І я пильно вдивляюсь у жінку. В чорному дзеркалі вікна раз у раз спалахують фари, сліплять очі, а тому я переводжу погляд просто на неї. Певне, і вона спіймала його на собі. Але спокійно поглядає у вікно — поводиться так, наче все це само собою зрозуміло. Мабуть, у її руках мій ключ.
Може, вона означатиме для мене щось більше, ніж отой дріб'язок, висипаний з кишені на стіл?
Зайшли нові відвідувачі: хлопець і дівчина. Хлопець — на вигляд продавець із сусідньої крамниці, дівчина — його коханка, а може, сестра або родичка з провінції. Нові гості вибрали собі місце — нас тепер відділяв один столик,— хлопець, піднявши вгору два пальці, замовив каву. Після цього вони почали про щось говорити пошепки з таким трагічним виглядом, ніби домовлялись про видатки на лікування когось із смертельно хворих батьків. Як тільки офіціантка злізла з табурета, я теж попросив кави. Звісно, я не думав цим виправдати свою присутність у кав'ярні, а просто здогадувався, що чоловік за стіною почав тривожитись, адже я сиджу тут хвилин сорок-п'ятдесят. Правду кажучи, чоловік за стіною — лише плід моєї уяви, та мені здається, що мій теперішній стан має багато чого спільного з його долею. І хоча це був уявний чоловік, з ним не варто жартувати. Якщо втрата пам'яті відбувається за певними законами й логікою, то чому уявний чоловік не заслуговує однакового становища з жінкою?
Я дивлюсь "а жінку. Не спускаю з неї очей. Силкуюсь вловити її погляд під розпущеним волоссям. Мимоволі дихаю у такт скороченню й розширенню ямок під її колінами, що виступають з-під надто короткої спіднички. І водночас, настороживши вуха, стривожено чекаю, що той невидимий чоловік за стіною від ревнощів от-от ненароком випустить із рук чайник. Проте хоч скільки я жду, нічого не чую: ні брязкоту розбитого посуду, ні навіть цмокання язиком. Натомість з віконця висувається та сама бліда рука. Склянка на таці переді мною не тремтить. Тремчу я сам. Щоб заспокоїтися, впираюся великими пальцями в край стола, але вони й далі тремтять, немов у барабанщика, який, щосили приглушуючи звук, намагається видобути з барабана тужливі ноти. Та чи можна в це повірити? Адже сила вибуху прямо пропорційна тискові. А що, коли б я справді спробував спокусити жінку? Якби я звідси пішов, то мій світ перетворився б на глухий кут перед поворотом на спадистій дорозі. І лише тут, у цій кав'ярні, я можу сидіти спокійно. З нею мене пов'язує щось більше, ніж звичайного завсідника, який випив тут кілька чашок кави. Можливо, що прихований зміст мого першого випробування, яке мені випало, саме й полягає в тому, щоб спокусити цю жінку. Поглядаючи в шибку, мов у дзеркало, я пригладжую волосся над вухами. Випнувши підборіддя, поправляю краватку. Вона не дуже дорога, але найостаннішої моди, щойно куплена. Ясна річ, я не можу похвалитися, що я вправний спокусник. Та моє становище досить вигідне. Адже відібрати від ревнивця спраглу за коханням жінку — що може бути легше? Простішої хімічної формули на світі немає. Якби тільки я впорався з роллю спокусника. А вже тоді вона себе покаже. Скориставшись нагодою, я підсуну їй гроші, попрошу трохи раніше зачинити кав'ярню і прийняти мене на ніч. А чоловік, вибухнувши гнівом, проб'є стіну. Я, природно, звільнюся від своєї ролі... хоча, правду кажучи, втрачу зв'язок з минулим... і замість того поверну собі світ, що за поворотом дороги...
З віконця знову висунулася біла рука,— мабуть, подала каву для мене. Жінка прямує до мене, однією рукою тримаючи тацю, а другою відсунувши стілець, який загороджує вузький прохід між стіною і столиками. Я поквапливо прибираю свої розкидані на столі речі. Все непотрібне кладу назад у кишені.
Хустинка (без вишитих ініціалів)... сірники (з цієї кав'ярні)... сигарети (чотири штуки)... ґудзик від піджака... темні окуляри...
Темні окуляри? Невже у мене погано з очима? Як подивлюся в шибку, наче в дзеркалі бачу, що в моєму портреті — на ньому я зображений у вигляді службовця — немає жодної вади. Піджак зі скромної, не дуже дорогої тканини, отже, не слід вважати, що я належу до якоїсь особливої породи людей, що хизуються в темних окулярах. Коли б я був комівояжером, якому доводиться багато подорожувати, або агентом фірми, то було б цілком природно, якби я носив темні окуляри і знімав їх, лише розмовляючи з клієнтом. Якщо ж я комісіонер, що продає товари провінційної фірми у власному домі, то зрозуміло, чому в мене немає проїзного квитка. А проте чи не замало речей я маю при собі? Ніяк не доберу, чому не ношу візитних карточок. Може, я звик класти валізу в камері схову на вокзалі?
Коли жінка підійшла до мене, на столі залишився тільки папірець і значок. Я подумав, що з ними, мабуть, зв'язана ціла історія, і вирішив, що ці речі не заважатимуть їй поставити чашку з кавою. Крім того, я хотів побачити жінчину реакцію. Можливо, ці речі щось їй нагадають, поможуть розплутати клубок спогадів. Поки жінка ставила каву, молоко, цукорничку і наливала в склянку води, вона щонайменше двічі кидала погляд на залишені речі. Та, здається, вони її нічим не вразили. її реакція була б така сама, якби замість них на столі лежали сигарети, сірники й ґудзик.
Розчарований своїм прорахунком, я захопився дивним виглядом її веснянок, що густішали біля зовнішніх кутиків очей, і мало не поставив їй трьох невинних, заздалегідь приготовлених запитань. Насамперед я хотів спитати, який сьогодні день. Саме запитання не мало особливого значення, але я міг би дізнатись, як вона ставиться до мене, і її відповідь послужила б зачіпкою для важливіших запитань. В усякому разі, зараз я знаю лише її одну і її допомога була б дуже доречною. Я б хотів, щоб вона розповіла все, що знає про мене. А тому треба повести розмову обережно, намагаючись не припустити ані найменшої помилки.
Жінка знову сідає на табурет, поклавши ногу на ногу. Туфелька майже спадає з ноги, западинка коло кісточки на нозі дражнить уяву. Опускаю очі. Гаразд кину останній виклик цим речовим доказам. Значок — випуклий в центрі трикутник із закругленими ріжками, покритий блакитною емаллю, із срібними краями. Посередині, теж із срібла, рельєфна літера 8. Накреслена ламаною лінією, вона схожа на блискавку. А може, це й справді не літера, а таки блискавка. Якщо це блискавка, то, очевидно, значок має відношення до електрики, але яке? Невідомо. Ясна річ, шукати в телефонному довіднику фірми, назви яких починаються з 5, теж безнадійна справа. Судячи з вигляду значка, він не виготовлений для забави дітям, отже, приховує в собі якусь таємницю. Придивившись, я доходжу висновку, що це емблема якоїсь небезпечної таємної організації. Та це лише здогади, а назвати якусь конкретну організацію я не можу.