Сплячий лелека

Страница 48 из 49

Ячейкін Юрій

— До чого тут німкеня? — своїми запитаннями Матвій Іванович намагався не давати старому відволікатися, бо той тяжів до розлогих "просторових" оповідок.

— Одного вечора вона прийшла до мене додому і назвала наш підпільний пароль — не знаю, звідки дізналася. Я спочатку було не дуже їй повірив — усяке ж трапляється… Але вона ні про що зайве мене не розпитувала, і це мене заспокоїло.

— Чого ж вона прийшла до вас?

— По допомогу.

— Яку?

— Попрохала, щоб я приніс рацію, яку вона буцім закопала далеко за містом. Хоч я і мав сумнів, але пішов… І що б ви думали товаришу генерал?

— Я слухаю вас уважно.

— Рація виявилася на місці! І закопана була давно.

— Що ж зробила з рацією фрейлейн?

— А нічого особливого — почала передавати нашим німецькі таємниці.

— Звідки знаєте?

— Як то — звідки?..

— Це вона вам сказала?

— Ані слівця! Але ж я не перший рік на світі живу. Голова у людини для чого? Думати!

— Слушно. Тепер скажіть, чому вона наказала шукати мене?

— А! Отож-бо й воно! Лихо сталося, таке лихо, що ніякої ради не даси.

— Та що ж сталося?

— Батареї від рації вичерпалися, і фрейлейн уже не могла передавати нашим німецькі секрети. А їх усе більшало і більшало!

— З ними ви й прийшли?

— Ясно — з ними!

— Що ж Крістіна Бергер передала з вами?

— А ось що, зараз побачите. — Астан ножем розпоров полу свого безрукавного ватяника і витягнув звідти плаский пакет з потемнілої замші, прошитої грубими разками тонкої шкіри. Типова робота горянина, коли він хоче щось зберегти надовго і надійно.

— Крістіна попередила, — суворо мовив він, — пакет не відкривати. У ньому два пакуночки в чорних обгортках: в маленькому — фотографічна плівка, в білому — дуже тонка стрічка, що й сама порветься… Обережно!

— Ще щось?

— Звичайно! — Тепер Астан потрошив другу половину свого ватяника. Вийняв блокнот у целофані, крізь який на шкірі обгортки було видко готичні літери.

— Про цей зошит, — повідомив Астан, — Крістіна сказала: він був загублений, а потім знову знайдений. Вона запевнила, що ви, товаришу генерал, знаєте, чий він.

— Цікаво, — мовив Роговцев, беручи пакет, і з перших літер зрозумів — щоденник Мюллера! Того ката, якого пристрелила Студентка, рятуючи Олексія Маркова! Про цей щоденник оповідав Калина.

— То знаєте чий? — стривожено запитав старий.

— Знаю.

— Це добре, — втішився Астан. — Бо є у мене ще одна річ, про яку я нічого пояснити не зможу. Ви вже мені вибачайте. Я прохав Крістіну: хоч би кілька слів написала, а вона — ех!.. Не послухалася.

Тепер Мірза-Хатагов потрошив ватяник з того борта, де пришиті гудзі. Нарешті витягнув згорнутий папір. Розгорнув його, простягнув Матвію Івановичу і, ніяково вибачаючись за відсутню Крістіну, мовив:

— Ось бачите, цифри і цифри… Хоч би два слівця! Невиховано якось… Але, товаришу генерал, дівчина вона хороша, вибачити їй все можна!

— Дорогий товаришу Мірза-Хатагов, усе гаразд. Навіть чудово! Ви зробили нам величезну послугу!

— Яку?.. — зніяковів старий. — Нічого особливого…

Генерал Роговцев викликав чергового.

— Товаришу лейтенант, заготуйте наказ на мій підпис про нагородження Астана Мірзи-Хатагова медаллю "Партизанові Вітчизняної війни". За виявлену мужність у боротьбі з німецькими окупантами.

— Слухаю!

— І от що… Подбайте про теплий одяг для товариша Хатагова. Не знайдеться цивільного, візьміть на складі військовий.

— Навіщо цивільний? — сказав старий. — Медаль личить військовій формі.

— Ходімо, діду, — мовив лейтенант. — Буде вам військова форма. З голочки!

Вони вийшли.

— Товаришу майор, негайно до фотолабораторії і у шифрувальний відділ. Наказ: робота термінова.

— Я вмить! — схопився на ноги Тамбуліді.

Генерал Роговцев залишився у кімнаті один. Присунув до себе грубенький блок-зошит в обкладинці з гаптованої штучної шкіри. На першій сторінці красувалося каліграфічне — "Щоденник лейтенанта Ф.Мюллера. ГФП. 1942 рік". За читанням незчувся, як минув час. Про це нагадав йому тільки майор Тамбуліді, коли він повернувся по виконанню завдання:

— Готово, товаришу генерал-майор!

— От що, Анзоре, — суворо мовив Роговцев, — візьміть цей огидний щоденник і завтра ж передайте до Надзвичайної комісії як викривальний документ злочинів, які чинили гітлерівці проти мирного населення.

— Слухаюсь!

— Тепер доповідайте.

— У шифровці викладено дані на чотирьох агентів Хейніша, прізвища, псевдоніми, прикмети, місця осідання в нашому тилу. На магнітофонній стрічці — розмови Хейніша з кожним окремо з викладом агентурних завдань. На фотоплівці — фото усіх чотирьох зрадників.

— Оце Студентка! Як їй все це вдалося зробити?

— Смілива дівчина! — розбурхався Анзор. — Шкода, що я ніколи її не бачив.

— Я теж, — заспокоїв його генерал.

Студентка… Де вона зараз? Що з нею? Чи скоро знову озоветься? Вирушаючи до Берліна, вона не мала можливості взяти з собою рацію.

КІНЕЦЬ ДРУГОЇ КНИГИ

notes

Примітки

1

1942 року.

2

Блискавична війна (нім.).

3

Дід-Мороз (нім.).

4

Вовк (нім).

5

Наказ фюрера (нім.).

6

Оберкомандо дер вермахт (скорочено — ОКВ) — головне військове командування.

7

ГФП — таємна польова поліція. Провадила розвідувально-підривну діяльність проти Радянської Армії та партизанів.

8

Мата Харі — дійсне ім’я Маргарита Гертруда Целлє; голландка за походженням, вона виховувалась в Індії, де набула професійних навичок буддійських храмових танцівниць. В Європі її знали як талановиту виконавицю "східних танців" і надміру вродливу жінку. Військовим судом Парижа 1917 року засуджена до розстрілу як професійна німецька шпигунка.

9

Наказ набув чинності в листопаді 1942 р.

10

"Готенхауз" перекладається як "божий дім".

11

"Сірий вовк" та "Під чинарою" (тур).

12

"Золотим значком" нацистської партії нагороджувалися старі, ще "мюнхенської доби" гітлерівці, зрідка — діячі рейху з "особливими заслугами", як, наприклад, лихозвісний "гарматний король", "гендляр смертю" Крупп. Значок надавав привілеїв, скажімо, позачергових аудієнцій у Гітлера.

13

Кухня, церква, діти (нім.).

14

Ватажок так званих штурмових загонів, що "прославився" дикою розпустою.

15

Ніка — ім’я старогрецької богині перемоги.

16

Так німці називали наш легкий бомбардувальник, біплан ПО-2.