоді не було віскі в шафах… Зате полиці були заповнені книгами, як чашечки у бджолиних стільниках заповнені медом…
Мегре теж пам'ятав це! "Граф працює…"
Цих слів було досить, щоб змусити фермерів чекати у передпокої по дві години!
"Граф викликав мене до бібліотеки…" Батько Мегре розказував про це з повагою, бо це таки була важлива подія.
— Він беріг дрова й задовольнявся гасовою грілкою, яку ставили біля нього замість водяного опалення, — вів далі Моріс де Сен-Ф'якр. — Ви цього не знали… — звернувся він до розгубленого священика. — Ви застали в замку вже безладдя… Мати, лишившись без чоловіка… Та ще й коли її єдиний синочок пустував у Парижі і приїздив сюди лише для того, щоб вимагати гроші… Тоді й з'явилися секретарі…
Очі його заблищали, і Мегре здалося, що з них зараз закапають сльози.
— Що вона вам сказала?.. Боялася, що я сюди приїду, хіба ні?.. Вона знала, що їй доведеться латати ще одну дірку в моєму бюджеті, а це значить щось продавати, аби знову врятувати мене від сорому…
— Я б радив вам заспокоїтись! — глухо промовив священик.
— Не раніше, ніж я дізнаюся… Якщо вже ви почали мене підозрювати, не знаючи мене, з першої хвилини…
До розмови втрутився Мегре.
— Панотець подбав про зникнення молитовника… — повільно мовив він.
Він уже все зрозумів і тому протягував графові рятувальний круг. Він уявляв собі графиню, чию душу краяли докори сумління і боязнь гріха… Чи не боялася вона кари небесної?.. Чи не було їй соромно перед своїм сином?..
Вона була хворобливо екзальтована! То чому б не могла сказати, під покровом таємниці сповіді, одного чудового дня:
— Я боюся свого сина…
Бо вона ж його таки, певно, боялася. Гроші, що потрапляли до різних Жанів Метейє, кінець кінцем належали Морісові. Може, він вимагав показувати йому рахунки, коли приїздив сюди? Чи…
Мегре відчував, що саме такі думки, ще зовсім невиразні, народжуються в голові молодого чоловіка, і вирішив допомогти йому їх уточнити.
— Панотець не може вам нічого сказати, якщо графиня говорила щось під таємницю сповіді… — мовив Мегре, звертаючись до графа.
Це було сказано з граничною ясністю. Моріс де Сен-Ф'якр вирішив покласти край розмові.
— Пробачте, панотче… Я забув про вашу обітницю… Не гнівайтеся на мене, що я…
Він повернув ключ у дверях, відчинив їх.
— Я вдячний вам… Як тільки… як. тільки зможу, віддам вам сорок тисяч франків… Бо, гадаю, вони не з ваших особистих коштів…
— Я попросив їх у пані Рюїнар, удови колишнього нотаріуса…
— Дякую… До побачення…
Граф хотів грюкнути за ним дверима, але стримався і глянув Мегре у вічі, кинувши:
— Паскудство!
— Він хотів…
— Він хотів урятувати мене, я знаю!.. Він намагався запобігти скандалові, зберегти все, що ще лишилося від замка Сен-Ф'якр… Та це не те!.. — І він налив собі віскі. — Я думаю про цю бідолашну жінку!.. Стривайте, ви ж бачили Марію Васильєву… Та й усі інші, там, у Парижі… їх не мучать докори сумління… Але мати… Зверніть увагу: єдине, чого вона прагнула, — це стосується й цього Метейє, — бути комусь відданою… А потім бігла сповідатися… Вона, мабуть, вважала себе потворою… Звідси, певно, й страх перед моєю помстою… Ха-ха!..
Це був жахливий сміх!
— Ви бачите моє обурення, я звинувачую рідну матір у… А цей кюре нічого не зрозумів!.. Він бачить життя таким, як у книгах! За життя матері він, певно, намагався врятувати її від неї самої… А коли вона померла, вважає своїм обов'язком урятувати мене… Я можу побитися об заклад, що він саме мене вважає винуватцем… — Він уважно подивився комісарові у вічі й запитав: — А ви?
Але Мегре не відповідав, і він провадив далі:
— Адже стався злочин… Злочин, який міг заподіяти лише підлий мерзотник… Нікчема, бридка падлюка!.. Невже правосуддя безсиле проти нього? Я чув про це сьогодні вранці… Я хочу сказати вам одну річ, комісаре, і обіцяю, що зроблю це, незважаючи ні на що… Ця падлюка, коли він потрапить мені до рук, матиме справу лише зі мною…І мені не потрібен буде револьвер, ані якась інша зброя… Лише оці руки…