— Ніщо. А з тією справою вже давно покінчено...— Жінка опускає очі і встає.— Пива вип'єте?
— Тільки задля компанії.
Тепер уже не варто турбуватися про її здоров'я. Пиво стало для неї потребою. А мені потрібна вона, охоча до пива. Я вже й так забагато спотикався. Як спущений з ланцюга песик, вона спішить до завіси, що відділяє кімнату від кухні, й на ходу кидає:
— Воно-то так... Здається, я казала, що з тією справою вже покінчено?.. Так-от, я сама ходила до кав'ярні, розпитувала: виявляється, він був посередником — один знайомий попросив його найняти водія для власної автомашини... Мені сказали, що давно все вирішено. Та й не дивно, бо те оголошення з'явилося понад місяць тому...
На губах жінки, що повернулася з пивом, біліли клапті піни.
— Мабуть, не завжди він займався таким посередництвом?
— Лише іноді, коли до нього приїздили знайомі з провінції, яким був потрібний водій, що добре знав Токіо. Зрештою, він і сам міг дати таке оголошення.
— Цілком логічно.
Боязко й обережно розливши пиво у дві склянки, жінка всміхнулася, наче шукала в мене підтримки, й сіла.
— З тією справою вже покінчено.
— А що це за телефонний номер приколото до штори?
— Той самий...
— Навіщо?
— Та знаєте...— Одним духом жінка випила третину склянки.— Просто так собі висить, без ніякої причини... Однак не розумію, чого це ви чіпляєтеся до дрібниць?
— Е, ні, це ви чіпляєтесь. Бо коли я торкнувся тих газетних оголошень, ви якось особливо збентежилися.
— Можливо... Цікаво, чому?..— Обхопивши склянку обома руками, жінка дивиться так, наче згадує подію десятирічної давності.— Справді, чому?.. Відповіді мої завжди у чомусь суперечать одна одній... А хіба фактам можна довірятися?.. Однаково, де зараз чоловік і що робить... Факт — його нема... Незаперечний факт... Я ж хочу дістати пояснення, чому він зник... Ось про що йдеться...
— Та що це за пояснення, яке не спирається на факти?
— Мені досить самого пояснення.
— А вам не здається, що його міг би дати лише ваш чоловік? Найбільше, що я можу зробити,— це встановити, де він.
— О, ви надто скромні.
— Скромний?
— А скажіть-но, чого ви обрали собі такий фах?
— Це вас дуже цікавить?
— Дуже... Я хотіла б знати, що означає, коли людина вибирає те чи інше...
— А нічого особливого. Як правило, коли людину, що втекла з дому, знаходять, вона ніби приходить до тями й покірно вертається до старого гнізда. Мотиви й пояснення втечі, зрештою, виявляються не такими, як могло здатися сторонньому.
— Вам доводилось мати справу з такими втікачами?
— А чому ж ні?.. Проте здебільшого в таких випадках з самого початку можна було здогадатися, що сюди причетна коханка... так, майже завжди в такі справи вплутані жінки... Три-чотири дні розпитую та вистежую — і виводжу втікача на чисту воду... Бачите, ніхто не хоче звертатися до розшуко-вого агентства, якщо об'єкт розслідування невловимий,— дорого...
— Мабуть, це правда...
— Ваш чоловік був дуже нервовий?
— Скоріше байдужий. Навіть до одягу...
— Діяльний?
— Я сказала б, що надзвичайно обережний.
— Тільки, будь ласка, не суперечте сама собі. Зникнення може бути активним або пасивним, і залежно від цього суть його різна.
— В усякому разі, він був схильний до захоплень. Аж дивно...
— Чим саме?
— Усім... Зовсім як дитина...
— Автомобілями, фотоапаратами?..
— Так, автомобілями, він мав диплом автомеханіка...
— І азартними іграми?..
— Захоплювався дипломами. Просто на них схибнувся... Мав права водія грузовиків двох типів, а крім того, диплом радиста, електрозварника і посвідчення для роботи з легкозаймистими речовинами...
— А те посвідчення часом не пов'язане із посадою у фірмі "Дайнен"?
— Мабуть, пов'язане.
— Отже, ваш чоловік був практичною людиною.
Я починаю розуміти незрозумілий підбір книжок на полицях. Електрика, радіотехніка, машинознавство, юриспруденція, статистика, мовознавство тощо. То були збірники запитань, на які треба відповісти при вступі на державну посаду, елементарні посібники, а не монографії з окремої галузі науки, тому я не міг скласти собі повного уявлення про їхнього власника. І тільки слова "схибнувся на дипломах" чітко окреслили його характер.
— Крім того, диплом кіномеханіка і вчителя середньої школи...
— Ну й дивак!..
— Може, він просто любив перемагати?
— А який диплом цікавив його останнім часом?
— Тоді... стривайте... Пригадую, він казав, що хоче стати радистом другого класу... Як тільки мав вільну хвилину, щось вистукував пальцями...
— Радистом другого класу?..
— Казав, що зможе найнятися на велике торгове судно, якщо матиме той диплом. А тоді, мовляв, одержуватиме втричі більше, аніж тепер. Одне слово, ділив шкуру незаби-того ведмедя...
— Даруйте за нескромність, скільки платили йому у фірмі "Дайнен"?
— П'ятдесят тисяч ієн.
— І водієм таксі заробляв би стільки ж, правда?
— Він був, так би мовити, маклером — лагодив і перепродував державні машини, бо найбільше йому подобалася робота автомеханіка...
— Про це я вже чув від вашого брата.
— Брата? Ви з ним зустрічалися?
— Просто дивно: куди не піду, всюди на нього наткнусь. І якраз перед тим, як до вас приїхати, я з ним по-дружньому випив.
— Справді дивно.
— Приємна людина. Якщо так і далі піде, то я зустрічатиму його щодня по десять разів. Ага, поки не забув... Він обіцяв принести сюди завтра щоденника вашого чоловіка.
— Щоденника?
— Гадаю, там нема нічого важливого.
Я стежу, намагаючись не пропустити повз увагу жодного поруху на її обличчі після того, як зайшла мова про брата. Ледь-ледь насуплені брови, напружені губи... Розгубленість, збентеженість чи, може, недовір'я до брата з його несподіваними витівками?.. Однак жінка, прикусивши нижню губу, пустотливо всміхається.
— Брат завжди полюблює збивати людей з пантелику. В нього давно така звичка...
— Чи можна з того щоденника дізнатися про мрії вашого чоловіка?
— Які мрії?
— Наприклад, про море...
— Чоловік — практична людина. Коли став начальником відділу, то дуже радів, що втримався на крутосхилах життя.
— І все-таки все покинув і зник.
— Мрія тут ні в чому не винна. Чоловік любив повторювати, що диплом — якір у житті.
— Кидати стільки якорів з маленького суденця — хіба це не вказує на його приналежність до категорії мрійників? Коли б він цього не робив, його вмить винесло б у відкрите море...