Важко, нібито, заперечити проти цих планів. А ось гвардійці були невдоволені і написали листа до авторів проекту. Річ у тім, що на цьому самому Мамаєвому кургані гвардійці п'ять місяців воювали.
— "Надто багато у нас зв'язано з цим курганом, — писали вони, — Кожна балка, кожний окоп, кожна кулеметна площадка можуть розповісти захоплюючу повість про героїзм і мужність наших солдатів. Надто багато крові нашої пролито на цій висоті, надто багато вона нам коштувала, щоб будувати на цьому священному для нас місці кафе, тири і кімнати сміху. Не хочеться сміятись там, де треба мовчки стояти, знявши шапки".
Що можна заперечити проти цього?
"Чому не можна іншими засобами відзначити події, що відбулись на цьому кургані восени і взимку сорок другого року?" — запитують гвардейці. — Чому не зберегти всі ці окопи? Чому не перетворити їх у своєрідний музей оборони Сталінграда? На вершині кургану стояв підбитий танк, за якого точилась боротьба протягом трьох місяців. Хіба він, покалічений і прострелений, не був би найяскравішим пам'ятником тих днів?"
Ми наводимо цей лист, щоб нагадати архітекторам. що зовсім не таким простим і легким є завдання увічнення історичних місць. І якщо, не зважаючи на бойові гарячі дні, воїни згадують і думають про те, якими мають виглядати наші міста після війни, то вже архітектори, в усякому разі, покликані розв'язувати ці завдання, повинні до нього підійти з особливою чуйністю.
На Украіні багато визначних історичних місць. Околиці Києва, Одеси, Корсунь-Шевченківського, Тернополя, береги Дінця — архітектори і скульптори покликані їх уславити. Треба, по можливості, зберегти історичні місця в тому вигляді, який вони мали. Архітектура повинна тільки підкреслити, відтінити, повинна організувати простір, але ні в якому разі не надмірно заставляти, не придушувати, не підміняти собою благородної простоти і суворості місць, де недавно ще гриміли бої.
Горезвісний лейпцизький пам'ятник Битви народів і похмурі брили фашистського монумента в Танненберзі лишаться зразками того, як тупий дух прусацтва і реакції підходить до розв'язання цих питань.
Великі події Вітчизняної війни запалюють художників на своєрідні розв'язання, гідні цих подій. Пам'ятники окремим героям, монументи на братніх могилах, споруди, присвячені перемогам — усе це вимагає індивідуального, вдумливого підходу, великої любові і натхнення.
Важко сказати, в яку форму все це втілиться. Пантеон, тріумфальна арка, обеліск, колона? — Уже зараз виникають дискусії. Практика розв'яже їх. На виставці проектів Хрещатика ми вже бачили — арку у Алаб'яна і майже у всіх авторів — Пантеон. Ми бачили проект пам'ятника жертвам Баб'ячого яру архітектора Власова, бачили результати конкурсу 1943 року на монументи героям Вітчизняної війни. В усьому цьому багато цікавого, багато спірного, але ж і піднесеного.
Інакше й не може бути!
Хочеться тільки, щоб беручись до роботи, архітектори і скульптори пам'ятали про лист гвардійців, пам'ятали, що події, яким вони присвячуватимуть свої твори, не мали рівних собі в історії людства. Простота, велич і скромність — основні риси сталінців, людей що кували перемогу. Такими ж повинні бути і пам'ятники, присвячені їм і справам, якими вони уславились.