Анатолій Олександрович (стискуючи йому руку). Ну, я'радий, я радий, що ви прийшли. Асю, іди туди й зачиняй двері. Скажи, щоб співали... Ми зараз прийдемо.
Ася лукаво подивляється на них і, наспівуючи, проходить у вітальню.
Хацкель. Я лише сьогодні одержав вашу телеграму і моментально вирушив.
Анатолій Олександрович. Дуже добре, дуже добре. Я вже боявся, що ви сьогодні не встигнете. Сядемо... Я мушу багато вам сказать.
Сідають.
X а ц к е л ь (киваючи на вітальню). Сьогодні зібрання?
Анатолій Олександрович. Зібрання. Весь комітет. Тут такі справи. Я мушу вам все спочатку... Необхідна ваша поміч. І, може, серйозна...
X а ц к е л ь. Ви знаєте, я завжди готовий до послуг вам.
Анатолій Олександрович. Тут не мені тільки, а всьому ділу...
Хацкель (уважно). Так?
Анатолій Олександрович. Тут ставиться на карту справа всього нашого напряму. Діло серйозне. Річ ось в чім. Зараз у мене живе один херсонський поміщик, Пилипен-ко. Тижнів два уже. Як ви виїхали, він якраз приїхав. Єсть у нього прийомна дочка. Вона теж тут. Він дуже багатий. Ну, не так дуже, тисяч, може, на двісті-триста має.
Хацкель. Все-таки значно.
Анатолій Олександрович. Ну да, але річ не в цім. Треба вам сказати, що вся штука в цій дочці, Оксані. Талановита дівчина. Вірші пише чудові! Співає — просто артистка. Самородок. З селян вона. Ну, так от... отця дочка його... Я так думаю, що це вона йому втелющила в голову цю ідею. Так от вона видумала такий план: приїхать сюди і вести агітацію за те, щоб кожний поміщик і взагалі багатий чоловік оддав усі свої маєтки на народну освіту.
Хацкель. Себто як?
Анатолій Олександрович (дрібно сміючись). Отак, просто взять і оддать. Для себе може оставити на життя по п'ятдесят карбованців на місяць. А все на школи в своєму селі і в окрузі.
Хацкель. І на це згоджується цей самий... як його?
Анатолій Олександрович. Пилипенко. В тому й річ, що згоджується, стоїть за це горою. В тому й річ!
Хацкель. І сам дає всі свої гроші?
Анатолій Олександрович. Дає! Хоч зараз. Всі документи при ньому. Але він хоче, щоб і другі пристали, щоб організувати комітет, який би завідував цею справою. І його мрія — зібрати цілі мільйони.
Хацкель. Що він, справдешній ідіот?
Анатолій Олександрович. Це — старий, во-сторжений народник і, безумовно, любить свою приймачку.
Хацкель. А вона ж що таке? Освічена?
Анатолій Олександрович. Він сам її виховав. Але мені здається, що вона побувала в компанії есерів, а то й прямо анархістів. Хоча її дуже важко розібрати.
Хацкель. Вибачайте. А ці... наші праві як до цього відносяться?
Анатолій Олександрович. О, тут уся й штука.
(Озирається на вітальню). Вони хочуть всіма силами перетягнути їх до себе. Розумієте? Після того, звичайно, нас випруть з редакції, і газета в їх руках.
X а ц к е л ь. Вибачайте. А на план цей вони згоджуються?
Анатолій Олександрович. Ну, де там! Ну, хто ж таки згодиться? Що ж ви думаєте, Добросердечна оддасть свої маєтки чи Харитоненко?
X а ц к е л ь. Звичайно. Ну, а чим же вони думають перетягнуть?
Анатолій Олександрович. От тут і весь фокус. Мені здається, що тут простий метод у них: влюбить Оксану в одного з своїх, і тоді... Ви розумієте?
X а ц к е л ь (сухо сміється). Надмірно просто.
Анатолій Олександрович. Але правильно! Вони знають душу людську. Вони правильно ведуть лінію.
X а ц к е л ь. Вибачайте, хто ж цей... королевич?
Анатолій Олександрович. Мені здається, що це — наш славнозвісний учений, прекрасний Євмен Симонович Тихенький.
X а ц к е л ь. О?
Анатолій Олександрович. Так-так... І, розумієте, вона, здається, прихильна до нього. Якщо їм це вдасться, нам... нашому напряму каюк. Український рух піде по лінії шовінізму, фантазій і тому подібного. Справа стоїть серйозно, Самійле Григоровичу. Га? Треба рятуватись.
Хад кел ь. Чому ви не викликали мене раніше?
Анатолій Олександрович. Не хотів, перш усього, одривать вас з одпуску, а друге, нічого ще не вияснялось. Вони на сьогодні призначили зібрання. Хочуть рішати напрям газети.
X а ц к е л ь. Знов?
Анатолій Олександрович. Вони сподіваються на більшість голосів. Але це дурниця. У мене єсть один план, котрим я посадив уже їх в калошу. Річ ось в чім. Я вніс сьогодні пропозицію такого сорту: організувати скрізь по Україні співочі товариства. Розумієте? В селах, містечках, городах. І зараз же у себе на заводі. Розумієте?
X а ц к е л ь. Це чудова ідея!
Анатолій Олександрович. Розумієте? Це також народна освіта, але вища, благородніша. Ми засіємо всю Україну цими огнищами культури.
Хацкель. І це не утопія! Уряд не може побачити в цьому нічого небезпечного.
Анатолій Олександрович. Безумовно!
Входить А с я.
Ася. Тату! Просять, щоб ви йшли. Анатолій Олександрович. Зараз, зараз! Скажи, що через п'ять хвилин.
Ася виходить.
Хацкель. Ну? І як прийняли це?
Анатолій Олександрович. Ті, розуміється, нічого проти цього не могли сказать, хоча одтягують голосування; Пилипенко, здається, захопився. Хоча він усім захоплюється.
Хацкель. Так. Але ви думаєте, що цим придбаєте симпатію Оксани?
Анатолій Олександрович. Почасти. Почасти лридбаю. Вона ж хоче вчитись співати і йти на сцену. Значить, так сказать, відповідає її нахилам. Це раз. Але щодо Оксани, то тут... то тут, Самійле Григоровичу, уже на вас вся надія... Чекайте. Перш усього, треба написати про неї статтю. Розумієте? Надрукувать її вірші і статтю. Талант безперечний. Це — факт. Це просто скарб для нас, ця Оксана. Якби її одну без грошей придбать нам — і то вже багато. Розуміється, вибивши з голови всі фантазії. Але тут... прий-деться вжити методу наших противників.
Хацкель. Гм!.. В конкуренцію з Тихеньким?
Анатолій Олександрович. О, вона гарна. Жаліть не будете... Хе-хе-хе!
Хацкель. Та для загального добра, звичайно...
Анатолій Олександрович. Безумовно! Можна жертвувать всім собою.
Хацкель. Вона там?
Анатолій Олександрович. Там. Але попереджаю: це оригінальна, самобутня натура. І, здається, хитра, як справжній хохол. Дитя народу. Любить компліменти.
Хацкель. Так. Побачимо.
Анатолій Олександрович. Треба постаратись, Самійле Григоровичу. Треба постаратись, бо знаєте...
Входять з вітальні Оксана, Кіндрат Пилипович. За ними