Оксана. Я вже не боюсь. А бачите, я прийшла-таки в гості до вас. Не проженете?
Карпо. Я не маю такого звичаю...
Оксана. І знаєте, за чим? Ви колись мені обіцяли, що скажете, як про мене раніше думали.
Карпо (здивовано). Я обіцяв? Це ви самі казали...
Оксана. Ах, це я сама? Ну, все одно.
Карпо. А вам це дуже хочеться знать?
Оксана. Дуже.
Карпо. Через що? Оксана.' Так. Треба.
Карпо (з чудною посмішкою). Ну, добре. Коли ви так дуже хочете... Ну, так я думав, що у вас є те, що єсть у селян. Оксана. Себто?
Карпо. Себто страждання і бажання вирватись з нього. Оксана. А?..
Карпо. А його у вас уже немає. Єсть панське кисле каяття. От і все.
Оксана. Чекайте. А ви самі не маєте діла з панами? Ви у них буваєте?
Карпо. Я беру в них книжки читать. І слухаю, що вони говорять.
Оксана. Я теж слухаю.
Карпо. І співочі товариства організуєте.
Оксана (гнівно). Неправда! Я була дурна, послухала тата і приїхала сюди, але ми ніколи не збирались співочі товариства організовувати. Це ви їх піддержували!
Карпо. Я? Коли?
Оксана. А коли питались у вашого авторитета, хіба ви не сказали, що "це, звичайно, хороша ідея".
Карпо. Я не хотів просто балакать і щоб одчепитись.
Оксана. Ну, а я навіть цього не говорила. І ви не маєте права так про мене... Але все одно... Раз ви так думаєте, слова не поможуть. Асю!
Карпо. Мені здавалось, що ви... цілком на боці цих... співочих компаній...
Оксана. Хіба я сліпа й не бачу, що це за компанія? Це тільки татові вони ще можуть здаватись героями.
Карпо. Потім... ви зі мною поводились останній час, як з ворогом.
Оксана. Ніхто з вами так не поводився. Це ви зволили завжди критично подивлятись на мене і мало не з презирством дивитись на мене.
Карпо (вражено). Я??
Оксана. А хто? Чого ви зі мною завжди такий церемонний, набурмосений? З своїми товаришами ви зовсім інший.
Карпо. Я... право... Чекайте... Я перш усього думав, що вам... ну, не інтересно зі мною.
Оксана. Неправда! Ви навмисне тікали, як я вас кликала.
Карпо. Я тікав, бо ви сміялись з мене. Оксана. Ах, я сміялась з нього! Бідний! Ну, так я більше вже не буду сміятись, не бійтесь, я виїжджаю звідси. Карпо (живо). Зовсім?
Оксана (ніби байдуже). Цілком. Як тато собі хоче, а я або на курси поїду, або в учительки піду. Можете бути спокійні тепер.
Карпо. Хм!.. А куди ж всі ті гроші, що збирались на школи?
Оксана. А мені яке діло! Це не мої гроші. Я татові раджу самому збудувати дві-три школи й заспокоїтись, коли йому муляють ці гроші. Він упирається.
Карпо (тихо). І ми ніколи не побачимось більше?
Оксана (з схвильованим сміхом). Мені здається, ви повинні тільки радіти.
Карпо (хвилюється). Радіти нема чого.
О к с а н а. Не буду більше сміятись з вас. (Раптом). Ех, ви! Сміялась з нього! Ну, бувайте! Хлопці вж$ вертаються. Треба йти додому.
Карпо. Зайдіть на часинку до нас.
Оксана. Дуже хочете?
Карпо. Дуже.
Оксана. Добре. А лаяти мене більше не будете? (Дивиться на нього).
Карпо. Ех! (Крутить головою).
Входить у двір.
Ася (біжучи поперед усіх, з сміхом). Оксано! Оксано!
Таїся (за нею). Асю! А він, здається, впізнав вас.
