І от уявіть собі чорне зоряне небо з чорним велетенським колом. Ось коло починає ледь помітно синіти… Невдовзі над вами спалахують сині, блакитні, фіолетові, зелені, помаранчеві і жовті сонця… А небо міниться в усіх розмаїтостях неймовірних кольорових сполук.
Коли ми з Азимутом нарешті прибули на Землю, спалах світила Таоті вже давно забувся.
Отож, коли я про нього заговорив, всі почали кривитися, ніби їх почастували кислицями:
— Та ми це давно знаємо! Нам той спалах ще. сто двадцять сім років тому набрид! Що за манери у цих невихованих навігаторів — повертатися бозна через скільки століть і розповідати давно відомі речі! І коли вже заборонять ці осоружні космічні мандри?
Я тільки й спромігся довести, що час вже списати на перетопку механічного МОПСа-ЗМ разом з його приятелем МЕРом-2>5.
З того часу я не звертаю на кабінетних розумників жодної уваги. Навіть не дивлюся в їхній бік. Хай собі натякають про недоцільність космічних подорожей. А я знаю своє. Знаю, що як тільки спалахне наднова зірка, треба негайно лаштуватися в дорогу. Хто-хто, а я відаю, що зірка не спалахне без технічного втручання високо-розвиненого інтелектуала.
Подумати страшно, що сталося б, якби замість мене на планету двоголових потрапив кабінетний теоретик, далекий від космічної практики!
Без сумніву, він безповоротно втратив би єдину голову…
Капітан Небреха навіть не помітив, що перейшов до теоретизувань.
— Капітане, — делікатно зупинив його я, — хай вас скривдили, але ж хіба це підстава вішати свій власний портрет догори ногами?
— А чому б ні? — хитро примружився Небреха. — Адже в порожнистій планеті я фотографувався, стоячи на підлозі, яка насправді була стелею!
* * *
Головний редактор журналу для юнацтва "Навколо Всесвіту" люто гортав мій пухкий рукопис.
— Чи не поясните ви мені, мій надто здібний колего, навіщо вас посилали?
Коли редактор отак нещадно громив когось, він завше переходив на надзвичайно ввічливе "ви".
Чемнішої і вихованішої людини у ці хвилини шукати було марно.
— Дозвольте, добродію, потурбувати вас, певно, недоречним у даній ситуації запитанням, — шпетив він мене добірними зворотами. — Дозвольте запитати, яке у вас було завдання? Будьте такі ласкаві і погодьтеся зі мною: вам було дано завдання привезти сто рядків інтерв’ю плюс п’ятдесят рядків запасу. А ви чим зболили порадувати старого редактора? Цілою документальною повістю! Цікаво, колего, і де ж ви збираєтесь її надрукувати? З глибокою скорботою мушу вам сповістити: тільки не в нашому найпопулярнішому на всіх планетах Сонячної системи журналі!
Єдине, що мені після цього лишалося: заснувати нову захоплюючу галузь галактології — небрехознавство!