Ася. Ні.
Оксана. Ну, так чого ж ви кажете? А с я. А чого ж ви відноситесь так до Карпа? Оксана (з піднятим сміхом). А як же я відношусь? Звичайно.
Ася. Ні, не звичайно. (Гаряче). Ах, Оксаночко, покохайте його! Ви не знаєте, він страшно хороший! І він далеко інтелігентніший за цих ідіотів. Ах, як би це було страшенно гарно! Ви б разом оселились, почали б організовувати школи... Я б покинула своїх буржуїв і пішла б в учительки. Ми б жили всі вкупі. Ах! Так гарно було б. Я ж знаю, ви ж смієтесь тільки з наших "діячів"... Оксаночко!
Оксана (сміється). А що б сказала на це Секлетія Лазарівна?
А с я (з захватом). Ой, уявляю! (Перекривляє). "Погибла ненька-Україна! Порнографія подужчала... Кінець світу"...
Обидві сміються.
А с я. Оксаночко! Ну, скажіть мені, я... даю вам страшенно, страшенно чесне слово! — я нікому-нікому не скажу: ви хоч трішки закохані в Карпа? Ну, скажіть.
Оксана (лукаво). Ні.
Ас'я. Ні трішки? Може, хоч капелюшечку? Ні? Оксана. Ні.
А ся (сумно). Як жалко. Вам Хацкель подобається?
Оксана. Може, й Хацкель. Ну, ходім уже, справді. А то ви подумаєте, що я й справді боюсь вашого Карпа. (Видно — бавиться).
А с я. Не знаю... Хацкель мені не подобається.
Оксана. Не подобається? Хм! А може, Тихенький більше мені подобається. Не знаю...
А ся (пильно дивиться на неї). Ви смієтесь з мене, правда? (Радісно). Вам Карпо подобається, правда?
О к с а н а. Та подобається як людина. Він розумний хлопець. А от я йому то вже, здається, ніяк не подобаюсь.
А с я. Ви?! Ви можете не подобатись?!
Оксана. Ой боже! Неможлива така річ?
А ся (важно, серйозно). Він у вас закоханий.
Оксана. Він вам казав?
А с я. Я це знаю сама. (Серйозно, нахмурившись). Оксана. Мало ж ви знаєте. Він терпіть мене не може, Асю. Він мене зневажає. А с я? Він? За що?
Оксана. За те, що я живу у вас, що я "продалась" панам... Ну, й годі про це. Ви страшно хороша, Асюню. Давайте я вас поцілую, і більше не будемо балакать про це. Добре? (Цілує її). Ну, ходім. (Хоче йти).
А с я (задумано). Значить, він і мене зневажає? Я ж — панна.
Оксана. Ні... Вас ні. Та я це так собі сказала. Дурниці все. Тільки, Асю, ви йому нічого не кажіть. Чуєте?
А с я. Я не скажу. А скажіть, Оксаночко, якби він вас любив і ви його, ви б вийшли за нього?
Оксана. Вийшла б. (Сміється).
А с я. І не вінчались би?
О к с а н а. А що сказала б Секлетія Лазарівна?
Ася. "Розпу-уста... Порнографія"... Ех. Ну, нічого! Нехай! Я їм покажу, як без примусу можна любить все життя одного. Ах, якби тільки скоріше покохати когось!
Оксана (сміється). Спеціально, щоб показать їм?
Ася. Спеціально! Навмисне навіть оселилась би з ним на тій самій улиці, де Секлетія Лазарівна! І гуляла б з "полюбовником" під її вікнами! От тобі! Фу, лицеміри прокляті! Ой Оксаночко, як мені хочеться втекти од них! От, якби ви покохали Карпа!.. Ви б мені позичили грошей скінчить гімназію?
Оксана (вдивляючись уліво). Асю!.. Дивіться: Євмен Симонович Тихенький.
Ася (живо повертаючись). їй-богу, він! Це він в народ іде! (Обидві прискають сміхом). їй-богу, в народ. Дивіться, як задер голову й роздивляється.
Оксана. А в руках книжечка. Записує "нравы и обычаи".