Ася (зупиняючись). Хто? Отой сліпак? Пфі! Він од страху батька рідного не впізнав би. Ой, от сміху буде! Ха-ха-ха! Боже, який жалкий! "Революціонер". "Извините, если не нравится"... Ха-ха-ха! От тепер напише: "Як живуть люди на Червоній Балці"...
Хлопці з сміхом підходять.
Сенька (граючи на гармонії). От так малоросійське пєсні!
Голоси:
— От знатимете, як співочі товариства закладать!
— Аж окуляри загубив!
Півник. Карпо! Карпо! А куди ж він пропав?
Ася. Оксано! (Підбігає до хвіртки, але зараз же одкида-ється назад і зачиняє хвіртку).
П і в н и к. А! Наші баришні знов появилися? Бачили, як ми провожали нашого фендрика?
Ася (змішано). Бачили... Смішний... Ви Карпа кличете? (Голосно). Оксано! Ходім до-до-о-му!
Одчиняється хвіртка, й виходить Оксана, за нею Карпо. Обоє не то засоромлені, не то сяють.
Оксана (швидко до Таїсі). Прощайте, Таїсю... Треба йти. Ходім, Асю.
Карпо (швидко до неї, немов згадавши). А коли? Сьогодні?
Оксана. Сьогодні.
А с я (хапає її за руки, зазирає в очі, шепоче). Оксаночко! Я бачила!.. Я над... над... звичайно рада!! Оксана. Негарно підглядать! А с я. Я ж ненавмисне.
Сенька. А куди ж ви, баришні? От тобі маєш! А ще раз потанцювать?
Ася (озираючись). Прощайте. Нема коли. До побачення, Карпо! Я вас люблю!
Всі регочуть.
Ася (сміється до всіх). А вас ні! Голоси:
— От тобі й Карпо!
— Браво!
— Полюбіть і мене!
С е н ь к а. А що? Я не казав, що він уже собі десь виходив?
Карпо. Хлопці! Ставлю пива на всіх! Голоси: Тю-у! Ур-ра!
— А коли весілля?
— Заручини? А яка саме? Сенька (грає).
Йех, кину кужіль на полицю,
Сама піду на улицю.
Починає танцювати, обнявши Карпа.
Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Вітальня у Кендюхів. Захар Назарович, неприємно схвильований, швидко ходить по хаті, за ним' з запобігливим, співчуваючим поглядом Секлетія Лазарівна.
Захар Назарович. Не сподівався!.. Не сподівався!
Секлетія Лазарівна. Та від таких людей, звичайно, нічого доброго сподіватись і не можна було. Мо>ке, вони чимсь образили вас? Це у них легко.
Захар Назарович. Ні, кі... Вибачайте, Секлетіє Лазарівно, я нічого сказати не можу. Це така річ... Мене це не торкається, але... але мені неприємно тепер оставаться у них.
Секлетія Лазарівна. Господи! Та я ж вам скільки раз кажу: переходьте до нас. Тут вам і спокій, і привіт. І все ж таки у своїх, своя й мова. А там одна ота кацапка...
Захар Назарович. Дуже дякую... Дуже дякую... Але ми, мабуть, швидко поїдемо. Ми, може, переїдемо в отель...
Секлетія Лазарівна (образившись). А коли ви нас цураєтесь і отель для вас краще нашої оселі, то ми не сміємо.
Захар Назарович. Вибачайте, Секлетіє Лазарівно! Я тільки боюсь, що ми вас стіснимо...
Секлетія Лазарівна. Для нас буде тільки велика радість...
Захар Назарович. Я не знаю ще...
Секлетія Лазарівна (підходячи до вікна). О! От якраз і панна Оксана йде... З Хацкельом.
Захар Назарович (живо підходить). Можна одчинить вікно?
Секлетія Лазарівна. Прошу, прошу. (Одчиняє вікно ).
Захар Назарович (гукає). Саню! Саню!.. На хвилинку... Дуже треба... Драстуйте, Самійле Григоровичу. Нічого, спасибі, так собі... (Одходить од вікна).