— А гроші?
— Виплачували щомісяця. Минулого літа розрахувалися повністю.
— І тепер ви вже не підтримуєте стосунків?
— Від самого початку всі переговори вів брат.
— Отже, всі документи були оформлені на брата?
— Справді, як же це було?.. В усякому разі, на посаду начальника відділу фірми взяли саме чоловіка. Так що тут, думаю, все ясно.
— Звичайно, без комісійних не обійшлося?..
— А-а, он ви про що...— Жінка втомлено всміхається і доливає в обидві склянки пива, мені й собі.— Знаєте, ми... я з братом... рано втратили батьків і мусили пробиватися в житті одні-однісінькі, без сторонньої допомоги... Отож як когось із нас ображали, другий накидався на кривдника, наче то знущалися над ним самим. Навіть після одруження, думаю, нічого не змінилося. Правду кажучи, чоловік одержав посаду в головній конторі фірми теж завдяки братові... Це точно... Щоб не потрапити в скрутне матеріальне становище, ми вирішили не обзаводитися дітьми, поки не забезпечимо собі страхування, пенсії на старість і чистої місячної платні більше шістдесяти тисяч ієн... Тому лише тепер я була б на восьмому місяці вагітності...
— Тепер?
— Якби не скинула дитини...
— Чоловік знав, що ви завагітніли?
— Звичайно.
— Чим брат займався перед тим, як вступив у цю організацію?
— В університеті за надто активну участь у студентському русі його виключили... а може, він сам покинув... Перебивався сяк-так, але підходящої роботи не знаходив... І тільки недавно став особистим секретарем у якогось члена муніципалітету...
Нарешті, майже в кінці альбома я натрапив на фотознімок, який мені найбільше хотілося побачити. Фотознімок клієнт-чиного брата. Тло — той самий садок, поруч брата старий автомобіль з піднятим капотом. Чоловік на циновці під машиною — очевидно, він,— впершись ліктями об днище, ніби щось говорить шурякові, а той сміється на весь рот. Однак його розгублений погляд спрямований на об'єктив. На ньому сорочка з короткими рукавами, на ногах гета. Видно, що почувається як удома.
Я починаю занепадати духом. Замість полегшення, мене охоплює розпач — так, наче мої сподівання не справдилися. Чіткого підтвердження своєї підозри я не одержав. Підозри, що вони не єдинокровні, а самозвані брат і сестра. Щоправда, в домовій книзі записаний чоловік з таким іменем і прізвищем, однак зараз немає можливості це перевірити. А от атмосфера, яка панує на цьому фотознімку, принаймні на сімдесятвісімдесят процентів свідчить, що він її брат. Моє припущення, як у читача страшних детективних романів, що той чоловік не доводиться їй братом, а, перебуваючи з нею у таємній змові, зігнав його зі світу,— розсипається на порох.
— Ваш чоловік начебто жив з братом у злагоді?
— Ага, залежно від настрою — то граються, то воюють між собою, мов цуценята...
— Цю фотографію зроблено тоді, коли брат уже був в організації?
— Здається, був...
— А як до цього ставився ваш чоловік?
— Зрозуміло, не схвалював братового вчинку... Але ж не мав права втручатися в чужі справи...
— Тоді скажіть... може, це надто сміливе запитання... вас і вашого чоловіка брат вважав одним нерозривним цілим чи розрізняв — ви були для нього рідною, а чоловік рідним у лапках, тобто чужим?.. Інакше кажучи, коли між вами виникала суперечка, він виступав у ролі третейського судді чи відкрито ставав на оборону ваших інтересів?..
— Ви знаєте... я навіть про це не думала.
— А якщо глянути з іншого боку... Якби, скажімо, дійшло до вирішального поєдинку між братом і чоловіком, то що ви робили б?.. Можливість виступити в ролі третейського судді відпала б і довелося б когось одного вибирати... Кого б ви вибрали?
— Це вже занадто...
— Все-таки ви мусите вибрати.
— Але ж брат допомагав чоловікові, як ніхто інший.
— І ця допомога часом не була для чоловіка тягарем?
— Чому я повинна відповідати на таке запитання?
— Бо захистити клієнта — мій обов'язок.
— Але ж брат помер.
Жінка скрикнула тихим, сухим голосом, і я здригнувся. Нарешті! Що її вивело з рівноваги?
— О шостій я мушу з вами попрощатися...— Годинник на моїй руці показує, що вже минула п'ята.— Я обіцяв зустрітися з тим Тасіро-куном... Можливо, з його допомогою мені пощастить натрапити на якісь сліди... Адже він у-фірмі стикався з багатьма людьми...
Проте вона й далі мовчить... Мабуть, збагнула мій намір. Мій намір поглибити тріщину, яка й раніше була між чоловіком, зниклим безвісти, і братом-небіжчиком, повторенням неприємних для неї запитань... Намір, якого я сам ще чітко не усвідомлював... Очевидно, вона інтуїтивно прочитала його на моєму обличчі. Я не заперечую, що мав такий намір. А тому, відчувши, що вона про все здогадується, розгубився.
Не можна сказати, що я зовсім не мав доречних тем для розмови, які відповідали б моїй ролі. От хоч би сьогоднішнє моє ранкове повідомлення — хіба можна ним нехтувати? Особливо багато дала розмова з тим водієм таксі, який накреслив справжню схему зв'язків між ним і "Камелією". Серед дотеперішніх ліній його стосунків, що почали спливати на поверхню, вони найпростіші, але й найпевніші. Однак щось мене зупиняє. Я боюсь, що як тільки все висловлю, відчую в душі порожнечу, ніби життя втратило для мене будь-який сенс. Можна хіба що здалека торкнутися кав'ярні "Камелія"...
— До речі, в повідомленні я забув написати дещо про ту кав'ярню... Пам'ятаєте, навпроти неї — автостоянка... Саме там я вперше зустрівся з вашим братом. Начебто випадково, але мені подумалося, що надто випадково... Та годі про це... Ви часом не знаєте: його привела туди якась справа?
— Хто його зна...
— В усякому разі, ваш брат не виключав можливості, що ваш чоловік саме там торгував автомашинами...
— Ну й що ви дізналися?
Нарешті мої слова її зацікавили. Хотілося б знати чому: тому, що почула відомості про н ь о г о чи тому, що я згадав про брата?.. Ми обоє водночас підносимо до рота склянки і вдаємо байдужих. її склянка наповнена до половини, а в моїй — пива на дні на один палець...
— Ніяких особливих доказів я не роздобув, але мені дивно, чому вчора зранку ваш брат з'явився так несподівано на тій автостоянці?.. Людина, яка начебто півроку тому сама вела розшуки... Мені здалося, ніби він підстерігав мене...— Жінчине обличчя знову спохмурніло, але я, почуваючи, як у серці задзвенів сигнал перестороги, ніяк не можу загальмувати на півдорозі.— Навіть якщо та зустріч була випадковою, то все одно вона мене здивувала. Я відразу подумав: може, ваш чоловік і брат — співучасники якогось злочину? Одне слово, брат, знаючи місце перебування вашого чоловіка, чомусь намагався приховати його від вас і людей...