Ася. Завтра напише книгу: "Як живуть люди на Червоній Балці". Іде сюди.
Оксана. Ходім. Я не хочу стрічатись з ним.
Ася. Підождіть. Подивимось ще. Він же сліпий, на два кроки нікого не пізнає. Не побачить. Дивіться: слухає, як співають. Ах, це ж він організовує співочі товариства! Ой, я страшно хотіла б послухать, як він балакатиме з "народом". Та аж сюди забрався. Хоробрий.
Оксана. Ходім... Іде сюди.
Ася. Та, їй-богу, не впізнає, хоч під самим носом пройдемо коло нього.
Оксана. Ні-ні. Він мені страшенно й так надокучив всі ці дні.
Ася. Він ревнує вас до Хацкеля. А Хацкель — до нього. Ідіоти!
Оксана. Тільки як Таїсі нема вдома, я не зайду. Ви, Асю, ідіть уперед і викличте Таїсю.
А с я. Я постукаю в клямку, вона вибіжить. Я так іноді роблю.
Підходять до воріт. Ася клацає клямкою од хвіртки.
Оксана. Може вийти Карпо.
Ася. Ну, так що? Скажем, щоб покликав Таїсю, та й усе. Важність яка!.. Оксаночко. А Захар Назарович нічого не мав би проти того, щоб ви поженились з Карпом?
Оксана. Асю! Ви — страшенна сваха!
Ася (клацаючи). Ні, ви не викручуйтесь. Нехай я сваха, а ви скажіть.
Оксана. Захар Назарович не може нічого мати проти того, щоб я мала собі мужа — письменника. Це — його мрія.
Ася. Хіба ви не можете писать віршів, кохаючи не письменника?
Оксана (посміхаючись). Хацкель його ідеал. Ася (злякано). Та не може буть?
Оксана. Це — ідеал ідейності, свободних поглядів, розуму і так далі.
Ася. Господи! Який же... чудак Захар Назарович!..
Виходить Таїся.
Ася. Драстуйте. Ми до вас у гості. Таїся (засоромившись). Драстуйте. Я думаю, хто то клацає... Заходьте в хату... От не ждала! Оксана. Ми не надовго... А с я. А Карпо вдома?
Т а ї с я. Ні, нема. Десь ще зранку пішов, повинен скоро бути.
Оксана (озирнувшись, бачить Тихенького, який дуже помалу, з книжечкою в руці, виходить зліва). Тихенький! Ховаймося!
А с я. І прямо сюди йде!..
Т а ї с я. Хто то?
Ася. Та Тихенький же! Славнозвісний український учений, що написав "Як живуть люди у Зеландії". Тепер ходить і напише "Як живуть люди на Червоній Балці". Не бійтесь, він не побачить,— сліпий же.
Оксана (затягуючи їх у двір). Я боюсь, ідіть сюди.
Т а ї с я. Можна через тин дивитись.
Ася. Можна? Ах, чудесно!
Ховаються, й через якийсь мент над тином виставляються їхні голови, що
слідкують за Тихеньким. Тихенький, жмурячись, озирається на всі боки й прислухається назад, де весь час чути спів, що все більш і більш наближається.
Ася (тихо). Цікаво, про що він там записав. Мабуть, про те, що на Червоній Балці люди ходять догори головою і п'ятами назад. А вода мокра, і на улицях тини й ворота.
О к с а н а. А на тинах дівчата.
Ася. Е, якби він побачив це, він би тут з дивування й душу богу оддав би. Або сказав би, що це страшно ненормально... Слухає, як співають.
Т а ї с я. Це наші хлопці.
А с я. І Півник там єсть?
Таїся (засоромившись). А я знаю? А с я. От якби вони сюди прийшли. Ми б тут підслухали. Оксана. Мабуть, і Карпо з ними? Т а ї с я. Не знаю. Може, й з ними. Оксана. Хіба він любить співать? Т а ї с я. Ого! Колись так первий був. Тепер трохи менше... Ася. Дивіться, дивіться, Тихенький зупинився. Щось пише.